Tag Archives: нація

Федір Турченко: Перша світова війна і геополітичний дискурс Миколи Міхновського

Leave a reply

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО

На початку ХХ ст. перед українським національним рухом стояло два взаємопов’язаних завдання: досягнення державного статусу України (незалежність чи автономія) і територіальне об’єднання розчленованих Росією і Австро-Угорщиною українських етнічних земель. Ці завдання, власне, і становили суть «українського питання». Для їх вирішення необхідні були сприятливі внутрішні умови — готовність українського суспільства до боротьби за самовизначення України, і зовнішні — сприятлива міжнародна ситуація, якою національний політикум зміг би скористатися. Continue reading →

Сергій Наумов: Пантелеймон Куліш як співтворець «українського проекту» ХІХ ст. (II)

Leave a reply

(закінчення)

Вагомою складовою «українського проекту» в варіанті П. Куліша середини ХІХ ст. була розробка відповідної версії історії України («націоналістичного історичного міфу» про Україну). Її елементи присутні в різних за змістом і характером виданнях – як уже згаданих, так і пізніших: роман «Чорна рада» (1846 р.), збірка «Записки о Южной Руси» (1856-1857 рр.), історичні публікації в «Основі» («Історія України од найдавніших часів», «Хмельнищина»). На нашу думку, Куліш свідомо творив «свою» історію, виходячи з придатності її для національної пропаганди, а не просто піддався, скажімо, власним емоціям чи романтичній традиції: це підтверджується як цілеспрямованістю, мотивацією, логікою діяльності письменника, так і популяризаторською спрямованістю згаданих творів. У будь-якому разі його праці того періоду мають очевидний тенденційний характер, відображають прагнення автора задавнити й возвеличити історію власного народу, «сповнену героїчних подвигів і захопливих пригод»[29]. Continue reading →

Сергій Наумов: Пантелеймон Куліш як співтворець «українського проекту» ХІХ ст. (I)

Leave a reply

«Національний проект» є одним із ключових концептів у сучасних теоріях і емпіричних дослідженнях націєтворення «історичного» чи «довгого» ХІХ ст. Переконливим свідченням імплементації цього концепту в суспільну й, зокрема, історичну свідомість можуть бути як частота вживання в текстах, очевидна й без проведення контент-аналізу, так і його присутність у тематиці статей і дисертаційних досліджень молодих науковців як за кордоном, так і в Україні.

З точки зору його ґенези «національний проект» трактується переважно як специфічна, одна з численних реакцій інтелектуалів на суспільні реалії (модернізацію, становище населення, політику влади тощо) під впливом націоналізму або виключно як результат засвоєння ідеології націоналізму та запозичення його схем. Змістовно він виглядає як процес створення певною соціальною групою (як правило, купкою інтелігентів – «будителів нації»), яка претендує на провідну роль, нового («національного») образу, нового уявлення суспільства про себе (як про «націю») і прищеплення його достатньо довільно визначеному людському колективу. Continue reading →

Федір Турченко: Микола Міхновський та його «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»

Leave a reply

Про Миколу Міхновського, автора книги-маніфесту «Самостійної України» та його ранній період діяльності – розмова з професором Федором Турченком

Про Міхновського Михайло Грушевський говорив, як про людину «зі здібностями і ще більше амбіціями, із сильним нахилом до авантюризму, інтриги і демагогії». Симон Петлюра звинувачував його «у вузькості і обмеженості», а Володимир Винниченко висміював у своїй творчості. Для цих видатних українських діячів необхідність незалежності України, стала очевидною лише під кінець українських визвольних змагань 1917-20 років, до цієї ідеї вони прийшли через автономістичні гасла, а Микола Міхновський же пішов навпростець. Continue reading →

Володимир Панченко: “…Леонід Ушкалов залишив нам видатну книгу. Не полінуймося прочитати її”

Leave a reply

Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов

Осінь щороку тішить книжковими новинками. Цікавість бібліофілів до того, що ось-ось має з’явитися на розкладках і полицях, підігріває і Львівський форум видавців. Зізнаюся – у мене в ці дні з’являється азарт: хочеться побільше побачити, погортати, прочитати… А потім і поділитися першими враженнями з іншими, що я зараз, власне, й спробую зробити.

Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов. – Київ: Дух і Літера, 2019

Професор Леонід Ушкалов устиг написати книжку «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» («Дух і літера», 2019); я ось щойно її прочитав – і щиро порадів, що така праця в нас нарешті з’явилася. Адже перед Драгомановим ми досі у великому, величезному боргу: спадщину цього видатного мислителя не зібрано й не видано; хіба що завдяки зусиллям Володимира Погребенника маємо останніми роками кілька томів його наукових праць і публіцистики. І це при тому, що, на думку Михайла Павлика, чи не найближчого соратника Драгоманова, більш-менш повний його доробок, можливо, умістився б у 60 (!) томів. А якщо ще зважити, що доробок той – різномовний!? І розкиданий у супер-раритетних виданнях кількох країн? Continue reading →

ІВАН БАГРЯНИЙ: Думки про літературу (II)

Leave a reply

ІВАН БАГРЯНИЙ

Думки про літературу

(закінчення)

…

4.

Велика література потребує великої ідейности, великої любови і зненависти. Великого вогню. Іншими словами — великої рушійної сили.

Без цього її не може бути. Як і не було ніколи. Ця рушійна сила є лише там, де мистець береться за перо, як за зброю, в ім’я великої любови чи зненависти, — в ім’я великої ідеї. Continue reading →

«Еліти – неодмінна ознака життєздатного суспільства»

Leave a reply

Леонід Ушкалов — про походження, спадок і актуальність української аристократії

Леонід Ушкалов (5 листопада 1956) — український літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор. Народився у містечку Краснопілля на Сумщині. З 1977-го по 1982 р. навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. Після закінчення університетського курсу працював на посадах викладача, доцента й професора на кафедрі української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. У 1989-му в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України захистив кандидатську дисертацію («Творчість Григорія Сковороди і антична культура»), а в 1996 — докторську («Література українського бароко в її зв’язках із філософією»). Є автором академічних розвідок з історії української літератури, філософії та богослів’я, науково-популярних праць, дитячих книжок. Упорядник, перекладач, автор передмов, приміток і коментарів до численних видань, присвячених Григорію Сковороді, Тарасу Шевченку, Григорію Квітці-Основ’яненку, Павлу Тичині, Максиму Рильському, епохам українського бароко й Розстріляного Відродження.

Тож коли наша газета вирішила дослідити тему аристократичної складової української культури, кращого співрозмовника, аніж Леонід Володимирович, годі було уявити. Continue reading →