Натхнення — річ загадкова й незбагненна. Принаймні це щось таке, що перебуває по той бік людського розуму. Недаром же в наших міркуваннях про натхнення ми так часто змушені вдаватись до метафор. Великий Платон, наприклад, говорив про «поетичне безумство». Мовляв, «поет — це істота легка, крилата й священна; він може творити тільки тоді, як стане натхненним і безтямним і не буде в нім більше розуму»[378]. Натхнення — це ніби якесь намагнічення, якесь перебігання невидимої енергії від однієї речі до іншої… Continue reading
Category Archives: Красне слово земляків
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЗІРКА
Архип Куїнджі. Українська ніч. 1876
Шевченко страшенно любив зоряне небо. Недаром зорі є в нього неодмінним атрибутом нічного українського пейзажу. Згадаймо хоч би «Садок вишневий коло хати…» — цю, за словами Еммануїла Райса, «вершину ідилічної лірики Шевченка»: «Сем’я вечеря коло хати, / Вечірня зіронька встає». А ось чудесна замальовка з повісті «Прогулянка…»: «Невдовзі настала ніч, тиха, тепла й темна. Дивовижна ніч! Червонуваті зорі здавались більшими, ніж завжди, і якось особливо прекрасно горіли на темному тлі. Чарівна ніч!» Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. КРАСА
Шевченко надзвичайно любив красиве. Коли оповідач повісті «Художник» каже: «Я — найбезтямніший шанувальник прекрасного як у самій природі, так і в божественному мистецтві», — це поет каже про свою власну душу. Часом ледь не все, на що тільки падає його погляд, здається йому сповненим краси. Ось хоч би початок повісті «Наймичка»: «прекрасна долина», «прекрасна лінія горизонту», «прекрасні жниці», «прекрасна цариця свята», «прекрасна голівка», «прекрасна картина», «прекрасна доня»… Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ФІЛОСОФІЯ
В юності я хотів стати філософом. Ні-ні. Не так… Спершу, десь років у тринадцять, я хотів стати геологом, потім — морським офіцером, потім — робітником, а потім, уже коли опинивсь у війську, — філософом. Але знайомі казали, що на філософські факультети беруть передовсім членів компартії. Це мене насторожило… Ніколи не любив людей, які говорять одне, думають друге, а роблять третє… Словом, філософом я так-таки й не став. Але моя юнацька любов до філософії нікуди не зникла. Почасти вона всоталась у стиль мого життя, почасти — в мою улюблену філологію… Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. АНГЛІЯ
Щó таке Англія для Шевченка? Мабуть, найперше — англійська література: Шекспір, Дефо, Байрон, Вальтер Скотт, Голдсміт, Діккенс, Макферсон, Янг, Бернз… Наприклад, Байрона Шевченко читав у перекладі Міцкевича. Особливо йому полюбилась ось ця строфа з «Чайльд-Гарольда», яку він, кажуть, часто повторював: «Sam jeden błądząc po świecie szerokim, / Pędzę życie tułacze, / Czegoż mam płakać, za kim і po kim, / Kiedy nikt po mnie nie płacze?»[18]. А ось щоденникова нотатка від 15 вересня 1857 року: «За вечерею Ніна Олександрівна[19] наївно розповідала зміст «Дон-Жуана» Байрона, якого вона прочитала днями у французькому перекладі. А ще миліше й наївніше просила свого чоловіка навчити її англійської мови». Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. АМЕРИКА
Кожен відкриває Америку по-своєму. Наприклад, я, коли був малий, знав про неї тільки з книжок: Фенімор Купер, Майн Рід, Марк Твен… У подружку Тома Сойєра Беккі Тетчер я, здається, був навіть трішки закоханий… Потім настала черга вестернів. Потім — десь у шістнадцять — строго-настрого заборонені «Голос Америки» й rock’n’roll. І ще, і ще… Хоч, зрештою, Америка так і залишилась для мене чимось далеким і екзотичним. Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ГАРМОНІЯ
«О як гармонію, гармонію ми любим», — вигукнув колись Тичина. Шевченко теж її любив. А що для нього гармонія? Найперше — інструментальна музика. Так-так, музика для Шевченка — «чутна гармонія». 24 березня 1858 року поет пише про музикальну вечірку в мецената, почесного громадянина Москви Миколи Варенцова: «Тут я зустрівся з деякими московськими художниками й музикантами і, послухавши Моцарта, Бетговена й інших великих представників чутної гармонії, об 11 годині вернувсь назад…»
