Tag Archives: Харків

Віктор Михайлович Лупир – вчений-морфолог зі Славгорода

150821_V_Lupyr
Віктор Михайлович Лупир, професор, доктор медичних наук, академік Української академії національного прогресу та Міжнародної академії інтегративної антропології

В.М. Лупир народився 3 березня 1938 року в смт Славгород Краснопільського району Сумської області в сім’ї службовців. Початок його трудової діяльності був типовим для молоді післявоєнного часу – навчання в професійно-технічному училищі, робота на заводі, служба в лавах Радянської армії, участь в освоєнні цілинних та перелогових земель. І все ж таки доля не обійшла здібного й працелюбного юнака, який з дитинства мріяв отримати професію лікаря. У 1962 р. він став студентом лікувального факультету Харківського медичного інституту, в славетних стінах якого повною мірою розкривається талант майбутнього вченого-морфолога.
Continue reading →

Українські боги Олімпу: кумир Шварценеггера

150818_L_Zhabotynskyi1
Важкоатлет Леонід Жаботинський п’ять років носив титул найсильнішої людини планети

На церемонії закриття Олімпіади 1964 року в Токіо прапор СРСР ніс новий олімпійський чемпіон з важкої атлетики Леонід Жаботинський. Згідно з правилами, проходячи мимо ложі імператора Японії Хірохіто, прапороносець повинен був злегка нахилити прапор на знак пошани. Але радянський богатир, який ніс важкий прапор однією витягнутою рукою, цього не зробив. Таку поведінку розцінили, як виклик, і після повернення додому Леонід не отримав ордена, яким нагородили його товаришів чемпіонів.

З легкої атлетики у важку

Леонід Іванович Жаботинський народився 28 січня 1938 року в селі Успенка Краснопільського району на Сумщині. У 1941 році сім’я Жаботинських перебралася до Харкова, де і почалася кар’єра майбутнього чемпіона.

Любов до спорту Льоні прищепив батько, котрий і сам був завзятим спортсменом-аматором. Він неодноразово говорив Леонідові: «Замість того щоб вештатися без діла та по двору бігати, займався б краще спортом, ходив би на стадіон». Льоня послухався і пішов на легку атлетику – метання диска і штовхання ядра. Після восьмого класу він почав працювати на Харківському тракторному заводі й навчатися токарній справі. Майстер, у якого вчився Жаботинський, був громадським тренером з боксу, і Льоня, не кидаючи легкої атлетики, почав займатися і боксом.
Continue reading →

Микола Данько. Поетична індивідуальність першорядного значення

150522_M_Danko
Про Миколу Данька понині, а це вже кільканадцять років після його відходу в інші світи, сумські літератори відгукуються як про своє суспільне сумління у нелегкі години відлиг і заморозків, незначних послаблень і ще більших утисків слова.

Його “проробляли”, звільняли  з журналістських посад, забороняли публікувати твори, а він попри все залишався самим собою, залишався зразком для молодших, чимось світлим у їхньому житті.

У Львові Миколу Данька пам‘ятають мало, і то лише старші літератори та читачі: його вижили з міста ще півсторіччя тому…

Але не забігатимемо наперед. Народився Микола Данько 24 травня 1926 року в селі Славгород Краснопільського району на Сумщині у родині коваля. Тож ще малим йому довелося пережити жахіття Голодомору. У молодості його більше тягнуло не до літературної творчості, а до техніки, тому й подався учитися до Харківської радіошколи. Далі – війна, фронт.  Брав участь у бойових діях в Угорщині, Австрії, закінчив війну 19-річним  солдатом у Чехії. Проте з військовим життям так зразу ж попрощатися не вдалося: ще п’ять років служив в авіаційних полках у Красноярську, Конотопі, на Сахаліні.
Continue reading →

ВІН УСІМ ЇМ БУВ БАТЬКОМ…

150518_O_Hadiatskyi_1
Олександр Васильович постояв ще мить біля криниці і попрямував подвір’ям училища до свого будинку… Дрімає під місяцем навчальне містечко. Два п’ятиповерхових учнівських гуртожитки, двоповерховий навчальний корпус із 40 класами-кабінетами, лабораторіями, клубом, спортзалом, майстерні, гаражі, де стоїть понад сто тракторів, екскаваторів, трактородром і автодром.

Виросло профтехучилище. Вже кілька років воно діє як середнє професійно-технічне. Йому присвоєно звання «Краще профтехучилище системи Міністерства меліорації і водного господарства СРСР».

