Category Archives: Знані земляки

Винахідник електронного телебачення Борис Грабовський

Leave a reply

1212_B_Hrabovsky1_1
Цим нарисом починаємо цикл статей про Бориса Павловича Грабовського – сина видатного українського поета і громадянина Павла Арсеновича Грабовського – та його незвичайне життя та винаходи. Борис Грабовський – один з піонерів телебачення, винахідник саме електронної системи передачі на відстань рухомого зображення, на принципах якої працює все сучасне телебачення. Хоч він і народився в далекому Тобольську, жив в багатьох містах Російської імперії та Радянського Союзу, можливо навіть ніколи і не був в наших краях (хоча є відомості, що Борис Павлович підтримував зв’язки з батьковими земляками), але ми по праву можемо гордитися талановитим сином нашого знаменитого земляка.

Грабовський Борис Павлович
(1901-1966)

Кожного дня в нашому домі спалахує екран телевізора і ми спостерігаємо за подіями усіх континентів Землі. І це чудо ми називаємо звичайним словом телебачення. Нам здається, що воно було завжди. Проте люди старшого покоління пам’ятають часи, коли екранчики перших “КВНів” спалахували в небагатьох квартирах, і дивитися телевізор збиралися всі сусіди.
Continue reading →

Іван Іванович Андрієвський – доктор ветеринарних наук з Великого Прикола

Leave a reply

1211_Ivan_Andriyevsky
З уже раритетного на сьогодні енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР» (у нашому випадку – з його пізнішої редакції, російськомовного доповненого видання «История городов и сел УССР») та в деяких довідках про Краснопільський район можна довідатися, що одним з відомих уродженців села Великий Прикіл нашого району є доктор ветеринарних наук І.І. Андрієвський. Це найпоширеніша і майже єдина інформація про І.І. Андрієвського, яку можна знайти у Всесвітній мережі і друкованих виданнях. На жаль, маємо дуже мало матеріалів про життєвий шлях професора І.І.Андрієвського. Пошуки привели авторів сайту до електронних сторінок Львівської академії ветеринарної медицини…

Сайт Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького (така повна сучасна назва вказаного ВНЗ, який, до речі, є найстарішим вищим навчальним закладом такого профілю в Україні і Європі) повідомляє, що доктор ветеринарних наук, професор Іван Іванович Андрієвський тривалий час (з 1961 по 1977 рік) очолював кафедру мікробіології цієї академії. Професор І.І. Андрієвський займався вивченням біологічних властивостей лістерій, еризипелотриксів та мікобактерій туберкульозу. Під його керівництвом підготовлено 8 кандидатських дисертацій.
Continue reading →

Біля колиски популярного маршруту

Leave a reply

1119_M_Hordienko128 квітня 1939 року о 4 годині 19 хвилин літак “Москва” з Володимиром Коккінакі та його штурманом Михайлом Гордієнком, стартував з Щолковського аеродрому під Москвою.

Орієнтуючись по приладах, зокрема по радіокомпасу РЦ-7, пілоти практично “наосліп” вели літак до американського континенту. Умови погоди не дозволяли здійснити посадку в Нью-Йорку, все східне узбережжя США було закрито для посадки літаків, і льотчик змінив курс. У сутінках В. Коккінакі зумів здійснити посадку з прибраним шасі на невеликому острівці – болотистому Міскоу в затоці Святого Лаврентія.
Михайло Гордієнко

Таким чином, Коккінакі і Гордієнко вклалися в 22 години 56 хвилин. Вони перелетіли з Москви до Америки за маршрутом Москва – Новгород – Гельсінкі – Тронхейм – Ісландія – мис Фарвель (південний край Гренландії) – США (острів Міскоу), подолавши 8000 кілометрів (6515 кілометрів по прямій) із середньою швидкістю 348 кілометрів на годину.

Це було видатне досягнення для того часу. Пізніше маршрут, прокладений Коккінакі і Гордієнком, став використовуватися для регулярних безпосадкових перельотів з Москви до Нью-Йорка і назад.

Безумовно, не може не викликати гордості той факт, що штурманом у цьому історичному польоті був наш земляк Михайло Харитонович Гордієнко (1903 – 1973).

Народився майбутній льотчик у Миропіллі, де пройшло його дитинство, шкільні роки. Харківська школа Червоних старшин, льотна школа в Оренбурзі – ось сходинки, що підняли Михайла Гордієнка до неба. Йому поталанило працювати з кращими льотчиками Радянського Союзу – Байдуковим, Юмашевим, Беляковим, Стефановським, брати участь у випробуванні найновіших літаків.
Continue reading →

Бібіков Павло Никонович – воєначальник з села Криничного

Leave a reply

1118_Bibikov1
Бібіков Павло Никонович (27.12.1903 – 18.03.1985) – радянський воєначальник, генерал-майор (з 20.04.1945), українець, член ВКП(б) з 1922 року.

Народився в селі Криничне Суджанського повіту Курської губернії (зараз – Краснопільський район Сумської області).

