Author Archives: admin

Федір Турченко: «Щоб досягти успіхів, треба багато працювати»

150918_F_Turchenko1
Обласна академічна газета «Запорізький університет» у лютому 2007 року писала:

Коли мова йде не просто про відомого науковця, блискучого викладача, педагога, а про особистість, котра, досконало працюючи над собою, змогла вплинути на виховання і громадянське становлення мільйонів українців, то важко підібрати слова, які б на повну силу змогли продемонструвати шану та величезну вдячність цій Людині. Людині, котра, пов’язавши своє життя з історією, сама стала її частиною. Людині, котра є взірцем толерантності у житті й категоричним борцем за свої принципи в науці. Людині, ім’я якої відоме як на Батьківщині, так і далеко за її межами. Людині, котра лише кропіткою щоденною працею досягла чималих життєвих висот.

Тож, вітаючи сьогодні з ювілеєм Федора Григоровича Турченка, хочеться підібрати лише найтепліші слова та найщиріші віншування. І, висловивши йому цього дня подяку від імені тисяч його учнів, колег, друзів, побажати творчих висот та життєвої гармонії. З Днем народження Вас, шановний Федоре Григоровичу!

Історія стала знаковою у його житті

Якщо говорити про Федора Турченка як науковця, непересічного вченого, доведеться дуже часто вживати слово “вперше”, адже більшість із його починань, втілених у життя проектів були саме першими ластівками у розвитку української історичної науки. Майже десятиліття тому подібну думку висловив на сторінках регіональної преси колега Федора Григоровича – професор, доктор філологічних наук (а тоді журналіст газети “Индустриальное Запорожье”) Віталій Шевченко, котрий ось що писав про вихід у світ серії підручників з “Історії України”: “Нарешті історично-педагогічна наука у нас в Україні сказала своє вагоме слово для учнів про події, що відбувалися з нашим народом, – говорилося у публікації “Нарешті сказано правду”. – У школярів з’явилася можливість вивчити історію без купюр та фальсифікацій. І з цими знаннями вони підуть у самостійне життя. Мені, наприклад, щоб розібратися в нашій історії, довелося витратити на це ціле життя. А їм потрібно просто уважно слухати вчителя та ретельно опрацьовувати підручник. Дуже добре, що починаємо говорити правду з дітей. Бо їм жити після нас. І чим більше вони будуть знати, тим легше їм буде в майбутньому”.
Continue reading

За підручниками професора історії Федора Григоровича Турченка вчиться нове покоління українців

150917_F_Turchenko1
Турченко Федір Григорович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету, Заслужений діяч науки і техніки України, Відмінник освіти України.

Народився 19 лютого 1947 р. у с. Тимофіївка Краснопільського району Сумської області. У 1970 р. закінчив Харківський державний університет зі спеціальності “Історія”. У 1970–1973 – вчитель історії с. Терни Недригайлівського району Сумської області, Великописарівської середньої школи, Мезенівської школи Краснопільського району Сумської області. У 1973–1976 рр. – навчання в аспірантурі Харківського державного університету.
Continue reading

«Будеш ти в мене артисткою, добре в тебе виходить…»

150917_N_Reus1
Реус Ніна Петрівна

Ніна Реус — українська актриса. Народилася 29 листопада 1946 року в с. Краснопіллі Сумської області. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1972). З 1969 року — актриса Київської кіностудії ім. О. П. Довженка.

Знялась у стрічках: «Важкий колос» (Таня), «Осяяння» (Свєта), «Будинок з привидами» (дружина), «За твою долю» (Рая), «Важкі поверхи» (Обєдіна), «Там, вдалині за рікою» (Варка), «Народжена революцією» (Муратова), «Стрибок» (Марина), а також у фільмах «В’язні Бомона», «Олеся», «Тут нам жити», «Довга дорога в короткий день», «Дума про Ковпака», «Як гартувалася сталь», «Поцілунок Чаніти», «Квартет Гварнері», «Дачна поїздка сержанта Цибулі», «Коли людина посміхнулась», «Не мине й року», «Я більше не буду», «Юркові світанки», «Мріяти і жити» та ін. Член Національної спілки кінематографістів України.

***
150917_N_Reus_1974
Ніна Реус нерідко демонструвала свої артистичні здібності батькові, який працював на той час у Краснопільській міліції. Дівчина із захопленням читала вірші, танцювала. Тато щиро аплодував і, притуляючись щокою до її голови, говорив:

– Будеш ти в мене артисткою, добре в тебе виходить.    

