Category Archives: Люди нашого краю

Щасти Тобі, майбутня захиснице!

Leave a reply

За інформацією Краснопільського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до вищих військових навчальних закладів у минулому, 2020 році, жоден юнак з колишнього Краснопільського району не виявив бажання вступати. Натомість курсантками стали дві випускниці Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Сьогодні спілкуємось з однією з них – Валерією Мигаль.

– Валеріє, стати професійною військовою – це давня мрія?

– Рішення пов’язати своє життя з армією було спонтанним, але правильним.

– Як обирала навчальний заклад та факультет?

– Збір документів, медична комісія, непрості тести. Консультації щодо закладу отримувала у військовому комісаріаті. Подавала документи в декілька навчальних закладів, але навчання в столиці стало моєю метою, до якої крокувала впевнено. Continue reading →

Оксана Левченя: «Можливість робити декілька справ, яка виснажувала у дитинстві, – стала моєю супер силою»

Leave a reply

Оксана вже з дитинства виділялась серед ровесників не лише занадто худорлявою статурою, але й багатогранністю своїх талантів. Вона чудово малювала, писала змістовні твори, а після уроків у загальноосвітній школі поспішала на заняття з гри на фортепіано до Краснопільської музичної школи.

З роками її справді золоті руки, наполеглива праця та, безперечно, талант внесли чималий внесок у розвиток українського мистецтва. Але ж спершу, за сімейною традицією, дівчина вивчилась на лікаря, закінчивши медичний університет імені Богомольця. Того ж часу вперше спробувала себе і у модельному бізнесі, прикрашаючи обкладинки модних журналів. Впізнали краснопільчани свою юну землячку і у популярному на той час відео кліпі на пісню Ауріки Ротару. Continue reading →

Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова

Leave a reply

Видавництво «Дух і Літера» підготувало чудовий подарунок друзям, землякам, шанувальникам української літератури, філософії і культури, всім знавцям і поціновувачам творчості Леоніда Ушкалова.

Вже зовсім скоро в українських книгарнях з’явиться з друку книга «Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова», яку написали Олександра і Олександр Ушкалови – дружина й син видатного вченого і нашого незабутнього земляка. Книга вийшла в серії «Постаті культури». Continue reading →

Людмила Фурсова: «Роль вчителя Господь велів мені»

Leave a reply

Цікава зустріч, наче подорож у минуле, чудове шкільне життя. Добре пам’ятаю зовсім юну, елегантну Людмилу Олексіївну Фурсову – вчительку російської мови та літератури Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ст. у далекому 1989-му. На неї мріяли бути схожі всі наші дівчатка. Доля дружини офіцера підготувала їй особливий життєвий шлях і завела далеко від рідного Краснопілля.

Людмила Фурсова: Вже минуло більше тридцяти років, як я залишила рідне селище. Але ніколи його не забуваю і залюбки приїжджаю до батьківського дому, де на мене чекає моя люба матуся, друзі дитинства та і взагалі це особливо рідне краснопільське повітря. Обожнюю рідну школу, яку я закінчила з золотою медаллю. Пам’ятаю своїх вчителів та перший трудовий досвід саме у редакції районної газети «Перемога». Це був чудовий старт і надійний фундамент для побудови подальшої кар’єри. Continue reading →

Рівно чотири роки тому в біографії Анатолія Горбенка фронтові медики «200» виправили на «300»

Leave a reply

Анатолій Горбенко — кавалер орденів «За мужність» і «Народний Герой України» — нині весь у турботах про маленького сина, який нещодавно народився. Він активний і позитивний, є головою ГО «Всеукраїнської організації «Національне об’єднання ветеранів-інвалідів», окрім сина, виховує донечку, щасливий у шлюбі, бере участь у різних акціях, ходить у гори, їздить за кордон…

Та цього всього б не було. Якби рівно чотири роки тому в його біографії цифра «200» не була виправлена на «300». Медицина того дня межувала з фантастикою… Це один з найдивовижніших порятунків аеромедичною евакуацією – тонни пального, десятки фахівців і звичайний солдат Горбенко, заради життя якого запрацював увесь механізм… Continue reading →

