Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада
(продовження)
***
Оля:
Не була, а знаю.
Ось ця береза. Вишня. Зацвіла!
Я так хотіла, щоб вона цвіла!
І щоб сьогодні.
Ліда:
І лавочка ось поряд — біля неї.
Давай посидимо.
Давай. Continue reading
Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада
(продовження)
***
Розгублено дивився Одігнало. Поставив ношу, щоб вона не впала.
Довкола оглянувся. І кинувсь до Волошка нестатечно.
Одігнало:
Товариш лейтенант!
Шульга:
Не лейтенант. Товариш генерал!
Одігнало:
Товариш лейтенант! Іван Григорович! Continue reading
Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада
ДІЙОВІ ОСОБИ
Вітчизна-мати
Вічний Солдат
Дід — Величко Тарас Григорович, рядовий, загинув восени 1941 року
Бабуся — Величко Тетяна Захарівна — його дружина, колгоспниця-пенсіонерка
Батько — Величко Володимир Тарасович, їхній син, інженер
Син — Величко Тарас Володимирович, рядовий Радянської Армії, ракетник
Бойовий побратим — Одігнало Іван Максимович, побратим Тараса Григоровича, колгоспний тесля, пенсіонер Continue reading
Писати вірші Анатолій Таран почав у дитинстві, ще навчаючись у Будильській середній школі, що в Лебединському районі. Це захоплення і любов він зберіг на все життя. Живе воно в Таранові й сьогоднішньому — журналістові однієї з військових газет.
А. Таран — член Спілки письменників України, автор п’яти поетичних збірок, багатьох прозових книг.
Сьогодні Анатолій Васильович, який прибув у відпустку на Сумщину, – гість «Червоного променя».
— Анатолію Васильовичу, нещодавно вийшла нова збірка Ваших поезій «Квіти вогню». Як Ви працювали над нею? Continue reading
На Різдво, коли випили чарку під холодець, а потім ще й під ковбасу, і під вареники, товариство, що зібралося на «фазенді» фермера Остапа Михайловича, затягнуло: «Цві-і-т-е-е те-е-ерен!». Терен «цвів» недовго, оскільки більшість з нас знає майже всі народні пісні, але… не далі першого куплета.
Отож ентузіазм згас на словах:
«Хто з любов’ю
не знає-є-ється,
Той горя не знає-є-є…»
Аби не знати горя, налили ще по чарці. І тут, відкашлявшись, мовив дід Микола: Continue reading
Пора копати
Майже з натури
Дід Близнюк вийшов на город. Лагідно світило сонечко. Повівав теплий вітерець. Дотавали останні купки снігу.
Біля торішньої грядки дід зупинився:
– Бач, зелена цибулька виросла! Оце так баба на грядці хазяйнувала, що й врожай розгубила… А он ще зелений часничок… Continue reading
Цього року маємо дві пам’ятних дати: у березні минуло вже чверть століття від трагічної загибелі нашого земляка, талановитого поета Анатолія Тарана, а у цьому липні йому було б лише вісімдесят…
Пропонуємо есей краєзнавця Михайла Шкурки про Анатолія Тарана, що побачив світ у художньо-літературному альманасі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка “Рідний край” (2012, №2(27)).
—
Анатолій Васильович ТАРАН (05.07.1940 – 21.03.1995) побачив світ у селі Миропіллі Краснопільського району на Сумщині. Невдовзі родина переїхала в село Будилку Лебединського району, де він провів дитячі та шкільні роки. Як згадує моя дружина Ганна Єгорівна (вона тоді працювала піонервожатою в Будильській середній школі), Толя був одним із кращих учнів у класі, а у вивченні української мови та літератури не мав собі рівних. Уже школярем почав публікувати вірші в районній газеті, а згодом, здобувши атестат, пішов навчатися на факультет журналістики Львівського вищого військового училища. Continue reading
У 1971 році Ігор Костецький написав блискучий есей «Стефан Ґеорґе. Особистість, доба, спадщина», у якому зринає одне, на перший погляд, парадоксальне міркування про Григорія Сковороду: «Сковорода не надто думав про національність. Тим часом він був і зостанеться на всі часи українським мудрецем».
Ясна річ, Костецький далеко не перший, хто казав про «українськість» Сковороди. Згадаймо хоч би те, що писав 1936 року Ніколай Арсеньєв у статті «Містична філософія Сковороди»: «Сковорода – справжній син України, української землі, української культури, української життєрадісної барокової доби». А ще раніше, 1912 року, Юзеф Третяк у книжці «Петро Скарга в історії та літературі Берестейської унії» назвав Сковороду «справжнім вивершенням тих позитивних моральних первістків, що дрімали в грудях українського народу», і трактував сковородинський містицизм як прояв українського національного характеру. Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя Шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання (Видання друге. – Київ: Дух і Літера, 2019)
Насправді ця книга – не зовсім енциклопедія, це радше збірка із 272 есеїв про образи та явища Шевченкового світу (від «Автопортрету» до «Янгола»), заверстаних, неначе статті енциклопедії, за абеткою у дві колонки. Суб’єктивність і пристрасність цих есеїв у поєднанні із подиву гідною обізнаністю Леоніда Ушкалова у темі стали тим крейдяним захисним колом, яке убезпечило його книгу від демонів кітчу, публіцистичного пафосу та академічної пихи. Continue reading
Київ: Дух і Літера , 2019.
У своїй останній книжці Леонід Ушкалов (05.11.1956–25.02.2019), мабуть, найвиразніше продемонстрував власний дослідницький метод, який полягає у поєднанні об’єктивности у змісті із суб’єктивністю у викладі.
Для відтворення детального, замалим не щоденного життєпису свого героя Ушкалов використовує подиву гідну кількість джерел: праці Михайла Драгоманова, його сучасників та пізніших авторів, статті в тодішніх часописах, щоденники, листи, офіційні документи, спогади тощо, — в книжці обсягом 600 сторінок є понад вісім сотень самих тільки покликів на джерела. Continue reading
