В Україні вже понад півтора року триває війна. В цьому південному місті щодня чутно тривогу. Місцеві мешканці вже давно звикли до нової реальності. Любов Миколаївна Грідчина переїхала до Одеси зовсім недавно. Вона працює бібліотекарем у місцевій школі. Тут живе її донька Ольга з чоловіком і однорічною онучкою Полінкою. Тут похований її син Максим – Герой, який загинув, захищаючи український Маріуполь. Continue reading
Краснопільщина знову в жалобі – 10 грудня в м. Біла Церква поховали героя, краснопільчанина підполковника Олександра Шкурка, який віддав своє життя за Україну… Квіти, вінки, військовий оркестр, траурна хода і сльози… Попрощатися з героєм прийшли тисячі містян, однополчан, військових побратимів. Віддати шану земляку прибула делегація з Краснопільщини у складі голів райдержадміністрації, районної ради, селища Краснопілля, активістів волонтерського руху. З моменту отримання інформації, що Олександр Вікторович потрапив у полон, у рідних офіцера, у всіх краснопільчан не зникала надія на повернення його додому. Це сталося через півтора року, та повернувся він у цинковій труні…
Олександр був тричі похований. Спочатку бандитами у Сніжному, потім волонтерами на Алеї тимчасово неідентифікованих захисників України на Краснопільському кладовищі міста Дніпропетровськ, і ось 10 грудня Олександра Шкурка поховали як Героя на Алеї Слави Білоцерківського кладовища «Сухий Яр». Його важко віддавала земля, але легко прийняло небо…
Олександр Шкурко народився 7 лютого 1979 року у Краснопіллі, тут пішов до школи. У Краснопільській ЗОШ І-ІІІ ступенів залишилась добра пам’ять про хлопця. Continue reading
Сьогодні Краснопільщина прощалась із своїм героєм. У Мезенівці поховали 38-річного Артура Костюченка, підполковника Збройних сил України, командира механізованого батальйону І танкової бригади в/ч 1815А, який загинув 14 лютого у Донецькій області.
Сільський будинок культури, де пройшла громадська панахида, не вміщав бажаючих проститися із загиблим. Зібралися сотні сельчан, однокласників, друзів, викладачів, товаришів Артура Івановича по Сумському артучилищу, бойових побратимів.
Continue reading
Народився Федір Костянтинович Лисенко 19 березня 1913 року в селянській сім’ї на Харківщині. Та трудове, самостійне життя розпочалося в с. Осоївка (нині Краснопільського району Сумської області), де працював зоотехніком. А потім війна.
Підполковник Лисенко – командир 249 стрілецького полку 16 Литовської стрілецької дивізії з 8 грудня 1943 року. Він прийняв командування, коли полк знаходився у виключно тяжких обставинах, займав оборону на болотистій місцевості, і, маючи малочисельний склад, перебої в постачанні, піддавався систематичним атакам противника.
Та й у командира 249-го СП 16-ої Литовської Дивізії підполковника Федора Лисенка йшло не все так гладко. Лисенко влітку 1943-го “залетів” у штрафбат з посади командира полку, а в Литовську Дивізію потрапив уже “після спокути кров’ю” (цей факт відбитий у двох мемуарних книгах його однополчан).
Новий командир відразу здобув у бійців і офіцерів славу героя. Нерідко особисто відбивав атаки противника, очолюючи ті чи інші підрозділи полку, надихав своєю відвагою й хоробрістю, а разом з тим за період командування полком, з перших же днів в усіх боях склалася думка, як про грамотного у військовій справі, вольового, рішучого командира.
Continue reading
