Народився Дмитро Васильович Гасай 22 жовтня 1922 року в селі Мала Рибиця. Після закінчення 7 класів у місцевій школі поїхав в Донбас, навчався в гірничо-промисловому училищі, працював кріпильником, коногоном на шахті в Новій Горлівці.

На початку червня 1941 року одержав відпустку і поїхав у рідне село. Тут його й застала Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року Гасай був призваний до лав Червоної Армії і направлений в м. Чугуїв в полкову школу молодших командирів.

Після закінчення навчання потрапив у 108-й гвардійський стрілецький полк. Був спочатку навідником, а згодом – командиром 76-міліметрової гармати, в обслузі шестеро солдат. Гармату транспортували чотирма кіньми. Важко було їм тягати цю махину фронтовими дорогами. Тому нерідко бійці підставляли й свої плечі.

Якось під Сталінградом у грудневу заметіль з батареї передали, що десь поблизу виявлено двох німецьких солдат в розташуванні артилерійських позицій. Смеркало. Гасай узяв автомат і пішов у завірюху. Було в нього якесь передчуття того, що він може зустрітися з фріцами. «Але ж, – подумав собі, – їх двоє, а я один, і німці завжди добре озброєні»…

Однак назад не повернув. Сніг заліплював очі. Гасай крокував навмання. Раптом спереду забовваніли дві постаті. Дмитро прибавив кроку. Двоє в німецькій формі, з карабінами, йшли повільно, про щось говорили між собою.

«Вони! – промайнуло в голові артилериста, – Певно розвідники. Та, мабуть-таки втратили в цій круговерті орієнтацію і вважають, що топають по своїй території. Що ж ці гади в нас вивідали?»

Тримаючи автомат напоготові, Гасай стрімко наблизився до фашистів.
– Стій! – крикнув.

Ті оторопіли, боязко оглянулись.

Дмитро жестами показав, що треба підняти руки вгору. Фріци слухняно виконали команду, бо прекрасно розуміли: поки знімуть з-за спини свої гвинтівки, будуть прошиті кулями.

Так Гасай привів німців у розташування батареї, звідки їх уранці доставили у штаб полку. Через тиждень на грудях Дмитра з’явилась медаль «За відвагу».

…Точилися бої за друге визволення Харкова. Гармата Гасая розташувалася на тракторному заводі. Вела вогонь з флангу, прикриваючи стрілецький підрозділ. Поранило кілька солдат з обслуги. Місце навідника зайняв Гасай і «клав» снаряди в «десятку». За ту битву Дмитра Васильовича нагороджено орденом Слави третього ступеня.

Другий орден – орден Вітчизняної війни другого ступеня Гасай одержав за форсування Дніпра… За ніч зробили пліт і вистругали жердини. Переправа проходила під шквальним вогнем. Довкола цвьохкали кулі, вода від них немов кипіла. Артилеристи налягали щосили на свої «весла», аби швидше дістатися протилежного берега. Але посередині ріки було глибоко й жердини переставали діставати дна. Тому висадитися в наміченому місці не вдалося. Швидка течія віднесла десь півтора кілометра. Берег видався болотистим. Вибиратися на нього допомогли 45 піхотинців, які вночі під обстрілом прорвалися до гармати Гасая.

Окопалися. Та німці, виявивши те місце, вирішили за всяку ціну скинути сміливців у ріку. Але наші воїни одержали завдання будь-що утримати створений ними невеличкий плацдарм, аби швидше й з меншими втратами переправилась решта наших військ. За ніч підготували окоп для гармати і для бійців – траншеї.

За день обслуга разом з піхотою відбила декілька атак фашистів і плацдарм відстояли. Дмитро Гасай був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Гвардії старшина Дмитро Гасай брав участь у звільненні Румунії, Чехословаччини, Угорщини. За взяття Будапешта він був нагороджений орденом Слави другого ступеня.

Наведемо лише кілька моментів того, як героїчно воював наш земляк Д. В. Гасай. 25 січня 1944 року в бою 20 км східніше міста Кіровограда командир розрахунку 76-міліметрової гармати гвардії старший сержант Гасай разом з друзями завдав артилерійського удару по великій групі танків противника, що прорвалися в тил полку, підбив 2 середніх танки й бронетранспортер.

З 3 по 7 січня 1945 року при ліквідації оточеного угруповання противника в районі міста Будапешта розрахунок гвардії старшини Гасая знищив артвогнем 2 кулемети, міномет, біля взводу піхоти, чим допоміг стрілецьким підрозділам опанувати кварталами Будапешта.

31 березня 1945 року в бою в населеному пункті Шахендорф (Австрія) гвардії старшина Гасай разом з підлеглими вогнем гармати підпалив бронетранспортер, знищив кулемет і групу солдат, підбив автомобіль. 1 квітня брав участь у відбитті 4 атак супротивника. Замінивши пораненого навідника, розбив 2 кулемети й вивів з ладу до 20 солдатів і офіцерів.

Війна для нього закінчилася під Віднем. Побувавши в сотнях боїв, він, однак, обійшовся лише кількома подряпинами. А за спинами товаришів на передовій не ховався ж. Просто така доля випала юнакові. Пощадила воїна, можливо, за його скромність, чуйність та козацький відчай. А може й тому, що сміливого вона боїться.

Коли закінчилася війна Перемогою на фашистською Німеччиною, Дмитро Васильович Гасай був направлений в Іванівське військово-політичне училище.

Про удостоєння його ордена Слави першого ступеня за бої в Альпах він дізнався саме в училищі. Курсанти принесли газету «Красная Звезда», де в списку нагороджених значилося і його прізвище. Цю відзнаку він одержав в училищі у 1946 році.

Потім була семирічна служба в Китаї, повернення на Україну. Д. В. Гасай віддав армії 32 роки життя. По сходинках кар’єри дійшов до заступника командира полку. У 1973 році в званні полковника вийшов у відставку. Оселився там, де колись воював – у Карпатах.
Сюди, в м. Мукачево на вулицю Одеську, 3, кв. 22, в Закарпаття до Гасая часто приїздили родичі з-понад Псла, яких з радістю зустрічала і його дружина, вірна супутниця життя Любов Гордіївна, скромна й добра людина.

Навідувався син Олег, майор Радянської Армії, дочка Ніна та її чоловік, полковник Збройних Сил, онук Євген, котрий закінчив Харківське вище авіаційне училище.

Помер Д. В. Гасай 31 серпня 1993 року.

Уривки з робочого варіанту книги Л. ДІДОРЕНКА, О. МОЦНОГО та О. КОЗИРЯ “ЗОЛОТЕ СУЗІР’Я НАШОГО КРАЮ”.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/geroji_nashogo_kraju/artilerist_shirokogo_profilju/16-1-0-90
08.05.2010
Артилерист широкого профілю