В РСЧА з вересня 1920 року – червоноармієць 4-й Туркестанської бригади на Туркестанському фронті. У листопаді 1921 був направлений на навчання на піхотні командні курси в м. Ашхабад. З червня 1923, після закінчення курсів, проходив службу в 11-му стрілецькому полку 4-ї стрілецької дивізії: командир відділення, взводу, тво командира роти. У травні – липні 1925 брав участь у боротьбі проти басмачів у Східній Бухарі. З серпня 1925 – слухач Київської об’єднаної військової школи. З серпня 1927 після закінчення військової школи командував взводом, потім ротою в 241-му стрілецькому полку 81-ї стрілецької дивізії.
Continue reading →

Маркін Михайло Семенович – керівник державної статистики України часів господарських реформ 50-60-х років ХХ століття

Leave a reply

1110_Markin_MS
Маркін Михайло Семенович

Начальник Статистичного управління УРСР, начальник Центрального статистичного управління при Раді Міністрів УРСР (квітень 1955 року – липень 1969 року)

Народився 5 червня 1899 року в с. Великий Бобрик Краснопільської волості Харківської губернії (тепер Краснопільський район Сумської області). Освіта вища: у 1949 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС, за фахом економіст.

Трудову діяльність розпочав у 1917 році інструктором ремісницької школи сільгоспкредитспілки у рідному селі. До початку Великої Вітчизняної війни майже весь час працював на Сумщині, обіймав різні керівні посади, зокрема заступника голови Білопільського райвиконкому, заступника голови та голови Лебединського райвиконкому, заступника голови Сумського облвиконкому. У короткий період з 1936 по 1937 рік переводився на роботу до м. Харків, де обіймав посаду секретаря Харківського облвиконкому.
Continue reading →

Іван Лукич Повх: вчитель вчителів

Leave a reply

1110_Ivan_Povkh1
Іван Лукич Повх народився 11 листопада 1909 року в с. Миропілля Курської губернії (нині Краснопільський район Сумської області) у родині робітника. Його дитинство пройшло на Донбасі (м. Юзівка), де він учився в школі, з 14 років працював учнем слюсаря й слюсарем на металургійному заводі, а потім у шахті. В 1924 році Іван Лукич вступив до комсомолу, а у 1929 році став членом ВКП(б).

Вищу освіту І. Л. Повх здобув у Ленінграді (Військово-інженерна школа в 1928-30 р., курси підготовки в аспірантуру по математиці при Державному Інституті наукової педагогіки в 1931-1933 р., фізико-механічний факультет Ленінградського політехнічного інституту в 1934-1938 р.).

У період сталінських репресій з 1938 по 1940 рік, перебуваючи в засланні, працював учителем середньої школи, доцентом і завідувачем кафедрою математики Вчительського інституту в м. Тобольську.

Після реабілітації й відновлення в партії Іван Лукич Повх повернувся в Ленінградський політехнічний інститут, у якому після закінчення аспірантури плідно займався науковою й педагогічною діяльністю.
Continue reading →

«Соловей» Беломорстроя»

Leave a reply

1028_Alymov_Belmor1
(другий зліва – Сергій Алимов, 1917 рік, Харбін)

5 квітня 2012 року виповнилося 120 років від дня народження відомого радянського поета, автора слів багатьох популярних пісень 30-40-х років минулого століття, Сергія Яковича Алимова, який народився у селищі Славгород нашого району. Життєвий шлях Сергія Алимова був надзвичайно цікавим і непростим – заслання в Сибір, втеча, компанія поетів-футуристів, Австралія, Далекий Схід, Манчжурія (Харбін), Китай, Японія, Примор’я… Довелося «скуштувати» талановитому поету і сталінських репресій…

З нагоди 120-річчя Сергія Алимова сайт «Краснопілля. Край Слобожанський», з метою більш різностороннього знайомства своїх читачів з самобутньою постаттю відомого земляка, запропонував уривки з книги російського письменника Костянтина Гнєтньова «Беломорканал: времена и судьбы» із глави з промовистою назвою «Соловей» Беломорстроя»:

***
Навряд чи знайдеться на великих просторах СРСР літератор, який ще так багато і так щиро послужив справі будівництва Біломорсько-Балтійського каналу, як це зробив відомий радянський поет Сергій Якович Алимов.

Битва наша смелая,
Темпов не сдадим,
Балтийское и Белое
Моря соединим!
(Алимов)
1028_Alymov_Belmor2
На Бєломорстрої, а точніше в Біломорсько-Балтійському виправно-трудовому таборі НКВД СССР, шанували всякого, у кого виявлявся хоча б який-неякий літературний талант. Тут «до багнета прирівняли перо» в буквальному сенсі слова, нітрохи не бентежачись дрібноті талантів. Для роботи в культурно-виховному відділі і його підрозділах на місцях (КВЧ) були залучені десятки самодіяльних поетів-в’язнів…

