Category Archives: Знані земляки

Б.Г.Лазарев: Мои встречи с Петром Леонидовичем Капицей

Б.Г.Лазарев
Мои встречи с Петром Леонидовичем Капицей

Кажется, совсем недавно (29 октября 1980г) мы отмечали 100 лет со дня рождения Абрама Федоровича Иоффе – главы самой мощной советской школы физики, к которой, в частности, принадлежали такие выдающиеся ученые, как Я.И.Френкель, И.В.Обреимов, П.Л.Капица, П.И.Лукирский, М.А.Левитская, Н.Н.Семенов, Я.Г.Дорфман. И вот уже исполнилось 100 лет со дня рождения его учеников.

Мне в жизни беспредельно повезло: я был знаком со многими из этой плеяды ученых, общался с ними, проводил совместные работы. В 1926г я стал студентом физико-механического факультета, организованного А.Ф.Иоффе при Ленинградском политехническом институте. Деканом факультета был сам Абрам Федорович, преподавателями – все названные выше ученые, а также В.В.Скобельцин, В.А.Фок, Д.А.Рожанский, М.А.Шатилен, А.Ф.Гаврилов, Т.П.Кравец, Л.Г.Лойцянский, Ю.Б.Харитон, В.Н.Кондратьев и др.
1024_Kapitsa
В тот период (1926-1930гг) П.Л.Капица не был связан непосредственно с нами – физмеховцами, но мы все его прекрасно знали и высоко ценили. Помню, например, что на нескольких занятиях студенческого физического кружка, которым руководил Ю.Б.Харитон, подробно рассматривалась установка, созданная Петром Леонидовичем в Кембридже для получения импульсных сверхсильных магнитных полей. Таким образом, Капица тоже входил в число “действующих лиц”, в дальнейшем влияние Петра Леонидовича становилось все сильнее.
Continue reading →

Б.Г.Лазарев: А.Ф.Иоффе и становление физики низких температур на Украине

Б.Г.Лазарев
А.Ф.Иоффе и становление физики низких температур на Украине
1024_A_Ioffe
“…Весной я делал доклад в Харькове о важности именно в нем основать Физико-технический институт, аналогичный нашему в Ленинграде. Сейчас, при твердом курсе на индустриализацию, нам все более и более ясна важность и спешность этой задачи…

Самим ходом работ мы столкнулись с необходимостью работать при низких температурах, и такую лабораторию мы устроим во что бы то ни стало. Для нас стоит вопрос – где – в Ленинграде ли, при нашем институте, или вне его. И по-моему убеждению, это надо делать вне Ленинграда, потому что тем самым вне Ленинграда и Москвы создается первоклассный институт, каких в Европе только один (в Голландии).

Таким образом, Харьковский физико-технический институт будет центральным для СССР (и, вероятно, для окраинных государств – Эстонии, Латвии, Польши и т.д.), институтом низких температур и научно-технической базой промышленности“.

Эти слова из письма А.Ф.Иоффе к председателю СНК Украины В.Я.Чубарю могут служить эпиграфом к моей статье.

При современных масштабах нашей мощной физической науки, динамичности её развития, громадной роли в научно-техническом прогрессе подчас создается представление, особенно у молодого поколения, что, вроде, это так всегда и было. В частности, это относится и ко всей громадной области физики низких температур с её разнообразнейшими применениями. Более того, низкие температуры и связанные с ними приборы и методы вторглись в космос, медицину, биологию, сельское хозяйство и породили даже новые области (криобиологию, криомедицину и др.).

Одним из крупнейших этапов становления физической науки вообще и физики низких температур в частности является организация Абрамом Федоровичем Иоффе в конце 1918г в Петрограде Физико-технического института. Этому институту – школе А.Ф.Иоффе – вообще принадлежит главная роль в развитии всей советской физики; в ноябре 1978г было торжественно отмечено 60-летие ордена Ленина Физико-технического института им. А.Ф.Иоффе Академии наук СССР.
Continue reading →

Спогади колег про академіка Бориса Лазарєва

141019_LazarevЛазарєв Борис Георгійович

Лазарєв Борис Георгійович (6 серпня 1906, Миропілля, нині Краснопільського району Сумської області — 20 березня 2001, Харків) — фізик, автор розробок в галузі фізики низьких температур та високих тисків, доктор фізико-математичних наук — 1943, професор — 1944, член-кореспондент АН УРСР — 1948, академік АН УРСР — 1951.

