Власенко Михайло Антонович (11.12.1940, с. Миропілля (нині Сумського району) Сумської області – 31.05.2015, Харків) – лікар-кардіолог, доктор медичних наук (1993), професор (2001). Заслужений діяч науки і техніки України (2004). Премія ім. М. Стражеска АМН СРСР (1989). Вища освіта: Харківський медичний інститут (1964). Працював: від 1967 – Харківський медичний інститут; у 1977–95 – доцент; від 1995 – у Харківській медичній академії післядипломної освіти: завідувач кафедрою терапії та нефрології. Сфера наукових інтересів: патогенез артеріальної гіпертензії, стан простагландинів, ренін-ангіотензивної та симпато-адреналової систем при серцево-судинній патології; патогенетичні механізми гострого інфаркту міокарда, недостатності кровообігу та кардіогенного шоку; розробив методи тромболітичної терапії, медикаментозного захисту міокарда та корекції гемодинамічних змін у гострому періоді інфаркту міокарда. Continue reading
Tag Archives: лікар
Сергій Спиридонович Загорулько: «Нічого надважливого не було в моєму житті. Жив, працював, так сто років і промайнуло»
Сергія Спиридоновича знають і пам’ятають далеко за межами Рясного, – і не лише як довгожителя, а і як висококваліфікованого ветеринарного лікаря, до будинку якого завжди йшли за допомогою в будь-який час доби власники худоби. В цьому ж будинку при в’їзді до села він проживає й сьогодні.
Чоловік сидить у світлині старенької, але охайної хати, яку називає своєю «ровесницею». Голосно вітається, простягаючи руку. Проникливо вдивляється у вічі.
– З газетою і її редакторами дружив завжди. На моє 90-річчя приїздив тодішній редактор Іван Чичикало. Цілу сторінку мені присвятили, – Сергій Спиридонович показує на стіл, де лежить сторінка із статтею «Життя прожить – не поле перейти», датовану 26 січня 2011 року. – Навіть не сподівався, що знову прийматиму у гостях редактора. Continue reading
Оксана Левченя: «Можливість робити декілька справ, яка виснажувала у дитинстві, – стала моєю супер силою»
Оксана вже з дитинства виділялась серед ровесників не лише занадто худорлявою статурою, але й багатогранністю своїх талантів. Вона чудово малювала, писала змістовні твори, а після уроків у загальноосвітній школі поспішала на заняття з гри на фортепіано до Краснопільської музичної школи.
З роками її справді золоті руки, наполеглива праця та, безперечно, талант внесли чималий внесок у розвиток українського мистецтва. Але ж спершу, за сімейною традицією, дівчина вивчилась на лікаря, закінчивши медичний університет імені Богомольця. Того ж часу вперше спробувала себе і у модельному бізнесі, прикрашаючи обкладинки модних журналів. Впізнали краснопільчани свою юну землячку і у популярному на той час відео кліпі на пісню Ауріки Ротару. Continue reading
Професор Чергінець Валерій Ігорович – лікар, вчений, педагог, організатор
Чергінець Валерій Ігорович – лікар-педіатр вищої кваліфікаційної категорії, доктор медичних наук, професор кафедри пропедевтики дитячих хвороб Дніпропетровської державної медичної академії, відповідальний за лікувально-консультативну роботу кафедри.
***
Валерій Чергінець народився в Краснопіллі, закінчив Краснопільську середню школу №1. З 1968-го до 1974 року він студент педіатричного факультету Дніпропетровського медичного інституту. Після закінчення працював лікарем-педіатром 5-ої міської дитячої лікарні, а з вересня 1975 року чотири роки – лікар-педіатр дитячого відділення обласної клінічної лікарні ім.Мечникова.
З 1979 року по 1982 рік Валерій Ігорович навчається в очній аспірантурі при кафедрі дитячих хвороб №3 ДМІ, по закінченні якої працював асистентом цієї ж кафедри. В 1983 році захищає кандидатську дисертацію «Чутливість бронхів до гістаміну і стан бронхіальної прохідності при рецидивуючих бронхолегеневих захворюваннях у дітей». З 1988 року – доцент кафедри госпітальної педіатрії, а з березня 2001 року – доцент кафедри пропедевтики дитячих хвороб з курсом сестринської справи.
Continue reading
ПЕРЕМОЖЕЦЬ ЕПІДЕМІЇ
Змінюється життя і ми змінюємося разом з ним. В кращий чи гірший бік – покаже історія, адже кожен з нас є її частинкою. Про когось згадуватимуть мільйони, про когось тисячі, сотні, про когось одиниці, з тією лише різницею, яка це буде пам’ять: хороша, гідна чи така, що обмежуватиметься зневажливою посмішкою. «Все вокруг чужое – у тебя только имя свое. Единственное, настоящее, подлинное, истинное имя твое», – сказав поет і музикант Єгор Лєтов. Справді, як же важко його не втратити, не зганьбити, не зрадити це єдине справжнє власне ім’я, коли навколо скільки брехні, зневіри. На щастя не треба сьогодні підніматися в атаку, кидатися під танки з гранатами, щоб його обезсмертити. Змінюється життя і ми змінюємося разом з ним.
Та що вартує сьогодні це життя, коли реклама одного з телеканалів пропонує нам з вами прислати відео з якоїсь автокатастрофи, і якщо це відео виявиться видовищним, можна отримати подарунок – цілу каністру бензину. Міняється життя, з’являються нові герої. «Вылазят боги из заветного дупла. Растут герои, как лавина, как ботва», і нам ця «ботва» подобається, на неї ми рівняємося, бо інших нам і не пропонують. Між тим були і є справжні взірці для наслідування, вірю, що будуть вони і надалі.
Приклад цьому – Іван Данилович Ладний – людина, про яку можна зняти захоплюючий фільм, в якому будуть сотні тисяч врятованих життів без жодного пострілу. Збирати інформацію про цю людину було напрочуд цікаво і пізнавально, адже цьому передувала не одна зустріч з його друзями і колегами, теж непересічними особистостями.
Continue reading