Пройнята неймовірною чуттєвістю, гармонія музики — «людська, надто людська». Та водночас це космічна стихія, котра гойдає людину на своїх хвилях. Ось герой повісті «Музикант» слухає концертну увертюру Фелікса Мендельсона-Бартольді до комедії Шекспіра «Сон літньої ночі». Виконавців двоє: чоловік — за віолончеллю, жінка — за фортепіано. «Віолончель з фортепіано, — каже він, — це така божественна гармонія, що вічно слухав би її й не наслухався, а особливо коли вони вдвох виконують цю чарівну серенаду. Я, зрештою, гадаю, і не без підстав, що, крім гармонії звуків, між ними існує найвища гармонія найніжніших почуттів». Гармонія звуків непомітно перебігає тут у гармонію почуттів, а гармонія почуттів — у гармонію звуків. Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПОКЛИКАННЯ
Мабуть, кожній людині хоча б раз у житті доводилось ставити собі питання: навіщо я живу? що я роблю на цьому світі? чого я хочу від нього? Сам я, здається, вперше по-справжньому відчув це років у дев’ятнадцять, коли в пошуках адреналіну опинивсь у війську. Якось, тримаючи в руках карабін, я стояв сам-один серед білої снігової пустелі, яка десь далеко-далеко за горизонтом танула у свинцевому небі. Аж раптом ні з сього ні з того все моє єство здригнулось від якогось незнаного досі холоду: «Матінко моя, що я тут роблю?»… Continue reading
Юрій Царик про поезію Миколи Данька
24 травня (вперше допис опублікований 25.05.2011 – Краснопілля Інфо) виповнилося 85 років з дня народження відомого українського поета, нашого земляка Миколи Данька (1926–1993). Не побоюся сказати, що це найвідоміший сумський поет. Він прожив важке життя, що тотожне, мабуть, іншому вислову: він прожив справжнє життя поета. І як Поет з великої літери, що жив у часи авторитарного Совєтського Союзу він не міг не протистояти державі, компартії, КГБ. Мабуть тому, що поет за природою своєю інакодумець. Проблеми для Данька розпочалися після виходу у світ другої книги його поезій «Червоне соло» (1967 рік). Книга була гостро розкритикована за невідповідність основним ідеологічним догмам комуністичної доктрини, а частина її накладу – знищена.
Після виходу у світ збірки поезій М. Данька інший сумський інакодумець, Юрій Царик, написав на неї захоплену рецензію. Це тепер Юрій Царик – відомий український письменник, автор вісьми книг прози, а тоді, у 1967 році, він був молодим журналістом, що недавно звільнився після річної відсидки у колонії загального режиму, що знаходилась у селі Перехрестівка неподалік Ромнів. За що сидів, запитаєте? За вільнолюбиві розмови, за «довгий язик», за оригінальні думки. Коротше, за те, що хотів бути просто свободним у несвободній країні. Зрозуміло, що в умовах цькування книги М. Данька рецензія Ю. Царика не могла бути надрукована в принципі. А пізніше якось забулося-загубилося. І ось через 43 роки Юрій Миколайович випадково серед старих паперів розшукав цей текст. То ж прочитаємо рецензію і ще раз згадаємо легендарного сумського поета Миколу Данька. Згадаємо людину, яка, наважимося стверджувати, незважаючи ні на що, все таки була щасливою, щасливою у вищому розумінні цього слова. Continue reading
Сергій Єфремов. НА РІДНІ МОГИЛИ. Пам’яти П. Грабовського (29.XI.1902) та П. Якубовича (1911 p.)
Розбираючи листування небіжчика Павла Грабовського, натрапив я на жмуток листів тепер теж небіжчика, відомого російського письменника П. Якубовича (П. Я., Мельшин, Гриневич). Обидва письменники, український і російський, були товариші по недолі, одбуваючи разом заслання та в’язниці. Спільність інтересів не тільки політичних, а й літературних, навіть деяка схожість духовної вдачі товаришів призвела до того, що вони щиро заприязнились між собою і потім, коли доля їх розлучила, не поривали дружніх зв’язків. Свідоцтвом цього й було їхнє досить інтенсивне, як на становище засланців, листування. Continue reading








