ПІД МІСЯЧНИМ ПРОМІННЯМ
Це був останній прояв осінньої ласки. Навіть місячними ночами не почувалося осіннього холоду.
Під ногами шамотіло сухе листя, у верхівлях дерев місячне проміння творило срібно-блакитну різьбу. Ти задумано йшов без дороги поміж деревами. Ліс чатував.
Блакитна пляма місячного світла знизилась на землю і пішла Тобі назустріч.
Continue reading
АОРИСТ
У темних проваллях одвічної тайни снувалась легенда аорист. Знаки незнані і давні Твою тамували блакить. Чийсь придорожній надгробок з дикого каменю дороговказом шлях Твій відзначив, нудьгу невимовну й байдужу у душу Тобі навівав. Пітьму безкрайних світів Ти зором незрячим своїм пронизав і застиг в бутті. Continue reading
ПАЛАЛА ЧЕРВОНА ЗАГРАВА
Довгі роки точилася нещадна боротьба двох світів. Давно вже вона загубила свої окреслені форми і перетворилася в стихійно уперту масово-криваву боротьбу, людськість забула мирне життя. І ніхто не знав, що трапиться з ним завтра. Не хотів знати.
В околицях великого міста, в якому давно не було жодного уряду, лідер червоних Чоловік зібрав нараду в напівзруйнованому великому подвір’ї. Сідало сонце за кам’яницями, коли Ти зблід, підвівся і пошепки промовив:
– Національна гвардія…
Крізь відчинене вікно вітер зашелестів паперами на столі, і більше нічого не було чутно.
В Тебе солодко підгиналися коліна і незнана блакить стисла Твоє серце в тремтячому ваганні. Чуйно ловила вона якісь нечутні звуки і крізь Твій тьмавий погляд вирисувалося невиразне щастя. Continue reading
В САДУ КОЛО ХАТИ
Потім мені довелося з Іною.
(Садок коло хати почорнів, і безсиле сонячне тепло не могло змінити його похмурого вигляду).
Про Тебе:
– Навіщо ви його перетягли в роботу червоних?
Вона задоволено-здивовано вся повернулася:
– Перетягли? Адже ж він не належав ні до якої сторони, і перетягати його не було чого. Та це і не я зробила, – сумно додала вона після довгої задуми. – Після зустрічі з Чоловіком він завжди був з червоними, і майже щоразу приходив на наші збори, за винятком хіба останніх часів.
– Чоловік?
Continue reading
КОЛИ ПОЖОВКНЕ ЛИСТЯ…
Падає, падає листя.
Падає листя пожовкле на Твою голову, на руки. В прозоро-блакитному, ніжно-холодному сонячному повітрі жовто-золоті сльози жалю за минулим… Падають нечутні і тануть як завмираючий лебединий сміх лоскотною тихою тугою радісного небуття.
Оповитий розмаїто-жовтим серпанком осени садок задумливо конав. Шемрали верхівля дерев тобі про останнє… Молитовним піснепохороном линули з хати звуки сопілки, на котрій тужила Іна за вікном. Тужила за весною. А за осінню?
Continue reading
ІНТРОДУКЦІЯ
В Твоїй душі була блакить стоячих вод, оздоблених блідо-зеленою ряскою. В ній була тьмава імла давноминулих віків, вкритих таємничим серпанком чародійних явищ. Первісний шал і дикунська невибагливість.
Ці тези-начерк вперше з’явилися у Всесвітній мережі у серпні 2010 року на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» (http://krasnews.at.ua/) і були спробою запрошення читачів до знайомства з «Блакитним романом» Гната Михайличенка (всі частини роману невдовзі були розміщені на сторінках названого сайту). З того часу становище з популяризацією творчості Гната Михайличенка у Всесвітній мережі дещо покращилося і тому деякі твердження у начерку вже «застаріли» (невеличкий внесок у цій праці належить і сайту krasnews, зокрема фото письменника у мережі чи не вперше з’явилося саме на ньому).
«Краснопілля Інфо» також хоче запропонувати своїм відвідувачам цей неповторний твір, і також починає розміщення роману цим начерком і сподівається, що викладені нижче тези та зауваги не будуть зайвими для сприйняття твору…
Continue reading
Про Агапія Пилиповича Шамрая як людину, вченого і педагога, знає поки що відносно обмежене коло людей, оскільки він довгий час був «під наглядом» як «український буржуазний націоналіст», якому приписувались ще й усі гріхи вульгарного соціологізму та формалізму, а його твори заборонялись. Це, безумовно, травмувало вченого, гальмувало його творчу діяльність. І все ж професор Шамрай мужньо тримався, не втрачав природженого оптимізму і доброти. Про це свідчать, зокрема, спогади про нього рідних та близьких, а також теплі відгуки колишніх його студентів і взагалі тих, хто мав нагоду з ним спілкуватись.
Під час підготовки до 100-річчя від дня народження А.П.Шамрая вдалося зібрати цікаві свідчення про нього, насамперед його дочок: старшої – Вікторії Агапіївни і молодшої – Маргарити Агапіївни. Деякі дані такого роду є і в архівних матеріалах та друкованих джерелах, належних в основному близьким, а також учням професора Шамрая.