Не помилився він у своєму прогнозі. Коли перевели його на службу до Кролевця, Ніна відвідує шкільний драматичний гурток, де виконує багато ролей, і вже тоді вона твердо вирішила вступати до театрального інституту.
Continue reading

СЕЛЯН РЯТУЮТЬ ГРАНТИ

150917_Chernechchyna
На Краснопільщині є сільські громади, які постійно беруть участь у різних конкурсах та проектах. Завдяки цьому роблять ремонти у комунальних закладах, проводять вуличне освітлення, водогони та інше. Свідком таких робіт став у Чернеччині, а голова місцевої сільської ради Іван Федорович Рагулін розповів про те, що вони вже зробили на ґрантові гроші, і що планують облаштувати в майбутньому.

– У 2009 році будівництво водогону у селі розпочали за програмою ПРООН “Місцевий розвиток, орієнтований на громаду”, – розповідає Іван Федорович. – А із січня 2014 року розпочали процедуру участі, а згодом виграли конкурс у Швейцарсько-Українському проекті DESPRO. Згідно з угодою DESPRO брав на себе 40 відсотків витрат, ще 40 мало внести населення, решта – бюджетні кошти. Але, коли у квітні цього року укладали угоду, умови дещо змінилися. Внесок DESPRO залишився без змін, а ось відсоток бюджетних коштів збільшився до сорока відсотків, тоді як людський внесок зменшився до 20%. Якщо говорити мовою цифр, то 420 тисяч гривень – DESPRO, бюджетних коштів – 460 тисяч і кошти людей становить близько трьохсот тисяч.
Continue reading

Кілометри дружби, кілометри пам’яті

150915_marathon1
13 вересня у Краснопіллі пройшов відкритий чемпіонат області з напівмарафону та XVI традиційний легкоатлетичний пробіг пам’яті майстра спорту з марафонського бігу Миколи Максимовича Литвиненка.

Засновник і духовний наставник Краснопільського клубу любителів бігу «Явір» Микола Литвиненко за своє життя взяв участь у понад 60 марафонах і напівмарафонах, у більшості з яких був переможцем або призером. Наприклад, на чемпіонаті Європи, який проходив в Італії у 1998 році, Миколі Литвиненку вже виповнилось 59 років, та це не завадило йому пробігти добову дистанцію за 23 години 5 хвилин і 18 секунд. Незабаром у Швеції він входить в десятку найкращих бігунів і стає першим серед українських марафонців.

Маючи за спиною 72 роки, М.М.Литвиненко не здавав позицій. Краснопільчани частенько бачили бігуна на вулицях селища і за його межами. Він власним прикладом ніби стверджував, що рух, біг – це життя.
Continue reading

Краснопільчанки отримали почесні звання

150915_Semerenko_honour
5 вересня на святкуванні Дня міста уродженці Краснопілля Валентина і Віта Семеренко отримали нагороди «Почесний громадянин міста Суми».

З нагоди Дня народження міста, сумчан привітали його Почесні громадяни Анатолій Єпіфанов, Олександр Шапаренко та Олександр Андронов. У цей день до числа Почесних громадян приєдналися сестри Віта і Валя Семеренко та Олена Петрова, яким міський голова, виконуючи рішення сесії Сумської міської ради від 13 серпня, вручив відповідні посвідчення та колари.
Continue reading

Леонід Костенко: Бібліометрика української науки

150914_L_Kostenko_biblio1
Система “Бібліометрика української науки” дає суспільству комплексну картину стану вітчизняного наукового середовища, розкриває його галузеву, регіональну та відомчу структуру.

Набирає гостроти дискусія про роль і місце науки в сучасному суспільстві. У колишньому СРСР результати досліджень у галузі природничих і технічних наук були затребувані військово-промисловим комплексом, а в галузі суспільних — ідеологічними структурами. Завдяки цьому питання належного фінансування досліджень не виникало. В Україні змістовна державна політика розвитку науки та освіти підмінена “оптимізаційними” заходами, орієнтованими на зменшення коштів, що виділяються на дослідження. Значною мірою причиною сформованої ситуації є відсутність конструктивного діалогу між науковою спільнотою, системою управління наукою та суспільством у цілому. Для налагодження діалогу вчені повинні надати суспільству прозору інформацію про стан науки, тенденції її розвитку та спроможність сприяти сталому розвитку економіки і вирішенню соціальних завдань.