***

Б.Е.Патон
1024_PatonПатон Борис Євгенович

Патон Борис Євгенович (* 27 листопада 1918, Київ) — український науковець у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів, доктор технічних наук (1952); Президент АН України (з 1962), перший нагороджений званням Герой України; директор Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона НАНУ (з 1953); генеральний директор Міжгалузевого науково-технічного комплексу «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (з 1986); президент Міжнародної асоціації академій наук (з 1993).

БОРИС ГЕОРГИЕВИЧ ЛАЗАРЕВ это целая эпоха в физике, в становлении и развитии научной школы в области физики низких температур и сверхпроводимости. Это корифей, легенда в жизни и деятельности Национальной академии наук Украины. Счастлив тот, кому довелось общаться и сотрудничать с Борисом Георгиевичем, отношу себя к их числу.
Continue reading →

Експериментатор завжди має рацію

141019_Lazarev
Одним із ранніх дитячих спогадів Бориса Лазарєва був гігантський хвіст комети Галея, що перетинала нічне небо. Того далекого 1910 року вона черговий раз наблизилася до Сонця, як і робить це кожні 75 із половиною років. Напевно, видовище космічного масштабу запало в душу хлопчика, принаймні в одному із виступів академік сказав, що 1986-го — у рік свого 80-ліття — він сподівається зустрітися зі старою знайомою. Так і сталося. Патріарх фізики низьких температур академік НАНУ Борис Лазарєв не тільки побачив космічну гостю вдруге, а й дожив до нового тисячоліття, проживши плідне майже 95-річне життя.

Борис Лазарєв належить до тієї когорти вчених-першовідкривачів, життя котрих стало легендою. І не лише тому, що він досяг великих вершин у науці, а й тому, що масштаб його особистості виявлявся у всіх життєвих обставинах. Continue reading →

Майстер відкриттів

1017_B_Lazarev01
Борис Георгійович Лазарєв
(06.08.1906 – 20.03.2001)

Народився в с. Миропілля Краснопільського району Сумської області, український фізик-експериментатор, академік Академії наук Української РСР (з 1951). Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1930). Працював у Ленінградському (1930-1936) і в Уральському (1936-1937) фізико-технічних інститутах. З 1937 р. працював у Фізико-технічному інституті Академії наук Української РСР.

Наукові роботи відносяться до фізики твердого тіла і конденсованого стану, вакуумної техніки, зокрема до дослідження властивостей речовини при низьких температурах. Дослідження надпровідних властивостей сплавів лягли в основу розробки та створення надпровідних соленоїдів з потужними магнітними полями до 130 000 Ерстед. Встановив зв’язок надпровідних властивостей металів з особливостями топології поверхні Фермі. Спільно з Л. В. Шубніковим відкрив ядерний парамагнетизм твердого водню (1937), з К. Д. Синельниковим створив високопродуктивні дифузійні і кріогенні насоси (1946-1949). Досліджував властивості зріджених газів, розробив методику створення високих тисків при низьких температурах. Удосконалив низькотемпературний метод поділу ізотопів гелію, відкрив квантові осциляції опору і сприйнятливості у великої групи металів. Застосовував методи фізики низьких температур для вирішення технічних завдань, зокрема для одержання металів високої якості. Сталінська премія СССР (1951), Державна премія УССР (1982). Створив школу фізиків (Б. І. Вєркін, А. А. Галкін, Є. С. Боровик, І. М. Дмитренко, В. І. Хоткевич, І. А. Гіндін, Б Н. Есельсон та ін.)
***
Continue reading →

Читаємо «Блакитний роман» (замість вступного слова)

1007_1_Mykhailychenko6
Ці тези-начерк вперше з’явилися у Всесвітній мережі у серпні 2010 року на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» (http://krasnews.at.ua/) і були спробою запрошення читачів до знайомства з «Блакитним романом» Гната Михайличенка (всі частини роману невдовзі були розміщені на сторінках названого сайту). З того часу становище з популяризацією творчості Гната Михайличенка у Всесвітній мережі дещо покращилося і тому деякі твердження у начерку вже «застаріли» (невеличкий внесок у цій праці належить і сайту krasnews, зокрема фото письменника у мережі чи не вперше з’явилося саме на ньому).

