Category Archives: Знані земляки

Українська душа в сірій шинелі

150402_A_Taran

21 березня цього року минуло вже 20 років з часу трагічної загибелі українського журналіста, талановитого українського поета, уродженця Миропілля, Анатолія Васильовича Тарана. Цього року йому виповнилося б лише 75… Пропонуємо увазі читачів «Краснопілля Інфо» статтю-спогад колег-журналістів про Анатолія Тарана, що побачила світ до десятих роковин тієї трагічної події:

Українська душа в сірій шинелі

На меморіальній дошці, що з’явилася на будинку Національної спілки журналістів України уже після загибелі Георгія Ґонґадзе, викарбувано багато прізвищ майстрів пера і мікрофона, які наклали головою за правдиве слово на газетній шпальті, у радіо й телеефірі. А починався цей сумний список на зорі української незалежності. І серед перших загиблих був наш побратим-вечірківець Анатолій Таран, якого знайшли мертвим і обібраним на оболонському пустирі вранці 21 березня 1995 року, а упізнали аж через чотири дні потому. Причину смерті нашого товариша не встановлено й досі, хоча минуло з того сумного дня вже десять років.

«Я єсть народ по імені Таран»

Із поетом Анатолієм Тараном я зустрілася на сторінках столичної «Вечірки». 1975 року газета вмістила добірку віршів з його майбутньої збірки «Аеродром», що вийшла друком уже наступного, 1976-го. Настрій ліричного героя – залюбленого в рідну землю життєрадісного романтика – настільки збігся з моїм, що я не втрималася й спочатку вирізала вірші з газети, а потім купила й збірку поезій. Познайомившись на початку 90-х років минулого століття з автором, щиро зраділа тому, що Анатолій з роками не тільки не втратив щирого, майже дитинного, подивування світом, іскрометної радості, а й став ще палкішим життєлюбом та романтиком і в поезії, і в житті. Цього в завжди усміхненого, дотепного й товариського чоловіка з щирою українською душею не витравили ні військові статути, ні російськомовне оточення. Анатолій понад два десятиліття був військовим журналістом, мав звання підполковника Радянської Армії. Вірші писав лише українською мовою, щиро кохаючись у ній. Недарма ж класик української літератури Олесь Гончар назвав Анатолія Тарана українською душею в сірій шинелі.  Умів Анатолій радіти не тільки й не стільки власним здобуткам, а й найменшим успіхам колег по поетичному цеху.
Continue reading

Дива мужності і героїзму

150401_P_Skoropad
Народився Павло Михайлович Скоропад 25 травня 1919 року в селі Пушкарному (нині село Грабовське).

В діючу армію Павло Михайлович пішов з перших днів війни. Воював на Західному, Сталінградському, Північному, Прибалтійському, Першому Білоруському фронтах.

Наприкінці 1941 року рядовий-комсомолець Скоропад висадився з повітряним десантом у тилу фашистських загарбників, особисто підірвав фабрику в Ялті.

На смерть стояв притиснутий до Волзького берега 84-й гвардійський полк 33-ї гвардійської стрілецької дивізії. Тут, на сталінградській землі навідник мінометної обслуги Павло Скоропад був перший раз поранений. Нашвидкуруч перев’язавши рану, він продовжував свій ратний труд.

…У квітні 1944 року, долаючи впертий опір ворога, частини 33-ї гвардійської стрілецької дивізії вийшли до Севастополя і почали ретельно готуватися до його визволення. Мінометники виявили вогневі засоби в німецькій обороні. 25 квітня при проведенні нічного пошуку Скоропад був легко поранений і через п’ять днів повернувся в стрій.
Continue reading

І ЗНОВУ БУЛИ БОЇ…

150401_M_Kuroedov
Біографія Миколи Івановича Куроєдова почалася в мальовничому, закинутому серед лісів і пагорбів селі з поетичною назвою Ясенок. Народився він 14 квітня 1919 року в родині селянина-бідняка. Батьки його працювали на поміщика і куркулів. Змалку хлопець тягнувся до знань: спочатку навчався в місцевій початковій школі, а в 1935 році почав навчатися у восьмому класі Краснопільської середньої школи.