Не менш злободенними є й питання міжнародного рейтингу вітчизняних наукових установ та державних і приватних університетів, визнання результатів їхньої дослідницької діяльності та професійності викладацького складу. Насамперед ідеться про присутність України у світовій системі наукових комунікацій, представленість публікацій наших учених у професійних профільних виданнях.
Continue reading

Творець бібліотеки інформаційного суспільства

150914_L_Kostenko1
Костенко Леонід Йосипович

Науковець у галузі комп’ютерних інформаційних систем, кандидат технічних наук (1981), старший науковий співробітник (1991), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2008).

Народився 18 березня 1943 року в с. Славгород Краснопільського району Сумської області. У 1959 році вступив на перший курс Харківського інституту інженерів комунального будівництва (тепер Харківська національна академія міського господарства), з якого в 1963 році перевівся на факультет обчислювальної техніки Харківського інституту радіоелектроніки (тепер Харківський національний університет радіоелектроніки). Диплом про вищу освіту здобув у 1965 році за спеціальністю “Математичні та лічильно-розв’язувальні прилади та пристрої”.

У 1966 році перебував на строковій службі в лавах Радянській Армії. Трудову діяльність розпочав у 1967 році інженером у Інституті кібернетики АН УРСР. У 1970—1986 роках працював у Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона АН УРСР (Дослідно-конструкторське технологічне бюро), де в 1981 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Разработка и исследование агрегатируемых систем программного управления технологическими электронно-лучевыми установками”. З грудня 1986 року працює в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР (тепер Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) на посаді завідувача відділу автоматизації бібліотечно-інформаційних процесів, а з 1993 — керівника Центру комп’ютерних технологій.
Continue reading

«Високе світло імені і слова»

150914_konkurs1
Вже стало доброю традицією в переддень дня народження славного земляка П.А. Грабовського проводити районний конкурс на кращого читця поезій. В цьому році він відбувся у малому залі районного Палацу культури і у ньому взяло участь 28 чоловік з усього району.

Конкурс проводився у чотирьох категоріях: читці від 7 до 12 років – 10 чоловік; від 13 до 15 років – 10 чоловік; від 16 до 21 року – 6 чоловік; від 25 років – 2 чол.

Майстерність виконання поезії, вміння втілитися в образ оцінювало журі. Потрібно відзначити, що з кожним роком читці конкурсу удосконалюють свою майстерність у декламуванні поезій П.А. Грабовського. Журі було дуже складно визначити переможців.
150914_konkurs2
Конкурс відкрив наймолодший учасник – 5-річний Забаренко Володя з Миропілля. У віковій категорії від 7 до 12 років перемогу здобули Юля Лазаренко з с. Осоївки, Богдана Орєхова з с. Хмелівки, Яна Чала з с. Самотоївки.

У категорії від 13 до 15 років перше місце виборола Римма Аршакян (с. Осоївка), другі – Олена Гонтар (с. Рясне), Крістіна Соляник (с. Покровка), треті – Світлана Мага, Марина Лупка (смт. Краснопілля), Ольга Небилиця (с. В-Пожня).

Continue reading

З вогником в очах, з баяном у руках…

SANYO DIGITAL CAMERA
Це було давно… Сорок років тому, навесні, до нашого села приїхала молода, симпатична , з вогником в очах дівчина. Стоїть біля сільської ради. Підійшли люди й цікавляться: “А хто ти? Звідкіля?”. “Та я приїхала з Чернігівської області. Буду робити у вас завідуючою сільським Будинком культури, а звати мене Надія”. Тоді ще вона не знала, що залишиться тут надовго. Йдеться про Надію Миколаївну Гасай.

Народилась вона 5 серпня 1950 року в селі Обмачів Бахмацького району Чернігівської області в родині колгоспників Коваленків Миколи Григоровича та Марії Олексіївни. Як і всі діти підростала і пішла до школи. Вчилася, допомагала мамі на фермі біля телят, а в школі працювала в городній бригаді.

В селі часто були різні свята – концерти в клубі, весілля, проводи в армію та інші. Надію дуже приваблювало звучання гармошки. Тим більш, що її рідний дядько, мамин брат, Іван Олексійович на ній дуже гарно грав. З одинадцяти років дядько Іван почав вчити її гри на гармошці і вибивати в бубон. Це їй вдавалося з легкістю і, з часом, Надію вже запрошували як професіонала грати на всіляких святах. Це захоплення зіграло велику роль у виборі професії.
Continue reading