Author Archives: admin

Iз Малої Рибиці — у великий футбол

150925_M_Fomenko1
Михайло Іванович Фоменко (*19 вересня 1948 року, с. Мала Рибиця Краснопільського району Сумської області) — український футболіст, захисник і півзахисник, головний тренер національної збірної України. Відомий за виступами за футбольний клуб «Динамо» (Київ). Гравець збірної СРСР (1972–1977). Майстер спорту міжнародного класу (1975). Заслужений майстер спорту СРСР (1975).

Вихованець сумської футбольної школи «Спартак» (з 1962). Виступав за команди «Спартак» Суми (1965–1969), «Зоря» Ворошиловград (1970–1971). У київське «Динамо» прийшов перед початком сезону 1972 року, в якому «Зоря» стала чемпіоном СРСР, випередивши «Динамо» — срібного призера.
150925_M_Fomenko2
У 1972 році Фоменко дебютував і у збірній СРСР. Це сталося 16 липня на стадіоні фінського міста Вааса. У головній команді країни Михайло брав участь у відбіркових іграх чемпіонатів світу і Європи, Олімпійських іграх 1976 року в Монреалі. На матчі чемпіонату Європи з національними командами Швейцарії, Чехословаччини, товариську зустріч із збірною Угорщини в Будапешті Михайло Фоменко виводив збірну СРСР в якості капітана. У 1975 році був капітаном і в «Динамо». Всього за збірну СРСР зіграв 24 матчі (в тому числі 5 матчів за олімпійську збірну СРСР).

Після завершення ігрової кар’єри — футбольний тренер. Заслужений тренер України. Заслужений працівник фізичної культури і спорту України.
150925_M_Fomenko3
З грудня 2012 року Михайло Фоменко – головний тренер національної збірної України з футболу.

 
***
Iз Малої Рибиці — у великий футбол

«День» побував на батьківщині Михайла Фоменка, якому ми цього року вручили символічну корону

У нещодавно опублікованому (стаття побачила світ у грудні-2013 – Краснопілля Інфо) рейтингу FIFA національна збірна України з футбол  у зайняла 18-те місце. Таким чином, за 12 місяців нашій команді вдалося додати 312 очок і піднятися на 29 позицій! За це досягнення збірна України отримала від FIFA звання «Прогрес року». Наступного ж дня стало відомо, що ФФУ вирішила продовжити до 2015 року контракт з головним тренером збірної України Михайлом ФОМЕНКОМ. Навряд чи це рішення когось здивувало, адже навіть без офіційного визнання з боку Міжнародної федерації футболу усім було зрозуміло, що саме з цим тренером національній команді вдалося досягнути небувалого прогресу й подарувати нарешті надію вболівальникам.

Тим не менше, якщо про спортивні досягнення Михайла Фоменка можна прочитати в офіційній статистиці, то дізнатися бодай якісь деталі з його нефутбольної біографії досі було вкрай важко: Михайло Іванович —  людина небагатослівна, та й преса до минулорічного призначення на посаду головного тренера збірної не надто цікавилася його особою. З надією трохи підняти цю завісу таємничості й поспілкуватися з людьми, які знають Михайла Фоменка змалку, «День» вирушив на малу батьківщину наставника національної збірної — в село Мала Рибиця Краснопільського району Сумської області.
Continue reading

Дмитро Федорович Гончаренко – будівельник, дослідник, педагог, доктор технічних наук

150925_D_Honcharenko
Гончаренко Дмитро Федорович

Учений у галузі технології будівельного виробництва. Доктор технічних наук, професор. Проректор з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету будівництва та архітектури. Заслужений діяч науки і техніки України (1998), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004). Дійсний член Академії будівництва України, керівник Харківського обласного територіального відділення Академії будівництва України.

