В Україні вже понад півтора року триває війна. В цьому південному місті щодня чутно тривогу. Місцеві мешканці вже давно звикли до нової реальності. Любов Миколаївна Грідчина переїхала до Одеси зовсім недавно. Вона працює бібліотекарем у місцевій школі. Тут живе її донька Ольга з чоловіком і однорічною онучкою Полінкою. Тут похований її син Максим – Герой, який загинув, захищаючи український Маріуполь. Continue reading
Безкрайні поля, на яких працює комбайн під напрочуд спекотним вересневим сонцем. Цією дорогою Дмитро Бабенко щодня діставався до школи у Хмелівці, цією дорогою нещодавно приїздив у відпустку до батьківської хати, обіцяючи знову повернутись з Перемогою. Тепер цією ж дорогою, яку односельчани всипали квітами, Дмитра проводжали в його останню путь…
Дмитро Сергійович Бабенко народився 5 червня 1991 року в с. Веселе тоді Краснопільського, а нині Сумського району. З 1997 року навчався в Хмелівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Брав активну участь у футбольних турнірах, любив настільний теніс, навіть на війні з ним була його улюблена тенісна ракетка. Continue reading
ЮРБА
Змалечку й до сьогодні не зношу юрби. Може, це тому, що я, дякувати Богу, — сільська дитина, а значить, у моїй душі назавжди закарбувались тиша, спокій, настояний запах степу, відчуття первозданності світу й первородності самого себе. А потім, не пам’ятаю вже коли й чому, та напевно дуже рано, я зрозумів, що хочу жити за принципом «мінус А», тобто робити все не так, як усі… То вже куди пізніше я прочитав у «пророка епохи нігілізму» Еміля Мішеля Чорана: «Ніколи не погоджуйся з юрбою. Навіть тоді, коли вона має рацію». Continue reading
ПАМ’ЯТАЄМО ГЕРОЯ…
Віталій Піддубний («Сват»): “Мамулічко, ніколи не плач! Коли навіть загину, вам ніколи не буде соромно за мене. Ви будете пишатись мною!”
Народився Віталій 4 жовтня 1977 р. у с. Миропілля Краснопільського району (нині – Миропільської територіальної громади, Сумського р-ну), Сумської обл. У 1984 – 1994 рр. навчався в Миропільській загальноосвітній школі. Continue reading
Анатолій Горбенко — кавалер орденів «За мужність» і «Народний Герой України» — нині весь у турботах про маленького сина, який нещодавно народився. Він активний і позитивний, є головою ГО «Всеукраїнської організації «Національне об’єднання ветеранів-інвалідів», окрім сина, виховує донечку, щасливий у шлюбі, бере участь у різних акціях, ходить у гори, їздить за кордон…
Та цього всього б не було. Якби рівно чотири роки тому в його біографії цифра «200» не була виправлена на «300». Медицина того дня межувала з фантастикою… Це один з найдивовижніших порятунків аеромедичною евакуацією – тонни пального, десятки фахівців і звичайний солдат Горбенко, заради життя якого запрацював увесь механізм… Continue reading
Варіантів заголовка до цього коротенького матеріалу було декілька, хоча б «Для сильних духом немає меж», але погляньте на цю світлину, і зрозумієте, що кращого варіанту годі шукати. Це Анатолій Горбенко «Бугор» – герой, боєць АТО! А поряд його дружина Оля. Для людей не знаючих може здатися, що цю ідилію фотограф зафіксував в готелі на узбережжі моря. Але ми знаємо, що це фото зроблено в Київському центральному клінічному військовому шпиталі, і що кілька тижнів тому медики боролися за життя Анатолія.
Анатолій народився у селі Велика Рибиця, останні роки із сім’єю мешкав у Маріуполі. Навесні 2014 року, коли почалася російська агресія і коли росіяни вже попрямували на Маріуполь, він зібрав речі і пішов в батальйон “Донбас”. У складі мінометного взводу Бугор брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Первомайська, Мар’їнки. Власне, найбільший подвиг він здійснив уже в оточенні, тому що виявив нелюдську витримку, нелюдську хоробрість, не здавався, і головне – коли вони потрапили в оточення в селі Червоносільське – пройшов через “коридор смерті”. Довгий час перебував у полоні бойовиків, де вкотре продемонстрував дива незламності духу воїна. Подвиги були майже неймовірними. За них Анатолій Горбенко отримав Орден “За мужність” і кілька медалей.
Continue reading
Неоголошена війна забрала життя тисячі наших українців. Це страшно, та ще страшніше усвідомлювати, що невідомо, скільки ще матерів, дружин, дітей страждатимуть через непоправні передчасні втрати найдорожчих людей. Наш обов’язок – пам’ятати героїв, хто не повернувся зі Сходу, хто не встиг вдосталь пожити зі своїми рідними, недорадів, недокохав, але встиг піти у безсмертя, захищаючи найдорожче, що є в українців – право на волю і незалежність. Своєю жертовністю вони вщент зруйнували недолугі закиди кремлівських стратегів, що України як держави, а українців як нації взагалі не існує.
Днями у Миропільській ЗОШ І-ІІІ ступенів відбувся мітинг-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки в пам’ять про випускника школи, добровольця, героя, справжнього патріота Віталія Володимировича Піддубного, який загинув, захищаючи суверенітет і цілісність держави на Сході.
Continue reading
Меморіальну дошку загиблому в зоні проведення АТО краснопільчанину Олександру Шкурку відкрили 4 травня на фасаді Краснопільської школи І-ІІІ ступенів. Вшанувати пам’ять бійця прийшли його рідні та друзі, представники районної та селищної влади, педагогічний та учнівський колективи школи, громадські активісти.
Дуже символічним є те, що меморіальна дошка відкрита саме на фасаді цього будинку, адже тут, у цих стінах, були Сашкові перші успіхи і невдачі, перші друзі, тут відбувалося його становлення як громадянина. Традиційно, проводжаючи своїх учнів у життєву дорогу, вчителі настановляють: «Ким би ви не стали в житті, головне щоб ви були людьми». Сашко став людиною. За свої коротке життя він встиг полюбити всіх нас, проявити свою жертовність.
Continue reading
У Мезенівці одна з вулиць відтепер носить ім’я підполковника Артура Костюченка, який загинув у боротьбі за незалежність України.
Розглянувши подання сільського голови з метою увічнення пам’яті загиблого за свободу, незалежність і суверенітет держави Україна, відповідно до Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», керуючись ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільська рада вирішила змінити назву вулиці Першотравнева на вулицю Артура Костюченка в с.Мезенівка Краснопільського району.
Нагадаємо, загинув Артур Іванович 14 лютого 2015 року в селі Петровське, що за Волновахою Донецької області. Під час руху військової техніки на фугасі підірвався автомобіль, в якому він знаходився. Поховали воїна в рідному селі 17 лютого. Continue reading
Село Бранцівка, рідна сторона,
Краю барвінковий, батьківська земля.
Тут я народилась, тут я і зросла
І від нього в світі кращого нема.
Життя кожної людини пов’язане зі школою. Вона є центром життя у кожному селі. Хочу розповісти про нашу школу – найновішу у районі.
Пам’ятаю її ще з 1950 року, коли я стала першокласницею. Навчались ми в старих будівлях і називали їх – церковна (побудована на кошти церкви у 1893 році), земська школа у 1903 році (побудована на кошти земства), а ще було збудовано одне приміщення на кошти колгоспу.
Continue reading
