Tag Archives: Глибне

Діяльність товариства «Просвіта» на Краснопільщині

Нещодавно у сумському видавництві «Триторія» побачив світ збірник документів «Товариство Просвіта на Сумщині» (упорядники – В. Артюх та Г. Іванущенко), дякуючи чому з’явилась можливість відновити скупі факти діяльності цього товариства 100 років тому і на території нашого краю.

«Просвіта» – українська громадська організація, мета діяльності котрої – піднесення національної свідомості українського народу, консолідація народної спільноти для виведення суспільства з-під колоніального впливу в освіті та культурі. Початок діяльності – середина ХІХ ст., Західна Україна, котра перебувала під довготривалим впливом Польщі, Австрії, Румунії. З часом діяльність розповсюдилась на центральну та східну частину України, що перебували під ярмом нищівної русифікації. Для меншої уваги з боку каральних органів, заявлялась, як надпартійна, позаполітична організація. З цією ж метою, у нашому краї осередки «Просвіти» маскувались під літературно-драматичні гуртки, котрі проводили літературні читання творів Гоголя, влаштовували для населення постановки п’єс типу «Наталка-Полтавка» чи «Сватання на Гончарівці». Continue reading

Олександр Десятниченко: На берегах Сироватки

Водна артерія – яке чудове означення людина дала річці. Справді, у старі часи – де річка – там і життя. Вона поїла диких і домашніх тварин, годувала рибою, крутила жорна млинів, слугувала шляхом між бездоріжжя, захищала городища від ворога, зрошувала поля і луки, наповнювала паром дощові хмари.

Найбільша річка КраснопільщиниСироватка, ніби навпіл ділить територію громади на дві частини – північну і південну. Взявши початок за Покровкою, на кордоні України з Росією, 58 кілометрів тече вона до зустрічі з Пслом, більше 25 кілометрів з них – по Краснопільщині. Найбільші притоки Сироватки – Закобильна, Крива, Тонка, Грязна, Воропай, Самотой, Рублена, Бобрик. У давнину ще зо два десятки невеликих струмків з півночі і півдня підживляли річку, а сьогодні від них залишився лише слід. Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (VII)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VII)

(продовження)

Свято-Дмитрівський храм у Рясному

«Село это, – пише архієпископ Філарет – одно из лучших сел благодатной Украины. Оно расположено на полугоре, с трех сторон окружено водою и прекрасными рощами; во всех дачах почва земли – чистый чернозем, самый плодородный; в каждой равнине можно найти источник чистой воды; лес большей частью строевой»[43]. Село було засноване сумським полковником Герасимом Кондратьєвим у 1670 р. і населене його підданими черкасами. Тоді ж було побудоване в Рясному перше училище. Continue reading

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (IV)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (IV)

(продовження)

Храм Успіння Пресвятої Богородиці у Великій Рибиці

Перший храм у Великій Рибиці був дерев’яний. Про дату його будівництва ми дізнаємося з документів, знайдених серед архівів Миропільського Білгородського монастиря. Уривки з цього документа, який має назву «Грамота царей Иоанна и Петра Алексеевича Белгородскому воеводе боярину Борису Петровичу Шереметьеву», взяті нами у відомого українського історика А.І. Багалія: «а в прошлом в 189 году после смерти деда велено мною землею и всякими угодьи владети бабки Агафьи и деди его Матвею и отцу его Ивану и по старым межам и урочищам и бабка его в том поместье после смерти мужа своего построила церковь в имя Успения Пресвятые Богородицы». Continue reading

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading

КРАСНОПІЛЬСЬКІ ВЕРИЖИЦІ ще чекають свого відкривача, який прославить їх на весь світ!

В умовах сучасного світу нарівні з персональними й корпоративними брендами колосального значення віднедавна набуло поняття «бренд території». Суперництво міст, регіонів і країн за ресурси перетворює їх із географічних одиниць у повноцінні товари, що мають свою цінність, властивості, вартість. Тому в територій сформувалася потреба мати відмінну ідентичність і вміло про неї розповідати.