Гончаренко Дмитро Федорович народився 7 жовтня 1947 року в с. Студенок (нині у складі с. Миропілля) Краснопільського району Сумської області. Трудову діяльність розпочав слюсарем-сантехніком БУ-507 тресту Сантехмонтаж-60 в м. Суми (1965–69). Після закінчення у 1973 році Харківського інженерно-будівельного інституту (ХІБІ) працював виконробом, начальником дільниці в будівельному управлінні БМУ «Пластмасбуд» тресту «Промбуд-2» комбінату «Харківпромбуд».
Continue reading

Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІІ )

150918_history_F_Turchenko1
(закінчення, початок див. Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( І ); Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІ ) )

Україна у складі Російської імперії – Радянського Союзу

Росія до 1917 р. офіційно і фактично була імперією і без врахування цього факту неможливо описати її дореволюційну історію. Тому у першому, досить об’ємному розділі книги О.А. Данилова, який називається «Между реформой и революцией. Россия 1894-1914 гг.» автори, продовжуючи називати «Росією» весь імперський простір, все ж один раз використовують назву «Російська імперія» і одного разу вказують, що Росія «…была еще и величайшая евразийская империя» [15, с.27].

Але, вказавши на цю обставину, необхідно чітко визначити, що означає на практиці імперський статус Росії. Без відповіді на це питання уявлення про історію цієї країни буде неповним. Адже в Російській імперії (чи пак в Росії) неросіяни становили більше половини від загальної кількості населення. Між росіянами і неросіянами були складні відносини. О.А. Данилов пише про суперечності «между центром и окраинами», «между русскими и инородцами» [15, с.104; 12, с.8], характерні для дореволюційної Росії. Але який характер цих суперечностей? Яким було становище російського «центру» в імперії? Чи були «инородцы» колоніально залежними від центру, чи їх статус відрізнявся від становища населення класичних колоній західних країн? Врешті-решт, якою була ієрархія національностей в Російській імперії? Яким було становище імперської, державоутворючої нації? В Україні ці питання досить активно дискутуються [див.: 26; 27, с.153-154]. О.А. Данилов і його співавтори обходять їх і тим самим залишають незрозумілим зміст, який вкладається в поняття «общая история». Як наслідок, це поняття втрачає будь-який науковий зміст і перетворюється на затерте пропагандистське кліше.
Continue reading

Велике свято маленького села

150924_V_Prykil_1
У маленьких селах не заробляють великих грошей. Тут не починають великий бізнес, не будують нового житла. Але саме у таких маленьких селах, як Великий Прикіл, ховається Україна, яка майже зникла у асфальті великих міст…

Півгодини їзди трасою, а потім польовою дорогою і ось раптом у вибалку бачиш село. Невеличке таке, але затишне. Це, власне, і є Великий Прикіл. Відразу на в’їзді зустрічаємо юрбу людей біля автомашини із хлібом, які й пояснили, що святкування буде відбуватись у місцевому клубі. З іншого боку вулиці дійсно чути якісь музичні мелодії, біля входу бігають маленькі дівчатка у святковому вбранні, а вже за хвилину немов старому знайомому пояснюють, що вже скоро їм підніматися на сцену, тож трішечки хвилюються, на відміну від старших хлопців, яким виступати не треба, тож безтурботно грають у теніс та більярд.
Continue reading

Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( ІІ )

150923_history_F_Turchenko01
(продовження, початок див. Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( І )  )


Росія: територія і населення

Почнемо з найзагальнішого питання: які географічні, етнонаціональні і політичні параметри визначають ключове слово концепції О.А. Данилова – О.В. Філіпова «Росія»?

Загальновідомо, що до 1917 р. Росія була поліетнічною імперією. Її офіційною назвою – Російська імперія, послуговувалися громадяни, державні діячі, російські і іноземні дипломати. Цю назву можна знайти в офіційних документах, на політичних картах.