Continue reading
Шамрай Агапій Пилипович (1896, Миропілля —1952, Київ) — український літературознавець, історик літератури, належав до чільних представників нової школи в літературознавстві. Науковий співробітник Літературної секції Науково-дослідчої кафедри історії української культури в Харкові в 1925-26 pp., співробітник ВУАН в Комісії новітнього письменства. Редактор збірника «Харківська школа романтиків». Зазнав переслідувань у часи сталінського терору.
Народився в м. Миропіллі Cуджанського пов. Курської губ. (нині Cумська обл.) в селянській сім’ї. 1921 р. закінчив Харківський університет. Впродовж 1920-х — початку 1930-х рр. — викладач історії української літератури в Харківському інституті народної освіти, науковий співробітник Інституту Т. Г. Шевченка в Харкові.
Досліджував історію української та зарубіжних літератур, зокрема творчість І. Котляревського («Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського», 1952; «Наталка Полтавка» І. Котляревського», 1955), Г. Квітки-Основ’яненка («Шляхи Квітчиної творчості», 1930), О. Cтороженка («Cтороженко. Критико-біографічний нарис», 1927; «Українські оповідання Олекси Cтороженка», 1928), В. Шекспіра («До питання про естетику комедій Шекспіра», 1963), Е.Т.А. Гофмана («Ернст Теодор Амадей Гофман», 1963) тощо. Упорядкував збірку наукових праць «Харківська школа романтиків» (т. 1—3, 1930), в якій опублікував деякі власні статті («До початків романтизму», «Харківські поети 30—40-х років XIX ст.»). Підготував до друку зібрання творів О. Cтороженка (т. 1—2, 1928), І. Котляревського (т. 1—2, 1952—1953).
Саме під керівництвом Агапія Шамрая на початку 50-х років минулого століття було здійснене видання першого повного зібрання творів класика і основоположника нової української літератури Івана Котляревського. Агапій Шамрай написав вступну статтю для зібрання, а його авторські примітки до «Енеїди» у цьому виданні увійшли до наступних видань нарівні з примітками самого Івана Котляревського.
За свідченням сучасного знаного українського літературознавця Леоніда Ушкалова (уродженця Краснопілля), Агапій Шамрай – блискучий історик української літератури, чиї виклади в Харківському університеті легендарний український мовознавець Юрій Шерех згадував добрим словом через багато-багато років, називаючи свого професора «харківським відповідником Миколи Зерова» (див.: Шерех Ю. Шостий у ґроні. В. Домонтович в історії української прози // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. – Т. ІІІ. – С. 134.)
Continue reading
Гнат Михайличенко (1892–1919) – один із найбільш загадкових і талановитих прозаїків зрілого українського модернізму. Реальне життя його нагадувало існування багатьох Винниченкових героїв-революціонерів (скажімо, Мирона – головного героя роману “Чесність з собою” чи Якова – головного героя роману “Записки кирпатого Мефістофеля”): конспіративні квартири, паролі, явки, робота в підпільній друкарні, зрештою, каторга. Відоме багатьом тодішнім літераторам захоплення ідеалами комунізму обернулося для Гната Михайличенка не лише активною діяльністю в лавах “Української комуністичної партії (боротьбистів)” (редагував і безпосередньо видавав друкований орган цієї партії – газету “Боротьба”), але й ранньою смертю. Письменник був розстріляний у грудні 1919 року в двадцятисемилітньому віці чи то денікінцями, чи то іншою якою військовою силою, що вихором проносились у той час просторами України. Незначна за обсягом творча спадщина письменника була розкидана по тогочасній періодиці (лише “Блакитний роман” був надрукований посмертно в 1921 році окремою книгою), сьогодні вона так і не видана окремим виданням, розміщена в хрестоматіях.
Скромний обсяг доробку Гната Михайличенка не применшує його ваги й значення для української літератури. “‹…› Досвідчений, твердий, незламний діяч революції, підпільник і нарком освіти, видатний культурний діяч, витончений різьбяр в мистецтві – в “Блакитному романі” і в новелах був з Гната Михайличенка. Хто знає, чи не став би він удесятеро сильнішим тепер? Авжеж, не легко тоді було плести тонке мереживо символів та алегорій “Блакитного роману”, дуже неясного, дуже індивідуального, але будь-що-будь роману Революції, роману революційної України”, – такий відгук радянського критика Ф.Якубовського отримала творча спадщина письменника вже наприкінці 20-х рр. ХХ ст. На жаль, визнання з боку радянської держави було не тривким. В епоху становлення нового комуністичного суспільства на засадах авторитаризму доробок Гната Михайличенка вилучився з української літератури як такий, що не відповідав ідеалам соцреалізму. Сама постать письменника також була піддана остракізму за “неправильну” партійну приналежність. Повернення до континууму вітчизняної словесності відбулося на початку 90-х рр. ХХ ст., коли були перевидані спершу новели Г.Михайличенка, а потім і “Блакитний роман”.
Continue reading