Тим більш помітною ставала тут поява поета відомого, який володів професійними навичками та мав впевнену руку і власний стиль. Зовсім не випадково, Сергій Алимов дуже швидко став вельми помітним співробітником КВО Бєломорстроя по всій довжині будівництва від Повенця до Сороки і бажаним автором численних табірних видань. А в середовищі керівництва, інженерів і простих табірників виявився вельми шанованим і навіть популярним. Я бачив його фотографію, ймовірно, літа 1932 року. Нічого в ньому немає від ув’язненого: довге шкіряне пальто, хромові чоботи, сталевий погляд під козирком кепки… Заміни кепку на кашкет із зіркою, і ось він перед тобою – справжній чекіст.
Continue reading →

Від декадентства до панегірика

Leave a reply

1028_Alymov
Народився Сергій Алимов 5 квітня 1892 у селянській родині в Славгороді Харківської губернії, зараз Сумської області Краснопільського району. Вчився в Харківському комерційному училищі, яке не закінчив, оскільки був арештований за зв’язок з революційною організацією й більше року провів під вартою. У 1911 році засланий на вічне поселення в Єнісейську губернію, звідки через кілька місяців після прибуття утік до Китаю. Подорожував Японією, Кореєю, Австралією, в 1917 році оселився в Харбіні. Навідувався у Владивосток під час перебування там футуристів Д.Бурлюка, Н.Асєєва, С.Третьякова, з якими в нього встановилися приятельські стосунки.
Continue reading →

Б.Г.Лазарев: Мои встречи с Петром Леонидовичем Капицей

Leave a reply

Б.Г.Лазарев
Мои встречи с Петром Леонидовичем Капицей

Кажется, совсем недавно (29 октября 1980г) мы отмечали 100 лет со дня рождения Абрама Федоровича Иоффе – главы самой мощной советской школы физики, к которой, в частности, принадлежали такие выдающиеся ученые, как Я.И.Френкель, И.В.Обреимов, П.Л.Капица, П.И.Лукирский, М.А.Левитская, Н.Н.Семенов, Я.Г.Дорфман. И вот уже исполнилось 100 лет со дня рождения его учеников.

Мне в жизни беспредельно повезло: я был знаком со многими из этой плеяды ученых, общался с ними, проводил совместные работы. В 1926г я стал студентом физико-механического факультета, организованного А.Ф.Иоффе при Ленинградском политехническом институте. Деканом факультета был сам Абрам Федорович, преподавателями – все названные выше ученые, а также В.В.Скобельцин, В.А.Фок, Д.А.Рожанский, М.А.Шатилен, А.Ф.Гаврилов, Т.П.Кравец, Л.Г.Лойцянский, Ю.Б.Харитон, В.Н.Кондратьев и др.
1024_Kapitsa
В тот период (1926-1930гг) П.Л.Капица не был связан непосредственно с нами – физмеховцами, но мы все его прекрасно знали и высоко ценили. Помню, например, что на нескольких занятиях студенческого физического кружка, которым руководил Ю.Б.Харитон, подробно рассматривалась установка, созданная Петром Леонидовичем в Кембридже для получения импульсных сверхсильных магнитных полей. Таким образом, Капица тоже входил в число “действующих лиц”, в дальнейшем влияние Петра Леонидовича становилось все сильнее.
Continue reading →

Б.Г.Лазарев: А.Ф.Иоффе и становление физики низких температур на Украине

Leave a reply

Б.Г.Лазарев
А.Ф.Иоффе и становление физики низких температур на Украине
1024_A_Ioffe
“…Весной я делал доклад в Харькове о важности именно в нем основать Физико-технический институт, аналогичный нашему в Ленинграде. Сейчас, при твердом курсе на индустриализацию, нам все более и более ясна важность и спешность этой задачи…

Самим ходом работ мы столкнулись с необходимостью работать при низких температурах, и такую лабораторию мы устроим во что бы то ни стало. Для нас стоит вопрос – где – в Ленинграде ли, при нашем институте, или вне его. И по-моему убеждению, это надо делать вне Ленинграда, потому что тем самым вне Ленинграда и Москвы создается первоклассный институт, каких в Европе только один (в Голландии).

Таким образом, Харьковский физико-технический институт будет центральным для СССР (и, вероятно, для окраинных государств – Эстонии, Латвии, Польши и т.д.), институтом низких температур и научно-технической базой промышленности“.

Эти слова из письма А.Ф.Иоффе к председателю СНК Украины В.Я.Чубарю могут служить эпиграфом к моей статье.

При современных масштабах нашей мощной физической науки, динамичности её развития, громадной роли в научно-техническом прогрессе подчас создается представление, особенно у молодого поколения, что, вроде, это так всегда и было. В частности, это относится и ко всей громадной области физики низких температур с её разнообразнейшими применениями. Более того, низкие температуры и связанные с ними приборы и методы вторглись в космос, медицину, биологию, сельское хозяйство и породили даже новые области (криобиологию, криомедицину и др.).

Одним из крупнейших этапов становления физической науки вообще и физики низких температур в частности является организация Абрамом Федоровичем Иоффе в конце 1918г в Петрограде Физико-технического института. Этому институту – школе А.Ф.Иоффе – вообще принадлежит главная роль в развитии всей советской физики; в ноябре 1978г было торжественно отмечено 60-летие ордена Ленина Физико-технического института им. А.Ф.Иоффе Академии наук СССР.
Continue reading →