Несила в таке вірити й про таке писати: 25 лютого 2019 р. раптово обірвалося життя Леоніда Володимировича Ушкалова, доктора філологічних наук, професора Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, видатного мислителя, літературознавця, прозаїка-есеїста і… поета…
на дні / моєї / пам’яті / печаль / гінка / лоза / між небом / і землею /
холодний / слід / сліпучої / галеї / на дні / моєї / пам’яті / печаль Continue reading
Видавництво «Дух і Літера» підготувало чудовий подарунок друзям, землякам, шанувальникам української літератури, філософії і культури, всім знавцям і поціновувачам творчості Леоніда Ушкалова.
Вже зовсім скоро в українських книгарнях з’явиться з друку книга «Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова», яку написали Олександра і Олександр Ушкалови – дружина й син видатного вченого і нашого незабутнього земляка. Книга вийшла в серії «Постаті культури». Continue reading
Пропонуємо уривок статті Євгена Нахліка і Оксани Нахлік про галицького публіциста і літературознавця Теофіля Меленя, що днями розмістив на своїх сторінках веб-журнал «Збруч». Уривок містить літературну та суспільно-громадську оцінку Теофілем Меленем творчості Павла Грабовського та його полеміку з цього питання з деякими іншими письменниками та літературознавцями Галичини початку 20 століття.
…
Євген Нахлік і Оксана Нахлік
Теофіль Мелень: січовий стрілець, публіцист, літературознавець
Про Теофіля Меленя – ще одну малознану, але непересічну постать – є кілька некрологів, скупих, до того ж із неточними відомостями, словникових біограм, а також принагідних згадок у мемуарах і дослідженнях переважно з історії українського соціал-демократичного руху та преси в Галичині, історії Січового Стрілецтва. Зазвичай про нього мовлять як про українського громадсько-політичного діяча, публіциста, газетяра, січового стрільця¹. А він був іще й літературознавцем (зокрема шевченкознавцем), літературним критиком (відгукувався на творчість В. Стефаника, П. Грабовського), писав про філософію Г. Сковороди. Правдиво висвітлити його громадсько-політичну діяльність і зібрану писемну спадщину (зокрема крізь призму «присутности» в ній І. Франка) й маємо на меті у пропонованій сильветці. Така всебічна спроба робиться вперше.
*** Continue reading
Дню знань присвячується
***
У другій половині ХІХ століття юні українці вчилися не лише в дяків. І за невивчені уроки їх не обов’язково карали різками. Як відбувалося навчання в житті і як письменники згадували про нього в літературі – розповідаємо в нашому матеріалі. Continue reading
Микола Данько (псевдоніми Дмитро Гедзь, М. Славгородський, М. Михайлович, М. Михайленко, І. Станченко, 1926-1993) увійшов у літературно-художній та журналістсько-публіцистичний процеси наприкінці 50-х рр. ХХ ст. з плеядою літераторів, названих пізніше «шістдесятниками».
У дитинстві пережив голод 1933 р., у юності пройшов фронтами Другої світової війни; закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1956). Попрацював у Львівській молодіжці «Ленінська молодь» (1956-1958) та Сумській обласній газеті «Ленінська правда» (1958-1969; 1970-1973; 1989-1991). Він один із перших на Сумщині дипломованих журналістів. Continue reading
До 100-х роковин Гната Михайличенка
100 років тому, 21 листопада 1919, денікінська контррозвідка оточила на околиці Києва конспіративну квартиру “На кручі” й після тривалого обшуку (там знайшлося багато рукописів віршів, незакінчених новел і повістей) арештувала двох українських письменників – Гната Михайличенка й Василя Чумака та члена партії есерів Клавдію Ковальову.
Суд тривав коротко і невдовзі їх розстріляли. Нібито при спробі втечі. Хоча тоді це було пояснення, яким виправдовували будь-яку сваволю тюремників. Continue reading
До 100-х роковин Гната Михайличенка
***
Цілком справедливо Г. Коцюба в рецензії на наш журнал (Культура і Побут № 49) зауважує, що нами вказано невірну дату розстрілу В. Чумака і Г. Михайличенка. Редакція мала в своєму розпорядженні лише матеріяли такі: Хрестоматію української сучасної літератури М. Плевако, конспект М. Сулими “Історія українського письменства” та різні календарі (в тому числі й ДВУ, по якому цих письменників було розстріляно двічі). До речі А. Прийдешній в своїй статті “Гнат Михайличенко” (Нова культура. Львів. 1923, травень-грудень) вказав дату смерти 9-е грудня. З метою остаточно з’ясувати ці дати редакція звернулася до Українського Науково – Дослідчого Інституту Книгознавства (Київ), щоб Інститут, на підставі газетних архівів, дав точну справку. Continue reading
ІВАН БАГРЯНИЙ
Думки про літературу
(закінчення)
…
4.
Велика література потребує великої ідейности, великої любови і зненависти. Великого вогню. Іншими словами — великої рушійної сили.
Без цього її не може бути. Як і не було ніколи. Ця рушійна сила є лише там, де мистець береться за перо, як за зброю, в ім’я великої любови чи зненависти, — в ім’я великої ідеї. Continue reading
ІВАН БАГРЯНИЙ
Думки про літературу
1.
Я зовсім далекий від наміру писати будь-яку академічну працю на літературні теми, бо не покликаний до того. Так багато на ці теми написано, що і так створилося ненормальне явище — «літератури» про літературу далеко більше, аніж самої літератури. Для прикладу можна б обчислити, як мало паперу потрачено, скажімо, Шевченком на Кобзар, або Данте на його Божественну Комедію і як багато — в тисячі разів більше потрачено його тими, хто писав про той Кобзар чи про ту Божественну Комедію, з приводу них, а відтак — про значення та призначення літератури. 3 цього можна зробити висновок, що творити мистецькі цінності тяжче, аніж теоретизувати про них. Стосується це й до української літератури. І особливо сьогоднішньої дійсности. Continue reading
До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського
Автор статті доводить, що питання національно-культурного відродження України було для П. Грабовського визначальним, а радянське літературознавство свідомо виводило на передній план питання революційності й інтернаціоналізму письменника.
У недалекому минулому дослідники життя і творчості П. Грабовського зазвичай наголошували на революційності й інтернаціоналізмі письменника. Наприклад, О. Мазуркевич та М. Якименко один із параграфів свого посібника[2] назвали «Інтернаціоналізм революційного патріота», брошуру В. Панченка затитуловано «Поет революційного гарту»[3]. Насправді ж Павло Арсенович уважав себе передусім патріотом, причому не абстрактної держави, а України. У листі до відомого громадського діяча й журналіста, редактора журналу «Зоря» Василя Лукича (В. Левицького) писав: «В мені завжди жив перш над усе українець; прихильність до рідного слова та люду перевертала все інше…» [1, с. 293]. Continue reading