«Краснопілля Інфо» також хоче запропонувати своїм відвідувачам цей неповторний твір, і також починає розміщення роману цим начерком і сподівається, що викладені нижче тези та зауваги не будуть зайвими для сприйняття твору…
Continue reading →

А.П.ШАМРАЙ У СПОГАДАХ

1008_2_Shamray1Про Агапія Пилиповича Шамрая як людину, вченого і педагога, знає поки що відносно обмежене коло людей, оскільки він довгий час був «під наглядом» як «український буржуазний націоналіст», якому приписувались ще й усі гріхи вульгарного соціологізму та формалізму, а його твори заборонялись. Це, безумовно, травмувало вченого, гальмувало його творчу діяльність. І все ж професор Шамрай мужньо тримався, не втрачав природженого оптимізму і доброти. Про це свідчать, зокрема, спогади про нього рідних та близьких, а також теплі відгуки колишніх його студентів і взагалі тих, хто мав нагоду з ним спілкуватись.

Під час підготовки до 100-річчя від дня народження А.П.Шамрая вдалося зібрати цікаві свідчення про нього, насамперед його дочок: старшої – Вікторії Агапіївни і молодшої – Маргарити Агапіївни. Деякі дані такого роду є і в архівних матеріалах та друкованих джерелах, належних в основному близьким, а також учням професора Шамрая.
Continue reading →

Професор Агапій Шамрай – видатний український літературознавець

1008_Shamray1

Шамрай Агапій Пилипович (1896, Миропілля —1952, Київ) — український літературознавець, історик літератури, належав до чільних представників нової школи в літературознавстві. Науковий співробітник Літературної секції Науково-дослідчої кафедри історії української культури в Харкові в 1925-26 pp., співробітник ВУАН в Комісії новітнього письменства. Редактор збірника «Харківська школа романтиків». Зазнав переслідувань у часи сталінського терору.

Народився в м. Миропіллі Cуджанського пов. Курської губ. (нині Cумська обл.) в селянській сім’ї. 1921 р. закінчив Харківський університет. Впродовж 1920-х — початку 1930-х рр. — викладач історії української літератури в Харківському інституті народної освіти, науковий співробітник Інституту Т. Г. Шевченка в Харкові.

Досліджував історію української та зарубіжних літератур, зокрема творчість І. Котляревського («Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського», 1952; «Наталка Полтавка» І. Котляревського», 1955), Г. Квітки-Основ’яненка («Шляхи Квітчиної творчості», 1930), О. Cтороженка («Cтороженко. Критико-біографічний нарис», 1927; «Українські оповідання Олекси Cтороженка», 1928), В. Шекспіра («До питання про естетику комедій Шекспіра», 1963), Е.Т.А. Гофмана («Ернст Теодор Амадей Гофман», 1963) тощо. Упорядкував збірку наукових праць «Харківська школа романтиків» (т. 1—3, 1930), в якій опублікував деякі власні статті («До початків романтизму», «Харківські поети 30—40-х років XIX ст.»). Підготував до друку зібрання творів О. Cтороженка (т. 1—2, 1928), І. Котляревського (т. 1—2, 1952—1953).

Саме під керівництвом Агапія Шамрая на початку 50-х років минулого століття було здійснене видання першого повного зібрання творів класика і основоположника нової української літератури Івана Котляревського. Агапій Шамрай написав вступну статтю для зібрання, а його авторські примітки до «Енеїди» у цьому виданні увійшли до наступних видань нарівні з примітками самого Івана Котляревського.