Слід було очікувати, що образ Росії як багатонаціональної імперії знайде належне відображення в концепції історії Росії 1900-1921 рр. О.А. Данилова. Однак, у Вступі до Книги для вчителя цього автора (а це і є його концепція) читач жодного разу не знайде словосполучення «Російська імперія». Зате десятки разів використовується етнонім «Росія». Проаналізувавши його зміст, виявляємо, що О.А. Даниловим слово «Росія» використовується як синонім «Російська держава», «Російська імперія». Географічно Росією у книзі О.А. Данилова охоплюється євразійський простір від кордонів з Німеччиною і Австро-Угорщиною на Заході і до Тихого океану на Сході.
Continue reading

Руслан Головенко – поет із Запсілля

150923_R_Golovenko
Головенко Руслан Васильович (26.09.1938, с. Томичі Білогорського району Амурської обл., Росія – 25.09.1999, Харків) – поет. Кандидат сільськогосподарських наук (1979). Член Спілки письменників України (1974). Закінчив Харківський зооветеринарний інститут (1962), Вищі літературні курси при Літературному інституті імені Горького у Москві (1979). Працював зоотехніком у Дагестані, Дніпропетровській та Харківській областях. Був директором тресту радгоспів у Харкові та племзаводу «Тростянець» на Чернігівщині. Друкуватися почав у 1957 році. Писав російською мовою. Автор збірок віршів «Лицо земли» (К., 1963), «Левый берег» (Дн., 1967), «Малиновый клевер» (Х., 1972), «Лестница к солнцу» (К., 1977), «Лебеди над степью» (Х., 1979), «Миг возвращения» (Москва, 1981), «Лирический момент» (Х., 1982), «Мирополье» (К., 1986), «Стихотворения» (К., 1988).

Руслан Васильович Головенко народився у 1938 році у селі Томичі Амурської області в Росії. Дитячі і юнацькі літа  майбутнього поета минули вже в Україні — у селі Запсілля Краснопільського району Сумської області. Професійну освіту Руслан Головенко здобув у Курському сільськогосподарському технікумі та Харківському зооветеринарному інституті.

Принагідно варто зазначити, що з цим інститутом пов’язані імена багатьох талановитих українських та російських митців та майстрів слова. Харківський зооветеринарний інститут (зараз – Харківська державна зооветеринарна академія) свій родовід веде від Харківського землеробного училища, заснованого ще в середині ХІХ століття. Випадково чи ні, але саме в Харківському землеробному училищі в кінці XIX — на початку XX ст. навчалось багато у подальшому відомих письменників, поетів і драматургів, видатних вчених. Зокрема, у цьому училищі навчалися видатні українські письменники та поети, уродженці Слобожанщини Олександр Олесь (який у 1902 році закінчив також Харківський ветеринарний інститут), Олекса Слісаренко, Гнат Михайличенко (більше того, відомий український діяч і письменник Гнат Михайличенко народився в слободі Студенок, що зараз є частиною Миропілля, тобто Гнат Михайличенко з Русланом Головенком – близькі земляки). Олександр Олесь в роки свого навчання разом з майбутнім відомим російським письменником Костянтином Треньовим видавав рукописний журнал «Комета». У Харківському зоотехнікумі з 1920 до 1928 р. викладачем української мови та літератури працював відомий український письменник, актор, мистецтвознавець і режисер Гнат Хоткевич (псевдонім Гнат Галайда).
Continue reading

ВІДЛІК ПОРЯТУНКУ ЗАВОДУ ЙДЕ НА ДНІ

150923_Naumivka_spyrtzavod
Колись одне з найпотужніших бюджетоутворюючих підприємств Краснопільщини – Наумівський спиртзавод сьогодні перебуває у катастрофічному стані. Застрягле по вінця в боргах, підприємство не працює з лютого минулого року, а його працівники, які залишилися без роботи й засобів до існування, налаштовані рішуче – порізати завод на метал, потужності якого хоч сьогодні готові до виробництва продукції, не дадуть за жодних умов.

Щоб пояснити ситуацію та зняти напругу в колективі, з працівниками заводу на території підприємства зустрілися представники районної влади, фіскальних та правоохоронних органів – відреагувавши таким чином на відповідне звернення Наумівських спиртовиків. Дискусія виявилась гарячою, іноді на підвищених тонах, але й ситуація не з простих.
Continue reading

