У селі Глибне на Сумщині, що за 20 км від російського кордону, мешканці кажуть, що бояться залишитися без доставки пенсій, адже транспортне сполучення з населеним пунктом майже відсутнє. Водій відділення Андрій Кулак розповідає, що під час обстрілів у село не заїжджають та намагаються працювати адресно.
Кореспонденти Суспільного проїхали разом із пересувним відділенням та побачили, як працюють поштарі в умовах прикордоння. Continue reading
Нещодавно у сумському видавництві «Триторія» побачив світ збірник документів «Товариство Просвіта на Сумщині» (упорядники – В. Артюх та Г. Іванущенко), дякуючи чому з’явилась можливість відновити скупі факти діяльності цього товариства 100 років тому і на території нашого краю.
«Просвіта» – українська громадська організація, мета діяльності котрої – піднесення національної свідомості українського народу, консолідація народної спільноти для виведення суспільства з-під колоніального впливу в освіті та культурі. Початок діяльності – середина ХІХ ст., Західна Україна, котра перебувала під довготривалим впливом Польщі, Австрії, Румунії. З часом діяльність розповсюдилась на центральну та східну частину України, що перебували під ярмом нищівної русифікації. Для меншої уваги з боку каральних органів, заявлялась, як надпартійна, позаполітична організація. З цією ж метою, у нашому краї осередки «Просвіти» маскувались під літературно-драматичні гуртки, котрі проводили літературні читання творів Гоголя, влаштовували для населення постановки п’єс типу «Наталка-Полтавка» чи «Сватання на Гончарівці». Continue reading
Водна артерія – яке чудове означення людина дала річці. Справді, у старі часи – де річка – там і життя. Вона поїла диких і домашніх тварин, годувала рибою, крутила жорна млинів, слугувала шляхом між бездоріжжя, захищала городища від ворога, зрошувала поля і луки, наповнювала паром дощові хмари.
Найбільша річка Краснопільщини – Сироватка, ніби навпіл ділить територію громади на дві частини – північну і південну. Взявши початок за Покровкою, на кордоні України з Росією, 58 кілометрів тече вона до зустрічі з Пслом, більше 25 кілометрів з них – по Краснопільщині. Найбільші притоки Сироватки – Закобильна, Крива, Тонка, Грязна, Воропай, Самотой, Рублена, Бобрик. У давнину ще зо два десятки невеликих струмків з півночі і півдня підживляли річку, а сьогодні від них залишився лише слід. Continue reading
До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича
ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VII)
(продовження)
…
Свято-Дмитрівський храм у Рясному
«Село это, – пише архієпископ Філарет – одно из лучших сел благодатной Украины. Оно расположено на полугоре, с трех сторон окружено водою и прекрасными рощами; во всех дачах почва земли – чистый чернозем, самый плодородный; в каждой равнине можно найти источник чистой воды; лес большей частью строевой»[43]. Село було засноване сумським полковником Герасимом Кондратьєвим у 1670 р. і населене його підданими черкасами. Тоді ж було побудоване в Рясному перше училище. Continue reading
До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича
ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (IV)
(продовження)
Храм Успіння Пресвятої Богородиці у Великій Рибиці
Перший храм у Великій Рибиці був дерев’яний. Про дату його будівництва ми дізнаємося з документів, знайдених серед архівів Миропільського Білгородського монастиря. Уривки з цього документа, який має назву «Грамота царей Иоанна и Петра Алексеевича Белгородскому воеводе боярину Борису Петровичу Шереметьеву», взяті нами у відомого українського історика А.І. Багалія: «а в прошлом в 189 году после смерти деда велено мною землею и всякими угодьи владети бабки Агафьи и деди его Матвею и отцу его Ивану и по старым межам и урочищам и бабка его в том поместье после смерти мужа своего построила церковь в имя Успения Пресвятые Богородицы». Continue reading
Краснопілля. Малюнок 1925 р.
Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading
В умовах сучасного світу нарівні з персональними й корпоративними брендами колосального значення віднедавна набуло поняття «бренд території». Суперництво міст, регіонів і країн за ресурси перетворює їх із географічних одиниць у повноцінні товари, що мають свою цінність, властивості, вартість. Тому в територій сформувалася потреба мати відмінну ідентичність і вміло про неї розповідати.
Досвід засвідчує, що ті громади й території, які поступово впроваджують взаємопов’язані маркетингові заходи, є більш успішними. Вони значно легше досягають цілей сталого економічного розвитку, зокрема: залучення інвестицій і створення нових підприємств; покращення іміджу на місцевому, національному та міжнародному рівнях, започаткування взаємовигідних партнерств; залучення нових жителів і поліпшення добробуту громади загалом. Continue reading
Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII – початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати.
Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, – в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ “О предварительных правилах народного просвещения”, яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві. Continue reading
Павло Арсенович Грабовський – талановитий поет, публіцист і літературний критик – постать в українській літературі вельми унікальна. І не тільки тому, що його поезії притаманні пошуки шляхів визволення трудящих від гноблення, самовіддане служіння світлим ідеалам свободи, добра, правди, а й тому, що своїм поетичним словом він слугував народу, пристрасно пропагував необхідність поширення освіти, піднесення національної самосвідомості і людської гідності. Ерудит, інтелігент, трудоголік. Він справді переймався несправедливим життям, боровся за вільну Україну, сумував за нею у засланні. І, будучи фізично недужим, боровся як міг – словом.
Кожного року у вересневі дні відбувається велике літературно-мистецьке свято, в рамках якого проходить щорічний відкритий конкурс читців. Так і цього року, 10 вересня, у приміщенні КЗ «Краснопільська музична школа» пройшов 11-й щорічний відкритий конкурс читців поезії Грабовського, присвячений 155-й річниці від дня народження великого митця. Continue reading
Вже стало традицією кожного року у грудні місяці проводити районний фестиваль «Зорепад» у концертному залі Краснопільської дитячої музичної школи. Сам фестиваль був започаткований у 2003 році, розширив свою географію і кількість учасників. Так у цьому році участь взяли 31 учень – юні вихованці віком від 5 до 14 років, які завітали на фестиваль із Осоївки, Глибного, Самотоївки, Угроїд, Хмелівки та інших сіл нашого району. Continue reading