За свідченням сучасного знаного українського літературознавця Леоніда Ушкалова (уродженця Краснопілля), Агапій Шамрай – блискучий історик української літератури, чиї виклади в Харківському університеті легендарний український мовознавець Юрій Шерех згадував добрим словом через багато-багато років, називаючи свого професора «харківським відповідником Миколи Зерова» (див.: Шерех Ю. Шостий у ґроні. В. Домонтович в історії української прози // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. – Т. ІІІ. – С. 134.)
Continue reading →

Гнат Михайличенко (1892—1919)

1006_Mykhailychenko2Гнат Михайличенко (1892—1919)

Ім’я цього письменника досі можна було зустріти хіба що в окремих, переважно тенденційних курсах історії української радянської літератури. А тим часом у перше пореволюційне десятиліття про твори Г. Михайличенка сперечалася критика: їхнього автора поряд з В. Елланом-Блакитним, В. Чумаком та А. Заливчим називали серед «перших хоробрих», одним із фундаторів нової літератури. Втім, не виключено, що й тоді його сприймали передовсім як активного громадського та політичного діяча напруженої доби на зламі двох історичних епох. Це ставлення позначилося і на численних спогадах його сучасників, зокрема в поезії «Гнатові Михайличенку» П. Тичини, написаній на смерть близького друга:
Не уявляєм, як ти тлієш,
як у землі сирій лежиш, —
бо завше ти живеш, гориш,
бо вічно духом пломенієш…

1007_1_Mykhailychenko2Г. Михайличенко народився 27 вересня (за ст.ст., за н.ст. – 9 жовтня, – ред.) 1892 р. в с. Студенок (Миропілля) Курської, а нині Сумської обл., в селянській родині. Батьки як могли дбали про освіту дітей, і здібний хлопець після місцевої двокласної школи вступає до Харківського землеробського училища. Тут захоплюється підпільною літературою, відкрито виявляє свої атеїстичні погляди. Дирекція позбавляється від «бунтівника», він змушений перевестися до Московської сільськогосподарської школи. Але шлях юнака вже окреслився: посилено вивчає суспільні науки, зближується з нелегальними організаціями. Continue reading →

Слово про Гната Михайличенка

1006_Mykhailychenko
Знайомство з життям і творчістю нашого талановитого земляка Гната Михайличенка «Краснопілля Інфо» починає статтею літературознавця з Тернополя Інни Приходько, яка побачила світ у харківському журналі «Березіль» (колишній «Прапор») у 1992 році. Це була одна з перших літературних розвідок про Гната Михайличенка в часи українського відродження другої половини 80 – початку 90-х років минулого століття. При читанні статті просимо врахувати час її написання, окремі її положення можуть здатися чи виявитися «застарілими», тобто такими, що відповідали обставинам 20-річної давнини. Втім, таких тез буде небагато, за час, що минув,  з’явилося не так і багато нових розвідок про Гната Михайличенка. Та й стан вивчення його творчості, а особливо популяризації, теж бажає бути кращим…

Інна Приходько

СЛОВО З-МІЖ РЯДКІВ СМЕРТНОГО ПРИСУДУ

І пошана до прекрасного тебе зупинить
по дорозі до злочинства.
Г. Михайличенко. Кольорові аркушики.

Гнат Михайличенко, сторіччя його народження… Трагічна і загадкова постать у нашій літературі. Трагічна, бо загинув не повних двадцяти семи років, знищений денікінцями у Києві 1919 року. Трагічна, бо був викреслений з історії літератури та з пам’яті декількох поколінь і став просто невідомим, для неширокого ж кола фахівців-філологів — обвішаним стереотипними ярличками: «символіст-занепадник», «хворобливий песиміст», що дав «ніцшеанський тип червоної надлюдини», «боротьбіст-націоналіст» і т. п. А загадкова — з багатьох поглядів. Народився у Миропіллі (нині Сумщина, тоді — Курщина) у вересні 1892 р., вчився, звичайно ж, у неукраїнських навчальних закладах, а от із юних літ була в нього така висока національна свідомість, що дай боже багатьом нашим сучасникам у кінці XX століття! І звідки у нього, вже з перших літературних спроб, така багата українська мова? Отже, це перша «загадка»: у зросійщеному краї — таке живе, таке яскраве українство! Далі будуть загадки біографічного плану, тобто непрояснені моменти життя аж до нез’ясованих обставин загибелі. І будуть загадки художньо-мистецькі, хоч би той же «Блакитний роман». Безнадійна справа братися доконечно розгадувати таємниці таланту і цього небуденного, дивовижного життя, але погляньмо і подивуймося, який щедрий на оригінальних митців український народ. І задумаймося над тим, що народ наш таки незнищенний, як Фенікс. Continue reading →