Досвід засвідчує, що ті громади й території, які поступово впроваджують взаємопов’язані маркетингові заходи, є більш успішними. Вони значно легше досягають цілей сталого економічного розвитку, зокрема: залучення інвестицій і створення нових підприємств; покращення іміджу на місцевому, національному та міжнародному рівнях, започаткування взаємовигідних партнерств; залучення нових жителів і поліпшення добробуту громади загалом. Continue reading

Самотоївська школа – від церковно-парафіяльної до загальноосвітньої

Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII – початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати.

Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, – в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ “О предварительных правилах народного просвещения”, яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві. Continue reading

У Краснопіллі відбувся 11-й щорічний відкритий конкурс читців поезії Павла Грабовського

Павло Арсенович Грабовський – талановитий поет, публіцист і літературний критик – постать в українській літературі вельми унікальна. І не тільки тому, що його поезії притаманні пошуки шляхів визволення трудящих від гноблення, самовіддане служіння світлим ідеалам свободи, добра, правди, а й тому, що своїм поетичним словом він слугував народу, пристрасно пропагував необхідність поширення освіти, піднесення національної самосвідомості і людської гідності. Ерудит, інтелігент, трудоголік. Він справді переймався несправедливим життям, боровся за вільну Україну, сумував за нею у засланні. І, будучи фізично недужим, боровся як міг – словом.

Кожного року у вересневі дні відбувається велике літературно-мистецьке свято, в рамках якого проходить щорічний відкритий конкурс читців. Так і цього року, 10 вересня, у приміщенні КЗ «Краснопільська музична школа» пройшов 11-й щорічний відкритий конкурс читців поезії Грабовського, присвячений 155-й річниці від дня народження великого митця. Continue reading

Краснопільський «Зорепад» 2017-го

Вже стало традицією кожного року у грудні місяці проводити районний фестиваль «Зорепад» у концертному залі Краснопільської дитячої музичної школи. Сам фестиваль був започаткований у 2003 році, розширив свою географію і кількість учасників. Так у цьому році участь взяли 31 учень – юні вихованці віком від 5 до 14 років, які завітали на фестиваль із Осоївки, Глибного, Самотоївки, Угроїд, Хмелівки та інших сіл нашого району. Continue reading

Антон Павлович Чехов і Глибне

Сім’я Чехових в Сумах

Прочитавши назву цієї розвідки, спершу можна заперечити – ну що може єднати відомого російського  письменника і невелике сільце на Україні… Насправді ж, просто саме дослідження історії Глибного пов’язане з деякими труднощами. Так, в роки Другої Світової війни село було майже повністю знищене і в ньому навряд чи знайдеться бодай одна довоєнна будівля або навіть старі побутові речі домашнього вжитку. Друга проблема, яка фактично випливає з першої – у Глибному досить мало корінного населення, особливо – людей старшого віку. І якщо історію сусідньої Самотоївки можна викласти, немов з кубиків, з історій окремих сімей, родовід яких нерідко налічить зо три сотні років, то Глибне – це вінегрет з прізвищ найрізноманітнішого походження, серед яких важко знайти людину, спроможну вказати на місце, де до війни жили предки. На щастя, сучасний технічний рівень оснащення краєзнавця дає можливість знаходити нові, навіть зовсім не відомі раніше джерела та матеріали для дослідження історії рідного краю, що і стало приводом для цієї розповіді…

Достатньо й разу побувати в Глибному, щоб помітити, – воно ніби розділене на дві частини. Справді, одна його частина, – велика, з усіма прийнятими ознаками центру села, – знаходиться на шляху до Миропілля. Друга частина знаходиться на Сумській дорозі та веде вбік від неї в сторону залізничної станції. І це неспроста. В давні часи Глибне почало розбудовуватись саме з того місця, де зараз його центральна частина. А от біля дороги з Сум на Краснопілля, станом на середину XIX-го століття, був тільки постоялий двір. Continue reading