Коли юнакові виповнилося дев’ятнадцять, перед ним відкрилися широкі дороги на землі. Та він, заздрячи птахам, мріяв про польоти в безмежних просторах повітряного океану. Тож, образно висловлюючись, Микола Куроєдов почував себе «на сьомому небі», коли в листопаді 1938 року його було прийнято курсантом Харківського авіаційного училища штурманів. І не помітив, як настав 1940 рік, і навчання закінчилося. Перед ним постала реальна можливість літати в бездонній блакиті неба. Це радісно хвилювало і трохи турбувало: як воно буде? Чи справиться він з отими підхмарними польотами, коли пташині зграї здаються під тобою маленькими пір’їнками, або краплинами дрібно порваного й пущеного за вітром паперу.
Continue reading

28-річна Героїня з чотирма класами освіти

Однією з перших звання Героя Соціалістичної Праці у нашому районі удостоєна Віра Никифорівна Ройко. Вона народилася 26 липня 1919 року у с.Мозкове в селянській родині.

Бог відміряв жінці довге життя, сповнене трудової звитяги і важких випробувань. Рано пізнала ціну хліба, неповнолітнім дівчам, залишившись без батьківської опіки, у 1930 році пішла працювати в колгосп після закінчення початкової школи, пережила фашистську окупацію.

Спочатку освоювала ази тваринницької справи, а потім її життєва дорога пролягла до рослинницької галузі. Саме праця на землі принесла їй визнання і славу. Свого часу її ім’я гриміло на всю Україну. Слава передової ланкової так і залишилася з нею до останніх днів життя.
Continue reading

Сивокозов Кирило Михайлович – Герой Соціалістичної Праці, уродженець села Порозок

150220_K_Syvokozov

Сивокозов Кирило Михайлович
Герой Соціалістичної Праці

Герой Соціалістичної Праці – почесне звання в СРСР у 1938–1991 роках, вища ступінь відзнаки за плідну працю людям, які «проявили виняткові заслуги перед Радянською державою, сприяли піднесенню народного господарства, науки, культури, зростанню могутності і слави СРСР». Положення про звання затверджено Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 грудня 1938 року. За цей період найвищу нагороду отримали шість наших земляків: Гадяцький Олександр Васильович, Іскрич Федір Маркович, Ройко Віра Никифорівна, Сивокозов Кирило Михайлович, Смірнов Віктор Павлович, Чепульський Андрій Степанович.

Серед уродженців нашого району званням Героя Соціалістичної Праці першими були відзначені Віра Никифорівна Ройко та Кирило Михайлович Сивокозов.
Continue reading

Все, що він створив – залишилось людям!

150220_O_Tarasenko
Художник Олександр Петрович Тарасенко народився 27 травня 1918 року в селищі Краснопілля в сім’ї робітника. Ще в дитинстві Олександр захоплювався малюванням. З часом потяг до малюнків зростав і він обрав його своїм основним фахом. Але, перш, ніж здійснилася заповітна мрія, юнак пройшов немало важких років університетів життя.

Колишній курсант вищого військово-морського училища, під час служби на військовому кораблі і гадки не мав, що доведеться колись передчасно залишити море. Мріяв присвятити себе улюбленій справі. Війна перекреслила мрії. Він став піхотинцем. З першого дня «братішка», або «полундра», як жартома називали його друзі-солдати, припав побратимам до душі. Він завжди був попереду: і в розвідці, і в бою, в лавах автоматників 722 стрілецького полку 206 Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького Корсунь-Шевченківської дивізії. А коли між боями залягала тиша, або випадали вільні години в обороні, Тарасенко брав олівця і малював. Пейзажі, портрети однополчан. Солдатські листи доносили їх з фронту матерям, дружинам, коханим.
Continue reading

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ: У МЕЗЕНІВЦІ ПОПРОЩАЛИСЯ ІЗ ПІДПОЛКОВНИКОМ АРТУРОМ КОСТЮЧЕНКОМ

150218_A_Kostiuchenko1
Сьогодні Краснопільщина прощалась із своїм героєм. У Мезенівці поховали 38-річного Артура Костюченка, підполковника Збройних сил України, командира механізованого батальйону І танкової бригади в/ч 1815А, який загинув 14 лютого у Донецькій області.

