Про воскресіння Шевченко говорив доволі часто. Це могла бути, наприклад, згадка про молитву Чесному Хресту «Да воскреснет Бог», яка є в повістях «Наймичка», «Близнята», «Прогулянка…». А могла бути всього лиш грайлива «гіпотетична модальність»: «якби воскрес…». Так, у повісті «Прогулянка…» Шевченко каже: наші народні думи такі піднесено-прості й прекрасні, що якби раптом воскрес Гомер «та послухав би хоч одну з них від такого ж, як і сам він, сліпця, кобзаря чи лірника, то розбив би вдрузки свій козуб, званий лірою, і найнявся б за міхоношу до нашого найубогішого лірника, привселюдно обізвавши себе старим дурнем». Continue reading
Tag Archives: Дух
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. БЕЗОДНЯ
У 1743 році найбільший геній Росії XVIII століття Михайло Ломоносов написав своє знамените «Вечернее размышление о Божием величестве при случае великого северного сияния»[1], де є чудесні рядки: «Открылась бездна, звезд полна; / Звездам числа нет, бездне дна»[2]. Він говорив про неосяжну для людського розуму безодню космосу.
А через два десятки років найбільший геній України XVIII століття Григорій Сковорода напише в Харкові свою 11-у пісню «Саду пісень», де є так само блискучі рядки: «Бездна дух єсть в чоловіці, вод всіх ширший і небес. / Не наситиш тим вовіки, що пліняє зрак очес». Сковорода говорить про безодню людського духу. Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ДУША
Наші письменники, починаючи ще десь від знаменитої «Притчі про людську душу та тіло» Кирила Турівського, весь час міркували над загадкою людської душі. Одні, як, наприклад, Петро Могила в добре знаному Шевченком «Требнику», казали, що «розумна людська душа — це створений Богом і посланий у людське тіло безсмертний дух, який не від сімені людського народжений, не з чотирьох стихій складений і не вмирає, вийшовши з тіла».
Інші, як-от Касіян Сакович у своєму «Трактаті про душу», стверджували в дусі схоластичної філософії, що «душа — це актуальний стан органічного фізичного тіла, яке має здатність до життя». Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. Внутрішня людина
Образ «внутрішньої людини» походить із Послання святого апостола Павла до ефесян, де сказано: «Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі, — щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім…»[1]. По-грецькому це звучить «eis ton eso anthropon», по-латинському — «in interiorem hominem», по-слов’янському — «во внутреннєм человіці»… Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. БОГ
Бог Творець, ескіз розпису Володимирського собору в Києві, Віктор Васнецов, 1885 – 1893
БОГ
Бога не можна знати. Можна лиш відчувати Його присутність у світі. У палкого шанувальника Шевченка Райнера Марії Рільке є поезія «Da trat ich als ein Pilger ein»[1]. І в ній він каже, що прийшов до Києва як паломник. Степ, могили, кобзарські пісні, нарешті, Київ з його Софією та лаврою — ось те, що дозволило Рільке бачити Бога на землі. «Лише в Києві, — писав колись Євген Юлій Пеленський, — могла розвинутися містична концепція Рільке про Бога-дерево, на якому люди є листками, а поодинокі галузі — це краї-народи»… Continue reading