Росло училище, ріс з ним і Олександр Васильович Гадяцький, педагог, інженер-механік, меліоратор, директор Лебединського середнього меліоративного профтехучилища, Герой Соціалістичної праці. Ні, це училище для нього – не тільки навчальний заклад. Бувало, втомлений, повернеться директор чи з відрядження, чи з навчального поля, прийде ось сюди, на подвір’я профтехучилища, пройдеться поміж соснами, постоїть біля криниці, згадає своє дитинство, юність, вкотре окине оком училище, яке для нього не лише навчальний заклад. Це його життя.
Continue reading →

Артилерист широкого профілю

150430_D_Hasai
Народився Дмитро Васильович Гасай 22 жовтня 1922 року в селі Мала Рибиця. Після закінчення 7 класів у місцевій школі поїхав в Донбас, навчався в гірничо-промисловому училищі, працював кріпильником, коногоном на шахті в Новій Горлівці.

На початку червня 1941 року одержав відпустку і поїхав у рідне село. Тут його й застала Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року Гасай був призваний до лав Червоної Армії і направлений в м. Чугуїв в полкову школу молодших командирів.

Після закінчення навчання потрапив у 108-й гвардійський стрілецький полк. Був спочатку навідником, а згодом – командиром 76-міліметрової гармати, в обслузі шестеро солдат. Гармату транспортували чотирма кіньми. Важко було їм тягати цю махину фронтовими дорогами. Тому нерідко бійці підставляли й свої плечі.

Якось під Сталінградом у грудневу заметіль з батареї передали, що десь поблизу виявлено двох німецьких солдат в розташуванні артилерійських позицій. Смеркало. Гасай узяв автомат і пішов у завірюху. Було в нього якесь передчуття того, що він може зустрітися з фріцами. «Але ж, – подумав собі, – їх двоє, а я один, і німці завжди добре озброєні»…
Continue reading →

Перші враження про визволену Україну Олександр Довженко отримав на Краснопільщині

150318_Dovzhenko1
Довженко на фронті, 1943 р.

Книга “Історія Самотоївки від найдавніших часів” була вже майже зверстана до друку, як з села Комиші, що на Охтирщині, прилетіла приголомшуюча звістка. Знайомий краєзнавець з сусіднього району в особистому повідомленні на одному з форумів всесвітньої мережі аргументує, що славетний українець Олександр Довженко бував у Самотоївці. Лист справив враження вибуху бомби. Справді, – Олександр Довженко – людина з великої літери, митець, котрий, в небезпечні для життя “сталінські” часи, не лякався за свою національну свідомість, любов до України, як окремого регіменту, і раптом – має відношення до літопису нашої маленької батьківщини… Та про все по черзі.

1943-й рік. Перший секретар Комуністичної партії України Микита Сергійович Хрущов – один з керівників штабу Воронізького фронту, а Олександр Петрович Довженко, всесвітньо відомий український кінорежисер і кінодраматург, – “приписаний” до цього штабу, як військовий кореспондент. В цей час з майбутнім керівником Радянської держави його поєднують теплі, дружні стосунки; вони обговорюють всі новини та події, діляться планами на майбутнє, Довженко подорожує фронтовими шляхами в одному автомобілі з Хрущовим. 18 статей Довженка побачать світ у газетах, окрім того – він веде свої знамениті “Щоденники“, пише сценарій “України у вогні”, готується до зйомок документального фільму.
150318_Dovzhenko2
Олександр Довженко та Микита Хрущов. Фото 1943-го року.
Continue reading →

Все, що він створив – залишилось людям!

150220_O_Tarasenko
Художник Олександр Петрович Тарасенко народився 27 травня 1918 року в селищі Краснопілля в сім’ї робітника. Ще в дитинстві Олександр захоплювався малюванням. З часом потяг до малюнків зростав і він обрав його своїм основним фахом. Але, перш, ніж здійснилася заповітна мрія, юнак пройшов немало важких років університетів життя.