Історія успіху

Leave a reply

Сьогодні День праці. Якщо за великим рахунком, то велелюдні “червонопрапорні” добровільно-примусові демонстрації на 1 травня у радянські часи мали доволі мало спільного власне з вшануванням Праці. Ті демонстрації майже виключно демонстрували відданість (насправді – слухняність) “трудящих мас” рідній партії – “керівній і спрямовуючій силі” всього суспільства…

Але справжня повага і справжня жага праці не потребує “керівної і спрямовуючої”. Сьогодні мова саме про такий приклад. Continue reading →

Життя на благо інших

Leave a reply

Про Володимира Саєнка — по-справжньому легендарну особистість, без якої неможливо уявити лісотехнічну справу на Сумщині.

Звичайна розповідь про незвичайну людину

Хто любить читати газети, той нині рідко побачить десь розповідь про Людину з великої літери, фахівця своєї справи, котрий присвятив їй усе своє життя та приніс цим величезну користь суспільству. Про таке сьогодні, як правило, не знімають і відеосюжетів. Але спробуймо порівняти: що залишається нащадкам, наприклад, від політика, причетного до десятків нехороших справ, і що — від лісівника, котрий поставив сам собі пам’ятник у вигляді смарагдової діброви? Continue reading →

“Волів би забути про все, але не можу…”

Leave a reply

Їх залишилося одинадцять обійців з 51 ОМБР на териконі, який постійно обстрілювався ворожою артилерією. Опинившись в оточенні, прикривали підрозділи 72-ї ОМБР, які знаходились у Червонопартизанську, який у 2016 році у зв’язку з декомунізацією було перейменовано на Вознесенівку.

Виснажені, але незламні, втримували державний кордон, відтягуючи на себе сили терористів, стримуючи колони бронетехніки російських найманців та забезпечуючи умови для наступальної операції ЗСУ на інших напрямках. Про них ніхто не згадував. Не зустрічав з радісними вигуками та квітами. Хоча завдяки їм було врятовано чимало людських життів. Цими героями є бійці 4-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї 2-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 51 ОМБР, командир якої — бойовий офіцер, капітан Сергій Чергінець. Continue reading →

Капітан Валерій Черненко: “Райвійськкомат сьогодні і зразка 2014 року не піддається жодному порівнянню”

Leave a reply

Колектив редакції добре пам’ятає весну 2014 року, коли нашими сусідами по приміщенню стали тоді ще капітан, а нині майор Микола Наріжний і тоді ще старший лейтенант Валерій Черненко, яким належало повернути до життя військкомат, на якому перед тим влада чомусь поставила хрест. Допомагали тоді сусідам і папером, оргтехнікою, одним словом, товаришували.

Час змінився, військкомат розширився так, що, зрештою, вже редакції довелось шукати нове приміщення, але ми не в претензіях, адже розуміли і розуміємо серйозність ситуації. Тож приємною звісткою стало повернення Валерія Черненка до Краснопілля і на репліку, що він “новий” співробітник райвійськкомату, капітан з усмішкою апелює: “Я швидше забутий старий, чим новий”. Але на те й існує “Перемога”, щоб не дати забути “першопрохідців”. Continue reading →

Людмила Гуцал: “Тур’я для мене – як селянська хата: охайна, світла, гостинна”

Leave a reply

За останні кілька днів випало дві приємні нагоди відвідати чудове, затишне село Тур’я. Спочатку погуляв на Дні села, тоді ж домовився про інтерв’ю з сільським головою Людмилою Миколаївною Гуцал, яка 9 жовтня святкує, за її словами “перший серйозний ювілей”.

Поспілкуватись в День села було неможливо, бо для когось це свято, а для неї – суцільне хвилювання: чи скінчиться дощ, щоб для дітей атракціони влаштувати, чи всі запрошені гості приїхали і так далі. День села минув, а Людмила Миколаївна знову “на голках” – щойно вантажівки привезли щебінь для сільських вулиць, а тут дощ. Вибачаюсь, що, можливо, не вчасно прибув, але Людмила Миколаївна з усмішкою заспокоює: “А вільного дня, як такого, все рівно у мене немає. Якщо чесно, то останньою повноцінною відпусткою у мене була декретна. Тож не переймайтеся, ласкаво прошу до кабінету, разом згадаємо моє життя”. Continue reading →