Сільський будинок культури, де пройшла громадська панахида, не вміщав бажаючих проститися із загиблим. Зібралися сотні сельчан, однокласників, друзів, викладачів, товаришів Артура Івановича по Сумському артучилищу, бойових побратимів.
Continue reading

ПО ТОЙ БІК ДНІПРА

150213_P_Kyrychenko
Народився Кириченко Петро Антонович 28 серпня 1917 року в селі Мар’їно Тур’янської сільради у бідній селянській сім’ї Антона Андрійовича і Тетяни Павлівни. Петро був п’ятою дитиною в сім’ї. Кириченки були великими трудівниками, споконвічними хліборобами, але через малоземелля та бідність змушені були найматися на тяжку виснажливу працю до місцевих глитаїв.

У 1933 році на колгоспу родину впало непоправне горе. Померла мати. Дуже тяжко було самому батькові годувати і утримувати дітей. Однак Антон Андрійович, працюючи в Ленінському відділку Угроїдського радгоспу їздовим, зумів дати сім’ї порядок.

Петра було віддано в 1927 році до першого класу Тур’янської школи, яку він успішно закінчив через сім років. Учився селянський син добре, дуже любив читати книги. Бувало, збере навколо себе малечу і захоплено починав розповідати зміст прочитаного.

Після семирічки хлопець бажав продовжувати навчання, але не зміг: треба було працювати, і він пішов на роботу в колгосп с. Піщане Бєловського району Курської області. Спершу працював «старшим, куди пошлють», а потім – учнем у конторі, завідував розрахунковим відділом бухгалтерії.
Continue reading

ЗДІЙСНИВ 417 БОЙОВИХ ВИЛЬОТИ

150213_I_Marchenko

Народився Іван Тимофійович Марченко 25 листопада 1917 року в с. Тимофіївка (тепер це частина с. Осоївка) в робітничій сім’ї. Скільки вірних синів вийшло з цього мальовничого старовинного села… Всіх й не перелічити. Та серед мужніх і відважних наших земляків особливо яскравою зіркою сяє ім’я Івана Марченка.

Життя його родини було тяжким, і дитинство не пестило малого Івана. Розповіді батька Тимофія Яковича й матері Варвари Григорівни про гірке минуле викликали у хлопця потяг до знань, любов до книги.

Початкову школу Іван закінчив у Тимофіївці в 1929 році, а потім з родиною переїздить у сусіднє село Угроїди, де його батько працює на цукровому заводі, а він навчається в семирічній школі, яку успішно закінчує в 1932 році. Будучи відмінником навчання, він багато читає, особливо захоплюється літературою про Можайського, його перший літак і перші польоти.

Часто, вийшовши з домівки, Іван захоплюється красою неба, його безкрайністю. Із своїми друзями він виготовляє паперових зміїв, запускає їх у повітря і милується, як вони плавно кружляють високо над селом. Поступово у хлопця визріває мрія вивчитись на льотчика.

Чи мріяв Іван про подвиги? Так. Як і всі його однолітки. Забереться було кудись в безлюдне місце, ляже горілиць і довго спостерігає політ яструба. І вже не птаха, а себе бачив хлопчик на швидкокрилому літаку.
Continue reading

НА 22-Й ДЕНЬ ВІЙНИ

150212_S_Ridny
Народився Степан Григорович Рідний 26 березня 1917 року в селі Мала Рибиця в бідняцькій сім’ї. В ранньому дитинстві, ще чотирирічним, він залишився без батьків і до 12 років виховувався в сусіда Кузьми Федотовича Шаповалова.

Підлітком пішов працювати тваринником в Угроїдському цукрокомбінаті. У 1934 році закінчив однорічні курси зоотехніків в Охтирці, а наступного року виїхав до Одеси. Тут став штампувальником на одному з заводів і одночасно навчався в вечірній школі.

В 1937 році після закінчення навчання в Одеському аероклубі по комсомольській путівці вступив до Одеської школи військових льотчиків.

Восени 1938 року, одержавши звання молодшого лейтенанта, був направлений в одну з авіаційних частин на західний кордон.

Був він середнього зросту, кремезний, широкоплечий. Обличчя красиво обрамляло кучеряве волосся. Часто його можна було бачити в колі однополчан. У вільні хвилини любив розважати їх грою на губній гармошці, що зберігав за халявою чобота. Коли вертався з бойового завдання, то обов’язково діставав її і награвав улюблену мелодію: “Реве та стогне Дніпро широкий…”
Continue reading