Юрій Олександрович Андрієнко народився 18 жовтня 1988 року в селі Сінному Краснопільського району Сумської області. У дитинстві разом з родиною переїхав до села Велика Рибиця Краснопільського району. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи села Велика Рибиця, потім – загальноосвітню школу села Миропілля Краснопільського району. Після закінчення школи вступав до Національної академії Служби безпеки України (місто Київ), але не пройшов за конкурсом. Деякий час навчався на юридичному факультеті Сумського національного аграрного університету. Їздив на заробітки за кордон, де працював водієм. Continue reading
Самотоївська школа – від церковно-парафіяльної до загальноосвітньої
Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII – початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати.
Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, – в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ “О предварительных правилах народного просвещения”, яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві. Continue reading
Людмила Фурсова: «Роль вчителя Господь велів мені»
Цікава зустріч, наче подорож у минуле, чудове шкільне життя. Добре пам’ятаю зовсім юну, елегантну Людмилу Олексіївну Фурсову – вчительку російської мови та літератури Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ст. у далекому 1989-му. На неї мріяли бути схожі всі наші дівчатка. Доля дружини офіцера підготувала їй особливий життєвий шлях і завела далеко від рідного Краснопілля.
Людмила Фурсова: Вже минуло більше тридцяти років, як я залишила рідне селище. Але ніколи його не забуваю і залюбки приїжджаю до батьківського дому, де на мене чекає моя люба матуся, друзі дитинства та і взагалі це особливо рідне краснопільське повітря. Обожнюю рідну школу, яку я закінчила з золотою медаллю. Пам’ятаю своїх вчителів та перший трудовий досвід саме у редакції районної газети «Перемога». Це був чудовий старт і надійний фундамент для побудови подальшої кар’єри. Continue reading
Хто вони, вчителі з української класики: дяки, буддисти, жертви помсти
***
У другій половині ХІХ століття юні українці вчилися не лише в дяків. І за невивчені уроки їх не обов’язково карали різками. Як відбувалося навчання в житті і як письменники згадували про нього в літературі – розповідаємо в нашому матеріалі. Continue reading
МОДА І ТРАДИЦІЯ – ЕТНОСТИЛЬ У МІСЬКОМУ КОСТЮМІ (загадка світлини сестер Хоружинських)
«Краснопілля Інфо» продовжує знайомити наших читачів зі сторінками життя Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка. Як відомо, в дитячі роки Ольга Хоружинська жила в селі Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка нашого району). Цього разу дещо незвична і несподівана тема. Знання історії невіддільне і неповне без вивчення побуту та історії мистецтва своєї доби…
***
Ольга Хоружинська. Харків, початок 1880-х років.
Ім’я Ольги Хоружинської відоме переважно завдяки тому, що 1886 року вона одружилася з Іваном Франком. Ольга народилась у селі Бірки на Харківщині в родині дрібного поміщика, нащадка старовинного козацького шляхетного роду. Закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат та Вищі жіночі курси у Києві. Вона володіла кількома іноземними мовами: англійською, німецькою, російською. Continue reading
«Відваги не тратила…»: Ольга Франко очима сина (забутий некролог Тараса Франка на смерть матері)
«Краснопілля Інфо» продовжує знайомити наших читачів зі сторінками життя Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка. Як відомо, дитячі роки Ольга Хоружинська провела в селі Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка нашого району).
***
Сторінка з паспорта Ольги Франко з Хоружинських. Фото не пізніше 1928 р.
У ніч на 15 липня 1941 року відійшла у засвіт Ольга Франко з Хоружинських – дружина Івана Франка та мати чотирьох його дітей… 17 липня 1941 р. її поховали на Личаківському цвинтарі неподалік могили її чоловіка.
У час смерті Ольги Франко, як і у час смерті її чоловіка, Україна була охоплена війною… На той час уже Другою світовою. Continue reading
“Хто, як не ми. Хто, як не я”
Характер залишає відмітини на обличчі кожної людини. Очі часто називають відображенням душі і з цим поширеним твердженням згодні і мудреці старовини, і метри сучасної психології. Ні до перших, ні до других не маю жодного відношення, але коли у липні минулого року разом із страшною звісткою про загибель на російсько-українській війні нашого земляка Сергія Лисенка із Чернеччини отримав на електронку його фото, першою думкою, що промайнула в голові, була: “Надзвичайно добре обличчя, якісь сумні очі… Мабуть спокійної вдачі хлопець…”. А ще через день був на його похороні, як завжди “автоматично” взяв із собою фотокамеру, довго вагався, чи варто нею користуватися на такому скорботному заході, та все ж зробив кілька знімків. А спілкування із знайомими Сергія підтвердили мої припущення про його характер: життєрадісний, порядний, щирий, позитивний та справжній – таким його запам’ятали односельці. Кажуть, що Сергій вирізнявся своєю простотою і людяністю. Continue reading
Чарівність синергії: Драгоманов і Ушкалов
“…Титанічна праця, варта цілого інституту, а не одного дослідника!”
“…Михайло Драгоманов був першим українським публічним інтелектуалом європейського зразка.”
***
Фейсбук нагадує, що 13 серпня 2015 року я, вештаючись болгарською столицею Софією, цілком випадково натрапив на старий будинок з меморіальною дошкою Михайлові Драгоманову. Пригадую, що від несподіваної знахідки мене почало мучити одне крамольне питання: а хто ж такий Драгоманов? Continue reading
Рівно чотири роки тому в біографії Анатолія Горбенка фронтові медики «200» виправили на «300»
Анатолій Горбенко — кавалер орденів «За мужність» і «Народний Герой України» — нині весь у турботах про маленького сина, який нещодавно народився. Він активний і позитивний, є головою ГО «Всеукраїнської організації «Національне об’єднання ветеранів-інвалідів», окрім сина, виховує донечку, щасливий у шлюбі, бере участь у різних акціях, ходить у гори, їздить за кордон…
Та цього всього б не було. Якби рівно чотири роки тому в його біографії цифра «200» не була виправлена на «300». Медицина того дня межувала з фантастикою… Це один з найдивовижніших порятунків аеромедичною евакуацією – тонни пального, десятки фахівців і звичайний солдат Горбенко, заради життя якого запрацював увесь механізм… Continue reading
Анатолій Таран: “Щасливий той, хто роздає себе…”
5 липня Анатолій Таран міг би відзначати своє 80-річчя…
Але його земний шлях трагічно обірвався чверть століття тому…
Пропонуємо вибрані поезії Анатолія Тарана з його останньої – вже посмертної – збірки “Бродячий дощ”, виданої у 1995 році.
* * * Continue reading

