Tag Archives: Михайль Семенко

Раритетний документ авторства Гната Михайличенка у фондах Літературно-меморіального музею-квартири П.Г. Тичини в м. Києві

27 вересня виповнилося 130 років від дня народження письменника, політичного діяча Гната Васильовича Михайличенка. Він був одним із лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів), а також одним із редакторів журналу «Мистецтво», біля якого гуртувалось чимало тогочасних митців, включаючи Павла Тичину. Ще з 1911 року Гнат Михайличенко почав писати вірші, а згодом і прозу. Саме в жанрі малої прози досяг найбільших висот. Творчість Г. Михайличенка належала до лівого авангардного мистецтва, недаремно у Києві у 1921-1925 рр. діяв експериментальний театр лівого напряму імені Гната Михайличенка. Вершиною його творчого доробку був «Блакитний роман» – один з найекспериментальніших в тогочасній українській прозі, який став предтечею майже всіх новаторських спроб в українській літературі ХХ століття. Continue reading

Леонід Ушкалов. Хвильовий і Ко: Зустріч з Європою (ч.2)

Леонід УШКАЛОВ. ХВИЛЬОВИЙ І К °: ЗУСТРІЧ З ЄВРОПОЮ

(закінчення)

***
Та нехай навіть закордон був не проявом «рвачества», а просто місцем роботи, що давало можливість бодай кілька років пожити нормальним життям. Так-так: нормальним людським життям. Згадаймо етюд Хвильового «Зав’язка». Дипломата Криленка відкликали додому, і він у вагоні найвищого класу їде з Берліна до Харкова. «…Криленко згадав і рівні берлінські вулиці, і тихий кабінет над Шпреє, і нормальне й точне, мов годинниковий механізм, німецьке життя. Все це перший раз за всю дорогу пройшло перед ним з кінематографічною швидкістю і залишило за собою в його душі трохи гіркий і неприємний слід. І що його з Берліна зовсім одкликано, він тільки зараз гостро відчув». Трохи згодом його співрозмовник Шарко каже: я бачу з вашого обличчя, що «вас зовсім одкликано, і ви цим незадоволені, бо ви любите стару матушку Європу, звикли до неї, і наша Євразія вас трохи коробить…» І ще далі: «…Криленко спробував був заснути. Але заснути він теж не міг: ані одноманітні перебої коліс, ані рання година не допомогли йому. Звикши до нормального життя, дисциплінованого певним режимом, він фізично не міг віддавати сну більше того, як припадало йому по встановленому в блокнотові розпису». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ДОЛЯ

ДОЛЯ

Один із героїв «Майстра корабля» Яновського каже: «На світі завше більше поганого, ніж доброго. Той, хто вірить у долю, може собі записати, що в долі напівчорне обличчя». Не знаю. Це кому як. Я, наприклад, вірю в долю, але волію бачити її прекрасною незнайомкою. Може, саме тому моя життєва стежина від колиски й до сьогодні всіяна трояндами Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СМЕРТЬ

СМЕРТЬ

Тема смерті не має ні кінця ні краю. Та я скажу тут лиш про те, що всіх людей можна поділити на тих, хто часто думає про смерть, і тих, хто, як я, не любить цього робити. Це стосується й геніїв. Наприклад, Ігор Стравінський терпіти не міг цвинтарів і розмов на тему смерті. А дехто не може відвести очей від «фантастичних узорів смерті», як-от мій земляк Гнат Михайличенко, цей «божевільний автор Заповіту Смерті», який думав про смерть повсякчас. Для нього навіть барвиста розкіш осені — чистої води смерть. Пам’ятаєте «Блакитний роман»? «Осінь — то вогневий птах, що, майнувши злото-пломінним крилом, сконає, спопеліє дощенту. Шалений танок різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї і садки»… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. БОГ

Бог Творець, ескіз розпису Володимирського собору в Києві, Віктор Васнецов, 1885 – 1893

БОГ

Бога не можна знати. Можна лиш відчувати Його присутність у світі. У палкого шанувальника Шевченка Райнера Марії Рільке є поезія «Da trat ich als ein Pilger ein»[1]. І в ній він каже, що прийшов до Києва як паломник. Степ, могили, кобзарські пісні, нарешті, Київ з його Софією та лаврою — ось те, що дозволило Рільке бачити Бога на землі. «Лише в Києві, — писав колись Євген Юлій Пеленський, — могла розвинутися містична концепція Рільке про Бога-дерево, на якому люди є листками, а поодинокі галузі — це краї-народи»… Continue reading