Лісові масиви Краснопільського лісгоспу розкинулись на відрогах Середньоруської височини. Рельєфу цього краю притаманні глибокі балки і урвища, переважають чорноземні грунти.
Тому весняні лісові роботи тут розпочинаються не з першими промінчиками весняного сонечка. Бо у глибоких лісових балках грунт протряхає дещо пізніше. І триває садіння лісу дещо довше, ніж у решті лісгоспів області. Continue reading
На Різдво, коли випили чарку під холодець, а потім ще й під ковбасу, і під вареники, товариство, що зібралося на «фазенді» фермера Остапа Михайловича, затягнуло: «Цві-і-т-е-е те-е-ерен!». Терен «цвів» недовго, оскільки більшість з нас знає майже всі народні пісні, але… не далі першого куплета.
Отож ентузіазм згас на словах:
«Хто з любов’ю
не знає-є-ється,
Той горя не знає-є-є…»
Аби не знати горя, налили ще по чарці. І тут, відкашлявшись, мовив дід Микола: Continue reading
Пора копати
Майже з натури
Дід Близнюк вийшов на город. Лагідно світило сонечко. Повівав теплий вітерець. Дотавали останні купки снігу.
Біля торішньої грядки дід зупинився:
– Бач, зелена цибулька виросла! Оце так баба на грядці хазяйнувала, що й врожай розгубила… А он ще зелений часничок… Continue reading
Сьогодні День праці. Якщо за великим рахунком, то велелюдні “червонопрапорні” добровільно-примусові демонстрації на 1 травня у радянські часи мали доволі мало спільного власне з вшануванням Праці. Ті демонстрації майже виключно демонстрували відданість (насправді – слухняність) “трудящих мас” рідній партії – “керівній і спрямовуючій силі” всього суспільства…
Але справжня повага і справжня жага праці не потребує “керівної і спрямовуючої”. Сьогодні мова саме про такий приклад. Continue reading
Цього року маємо дві пам’ятних дати: у березні минуло вже чверть століття від трагічної загибелі нашого земляка, талановитого поета Анатолія Тарана, а у цьому липні йому було б лише вісімдесят…
Пропонуємо есей краєзнавця Михайла Шкурки про Анатолія Тарана, що побачив світ у художньо-літературному альманасі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка “Рідний край” (2012, №2(27)).
—
Анатолій Васильович ТАРАН (05.07.1940 – 21.03.1995) побачив світ у селі Миропіллі Краснопільського району на Сумщині. Невдовзі родина переїхала в село Будилку Лебединського району, де він провів дитячі та шкільні роки. Як згадує моя дружина Ганна Єгорівна (вона тоді працювала піонервожатою в Будильській середній школі), Толя був одним із кращих учнів у класі, а у вивченні української мови та літератури не мав собі рівних. Уже школярем почав публікувати вірші в районній газеті, а згодом, здобувши атестат, пішов навчатися на факультет журналістики Львівського вищого військового училища. Continue reading
Про Володимира Саєнка — по-справжньому легендарну особистість, без якої неможливо уявити лісотехнічну справу на Сумщині.
Звичайна розповідь про незвичайну людину
Хто любить читати газети, той нині рідко побачить десь розповідь про Людину з великої літери, фахівця своєї справи, котрий присвятив їй усе своє життя та приніс цим величезну користь суспільству. Про таке сьогодні, як правило, не знімають і відеосюжетів. Але спробуймо порівняти: що залишається нащадкам, наприклад, від політика, причетного до десятків нехороших справ, і що — від лісівника, котрий поставив сам собі пам’ятник у вигляді смарагдової діброви? Continue reading
У 1971 році Ігор Костецький написав блискучий есей «Стефан Ґеорґе. Особистість, доба, спадщина», у якому зринає одне, на перший погляд, парадоксальне міркування про Григорія Сковороду: «Сковорода не надто думав про національність. Тим часом він був і зостанеться на всі часи українським мудрецем».
Ясна річ, Костецький далеко не перший, хто казав про «українськість» Сковороди. Згадаймо хоч би те, що писав 1936 року Ніколай Арсеньєв у статті «Містична філософія Сковороди»: «Сковорода – справжній син України, української землі, української культури, української життєрадісної барокової доби». А ще раніше, 1912 року, Юзеф Третяк у книжці «Петро Скарга в історії та літературі Берестейської унії» назвав Сковороду «справжнім вивершенням тих позитивних моральних первістків, що дрімали в грудях українського народу», і трактував сковородинський містицизм як прояв українського національного характеру. Continue reading
Минулого місяця в Парламентському видавництві в серії “Політичні портрети” побачила світ нова книга нашого земляка, уродженця села Тимофіївка, доктора історичних наук, професора Федора Турченка “Микола Міхновський: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна…”.
Це не перша книга Федора Турченка про визначного діяча українського руху кінця XIX – початку XX століття Миколу Міхновського. У 2006 році у видавництві “Генеза” вийшла монографія Федора Турченка “Микола Міхновський: Життя і Слово”. У монографії вперше в українській історіографії досліджено життєвий шлях, світогляд та громадсько-політичну діяльність одного з найвидатніших діячів українського самостійницького руху Миколи Івановича Міхновського (1873-1924). На основі широкої джерельної бази, зібраної буквально по крихтах в різних архівосховищах України, відтворено біографію М.І. Міхновського, розвінчано багато історіографічних міфів навколо цієї непересічної особистості.
… Continue reading
Сьогодні кожен з нас через засоби масової інформації та соціальні мережі пильно слідкує за драматичним перебігом пандемії китайського коронавірусу у світі. Розуміючи доволі вагому важкість ситуації, всі намагаються притримуватись рекомендацій епідеміологів, виконувати прості правила санітарії та гігієни. Можливо, деякі уроки для себе ми можемо винести і з історії перебігу епідемій страшних хвороб у нашому краї минулих часів. Continue reading
У післявоєнні роки жителі Миропілля доволі часто вели розмову про земляка Василя Гордієнка, який був кумиром мільйонів прихильників спорту тодішньої країни. Якщо його однофамілець штурман Михайло Гордієнко прославив село тим, що здійснив з В.Коккінакі безпересадочний переліт з Москви до Америки, то Василь став неперевершеним на марафонській дистанції, що становить 42 км 195 м. Цей вид спорту вважається найважчим серед інших з легкої атлетики, і на той час було не так і багато відважних, хто б займався цим бігом. Але якраз В. Гордієнко уподобав його і успішно виступав на різноманітних змаганнях. Continue reading