ТОВ «Псьол»: соціально-відповідальний бізнес і територіальні громади

150921_Psel_ltd1
ТОВ АФ «Псьол», де директором є М.П. Калініченко, – одне з найкращих, найпотужніших високорентабельних господарств Краснопільщини. Тут не обмежуються лише розвитком економічної складової господарства. Сільгосппідприємство першим в районі запровадило модель розвитку територіальних громад: Запсільської, Миропільської та Малорибицької на основі співпраці із соціально-відповідальним бізнесом. Ініціатором цього став Микола Петрович. Розпочав він з будівництва і капітального ремонту доріг. За кілька останніх років прокладені шляхи з твердим покриттям і відремонтовані до всіх населених пунктів, на території яких ТОВ «Псьол» здійснює виробничу діяльність.
150921_Psel_ltd2
– Дороги – це артерії життя, – говорить М.П. Калініченко. Без нормальних шляхів не можливе комфортне проживання сільських жителів, тож нещодавно відремонтована дорога з Малої Рибиці до Великого Приколу. Тепер жителі цього невеличкого віддаленого села не переймаються, як дістатися до центральної садиби. Також керівник ТОВ «Псьол» продемонстрував ще одну новобудову – дерев’яний міст через річку Заудава в районі Пенянки. Він споруджений будівельниками господарства якісно і надовго. Міст здатний витримувати автомобілі вантажопідйомністю до 60 тонн. Жителі Пенянки і Миропілля вже встигли оцінити переваги нового мосту, який сприятиме надійному сполученню з Миропіллям у будь-яку пору року.
Continue reading

Цей день в історії району. 20-28 вересня

150921_Krasn_hist_day1
На Угроїдському цукрозаводі хочуть семигодинного робочого дня, в Миропіллі громада бере до рук рушниці і полює на невідомого піромана, який за одну ніч влаштував три підпали. Такими подіями, і не лише, запам’яталися дні в історії району в різні роки.

***
150921_Krasn_hist_day2
1781. 21 вересня затверджено Герб Миропілля, створений герольд-майстром, дійсним статським радником Волковим. Цей герб являв собою щит, на якому згідно опису «…в верхней части – герб Харьковский, в нижней – засеянное рожью поле и на серебряном поле две ветки маслины (ветви мира), обозначающее имя сего города».

 

Continue reading

Федір Турченко: «Общая история»: наука чи політика? ( І )

150918_history_F_Turchenko1У статті розглядається ідея узгодження змісту українських і російських підручників з історії для середньої школи. Вивчається концептуальний і змістовний бік сучасного підручникотворення з історії Росії в Російській Федерації, а також оцінка російськими експертами сучасних підручників з історії України. Автор демонструє глибокі суперечності у поглядах українських і російських авторів на фундаментальні питання минулого. Співвідносяться наукові та політичні аспекти підручникотворення.
Ключові слова: підручникотворення, історична наука, освіта, “спільна історія”.

Контекст
В останні роки президентства Л.Д. Кучми в Україні розгорнулися дискусії про доцільність «узгодження» українських і російських підручників з історії для загальноосвітньої школи. Підставою була оголошена «спільна історія» України і Росії. Таким терміном російські експерти характеризують період перебування України та інших пострадянських країн у складі Московського царства – Російської імперії – Радянського Союзу. Тоді ідея «узгодження» не одержала підтримки професійних істориків України і вчительського загалу, а у політиків – прихильників «узгодження» не вистачило владних та й інтелектуальних ресурсів для реалізації цього проекту. Після обрання Президентом України В.А. Ющенка про цю ідею забули, хоча з боку певних політичних сил постійно звучали заклики «не переписувати історію», «виправити» підручники. Після останніх президентських виборів (2010 року – krasnopillia.info) ідея «виправлення», «узгодження» і навіть «спільного підручника» відродилася. У неї з’явилися могутні прихильники по обидва боки українсько-російського кордону, у тому числі в українських владних кабінетах. Вже зроблені перші кроки. У квітні 2010 р. на першому з моменту утворення СНД з’їзді вчителів і освітянських чиновників колишніх союзних республік, який відбувся у столиці Казахстану м. Астані, заступник міністра освіти Білорусії Казимир Фарино запропонував створити єдині для усіх країн співдружності підручники з історії. Мова йшла лише про один з багатьох предметів, які вивчаються в школі – історію. Звідси можна зробити висновок, що вивченню цього предмета приділяється особливе, по-суті політичне значення.
Continue reading