Колишній курсант вищого військово-морського училища, під час служби на військовому кораблі і гадки не мав, що доведеться колись передчасно залишити море. Мріяв присвятити себе улюбленій справі. Війна перекреслила мрії. Він став піхотинцем. З першого дня «братішка», або «полундра», як жартома називали його друзі-солдати, припав побратимам до душі. Він завжди був попереду: і в розвідці, і в бою, в лавах автоматників 722 стрілецького полку 206 Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького Корсунь-Шевченківської дивізії. А коли між боями залягала тиша, або випадали вільні години в обороні, Тарасенко брав олівця і малював. Пейзажі, портрети однополчан. Солдатські листи доносили їх з фронту матерям, дружинам, коханим.
Continue reading →

Полковник Гордієнко Павло Харитонович – уродженець Миропілля, Почесний громадянин міста Бєлгород

150122_P_Gordienko
ГОРДІЄНКО Павло Харитонович
(02.06.1910 – 27.05.1990)

Рішенням виконкому міської Ради депутатів трудящих від 7 серпня 1968 року № 705 Гордієнку Павлу Харитоновичу, колишньому начальнику політвідділу 89-ї Гвардійської Бєлгородсько-Харківської стрілецької дивізії, присвоєно звання «Почесний громадянин міста Бєлгород» за відзнаку в боях під час визволення міста Бєлгорода від німецько-фашистських загарбників у липні-серпні 1943 року та плідну роботу з військово-патріотичного виховання молоді.

Народився у багатодітній селянській родині в селі Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (нині Краснопільського району Сумської області). У 1935 році призваний на військову службу в Червону Армію. Брав участь у радянсько-фінській війні. Був комісаром винищувальної протитанкової артилерійської бригади, що брала участь у битві на Волзі і звільняла на початку 1943 року Бєлгород і Харків.
Continue reading →

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

150120_I_Krykliy

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

Орден Вітчизняної війни І і ІІ ступенів було засновано Указом Президії Верховної ради СРСР від 20 травня 1942-го. Цей орден став однією з перших відзнак у тій війні. Нагороджували ним солдатів, офіцерів, генералів, партизанів і підпільників.

Усього за період війни цим орденом відзначено 1276 тис. осіб, у тому числі близько 350 тис. — орденом І ступеня. Серед них — більш ніж тисяча іноземних громадян, військовослужбовці авіаполку «Нормандія — Нєман», розвідник Югославії Бранко Вукелич. Цієї нагороди були удостоєні колективи, які трудилися в тилу, допомагаючи своєю працею розгромити загарбників. Цей орден одержали підприємства, установи військових частин, населені пункти.

Сьогодні наша розповідь про кавалера ордена Вітчизняної війни І ступеня № 1 Івана Ілліча Криклія.

Заснування ордена Вітчизняної війни збіглося в часі з кровопролитними боями на Харківському напрямку в травні 1942-го. Першими, хто удостоївся цієї високої нагороди, були артилеристи, що відзначилися в той період біля села Веселе Зміївського району на Харківщині. Артилеристи гвардійського дивізіону під командуванням капітана Івана Криклія завдали ворогові відчутних втрат: за два дні боїв дивізіон знищив 32 ворожі танки. Капітан Криклій особисто підбив п’ять фашистських машин.
Continue reading →

Б.Г.Лазарев: Мои встречи с Петром Леонидовичем Капицей

Б.Г.Лазарев
Мои встречи с Петром Леонидовичем Капицей

Кажется, совсем недавно (29 октября 1980г) мы отмечали 100 лет со дня рождения Абрама Федоровича Иоффе – главы самой мощной советской школы физики, к которой, в частности, принадлежали такие выдающиеся ученые, как Я.И.Френкель, И.В.Обреимов, П.Л.Капица, П.И.Лукирский, М.А.Левитская, Н.Н.Семенов, Я.Г.Дорфман. И вот уже исполнилось 100 лет со дня рождения его учеников.

Мне в жизни беспредельно повезло: я был знаком со многими из этой плеяды ученых, общался с ними, проводил совместные работы. В 1926г я стал студентом физико-механического факультета, организованного А.Ф.Иоффе при Ленинградском политехническом институте. Деканом факультета был сам Абрам Федорович, преподавателями – все названные выше ученые, а также В.В.Скобельцин, В.А.Фок, Д.А.Рожанский, М.А.Шатилен, А.Ф.Гаврилов, Т.П.Кравец, Л.Г.Лойцянский, Ю.Б.Харитон, В.Н.Кондратьев и др.
1024_Kapitsa
В тот период (1926-1930гг) П.Л.Капица не был связан непосредственно с нами – физмеховцами, но мы все его прекрасно знали и высоко ценили. Помню, например, что на нескольких занятиях студенческого физического кружка, которым руководил Ю.Б.Харитон, подробно рассматривалась установка, созданная Петром Леонидовичем в Кембридже для получения импульсных сверхсильных магнитных полей. Таким образом, Капица тоже входил в число “действующих лиц”, в дальнейшем влияние Петра Леонидовича становилось все сильнее.
Continue reading →