Tag Archives: роковини

Іван Багряний. Біг над прірвою від Охтирки до Нового Ульма

Leave a reply

До 60-х роковин Івана Багряного

Ворог радянського імперіалізму, якого не подужали енкаведисти. Письменник, якому на диво не заважала, а тільки допомагала політична заанґажованість. Іван Багряний – герой із яскравою, карколомною біографією: і творчою, і особистою, і політичною.

Охтирка – МАРС

Івана Багряного сьогодні сміливо можна назвати одним із найвідоміших українських письменників ХХ століття і, мабуть, найбільш прочитаним і визнаним в Україні письменником діаспори. Адже хоч він і народився та провів більшість життя в Україні, його основні твори публікувались і прославилися вже за кордоном. А на батьківщину вони повернулися тільки після проголошення незалежності.

На еміграції Багряний також став політиком, який примудрився посваритись і з комуністами, і з націоналістами, а також передбачити сценарій постання вільної України. Continue reading →

Іван Багряний: «Ходи тільки по лінії найбільшого опору — і ти пізнаєш світ»

Leave a reply

«Краснопілля Інфо» продовжує публікацію матеріалів з нагоди 60-х роковин Івана Багряного. Пропонуємо статтю видатного багрянознавця, представника міжнародної Фундації імені Івана Багряного в Україні, письменника Олександра Шугая.

Ці роздуми Олександр Шугай написав майже 20 років тому, коли Україна готувалася (на жаль, зробити все заплановане не вдалося…) відзначити 100-річчя від дня народження нашого знаменитого земляка Івана Багряного. На жаль, слова Олександра Шугая не втратили актуальності і справедливості і сьогодні… Україна все ще долає свій важкий шлях до себе і світу, виборюючи право на своє вільне життя. «Біг над прірвою» триває… Continue reading →

Я повернуся до своєї Вітчизни…

Leave a reply

До 60-х роковин Івана Багряного

Леонід ЧЕРЕВАТЕНКО
Я ПОВЕРНУСЯ ДО СВОЄЇ ВІТЧИЗНИ …

Що ми знаємо про Івана Багряного, а точніше — що ми про нього знали до останнього часу? Знали, що це запеклий антикомуніст, переконаний ворог Радянського Союзу, спритний емігрантський діяч, бездарний графоман, який у своїх незчисленних опусах люттю безсилою сходить до українського народу, закликає до братовбивчої різанини, до війни, до повалення соціалізму. Що вже говорити про спеціальну, специфічну, пропагандистську літературу, — не будемо витрачати часу на цитування викривальних “праць”! Ось приклад свіжіший, а від того ще більш промовистий: датована 1988 роком Українська літературна енциклопедія (том 1, стор. 108) всі твори, що їх Іван Багряний видав за кордоном, характеризує як “позначені антирадянським спрямуванням”. Коротко і ясно. Цю характеристику написав, у всякому разі підписав, не хто інший, як відомий прозаїк Павло Загребельний. Колега його Юрій Смолич, спогади якого ще донедавна були чи не єдиним джерелом відомостей про 20 — 30-ті роки в українській літературі, досить прихильно схарактеризувавши багатьох тогочасних українських письменників, заявляв теж категорично: “І вже справді зовсім інша річ — Багряний. Continue reading →

Іван Багряний – Зустріч в Новому Ульмі. До 60-х роковин Івана Багряного

Leave a reply

До 60-х роковин Івана Багряного

06.10.1906 – 25.08.1963

Ми є. Ми були. І будемо Ми! І Вітчизна наша з нами!
Іван Багряний

Делеґація Гайльброннської Громади поїхала в Новий-Ульм, щоб з мандрівними приятелями відзначити Поминальний День (60-ліття) борця за українську демократичну державу.

Іван Багряний виріс на Сумщині в бурхливий час першої світової війни, юнаком був очевидцем створення Української Народної Республіки. В нього запалилося прагнення бути учасником розбудови державності. В ході розвитку, після війни, був молодим комсомольцем, навчався на слюсаря, продовжував навчання у студії Академії Мистецтва, почав писати вірші. Через брак фінансів залишив Академію, почав займатися мистецтвом в дитячих будинках та в сиротинцях, виступив із комсомольської організації. У 1925 вступив до літературного об‘єднання «Майстерня революційних слів», тут запізнав Валер’яна Підмогильного та Євгена Плужника. Іван Багряний публікувався в журналах «Ґлобус», «Всесвіт», «Життя і Революція», «Червоний Шлях» Continue reading →

Чому білі розстріляли, а червоні заборонили автора “Блакитного роману”

Leave a reply

До 100-х роковин Гната Михайличенка

100 років тому, 21 листопада 1919, денікінська контррозвідка оточила на околиці Києва конспіративну квартиру “На кручі” й після тривалого обшуку (там знайшлося багато рукописів віршів, незакінчених новел і повістей) арештувала двох українських письменників – Гната Михайличенка й Василя Чумака та члена партії есерів Клавдію Ковальову.

Суд тривав коротко і невдовзі їх розстріляли. Нібито при спробі втечі. Хоча тоді це було пояснення, яким виправдовували будь-яку сваволю тюремників. Continue reading →

В справі дати смерти В. Чумака і Г. Михайличенка

Leave a reply

До 100-х роковин Гната Михайличенка

***

Цілком справедливо Г. Коцюба в рецензії на наш журнал (Культура і Побут № 49) зауважує, що нами вказано невірну дату розстрілу В. Чумака і Г. Михайличенка. Редакція мала в своєму розпорядженні лише матеріяли такі: Хрестоматію української сучасної літератури М. Плевако, конспект М. Сулими “Історія українського письменства” та різні календарі (в тому числі й ДВУ, по якому цих письменників було розстріляно двічі). До речі А. Прийдешній в своїй статті “Гнат Михайличенко” (Нова культура. Львів. 1923, травень-грудень) вказав дату смерти 9-е грудня. З метою остаточно з’ясувати ці дати редакція звернулася до Українського Науково – Дослідчого Інституту Книгознавства (Київ), щоб Інститут, на підставі газетних архівів, дав точну справку. Continue reading →

Літературні силуети: Гнат Михайличенко

Leave a reply

До 100-х роковин Гната Михайличенка

На противагу традиційним жанрово-стильовим утворенням, зокрема метанаративам, які поступово витискалися на узбіччя літератури, її простір заповнили мобільні новели, оповідання, шкіци, етюди, “акварельні плями” тощо, переважна більшість із них уже була апробована на початку XX ст. Яскравим прикладом може бути мала епічна форма передчасно загиблого, найзагадковішого в українській прозі Гната Михайличенка (27 вересня 1892 р. – 21 листопада 1919 р.), розмежована на два цикли, що писалися паралельно, – “Місто” (“Дівча”, “Повія”, “Старчиха”, “Місто” і т. д.) і “Лірика” (“Зацвіла моя Люба”, “Поцілунок”, “Кольорові аркушики”, “Дівчина”). Вони ввійшли до збірки “Новелі”, що з’явилася посмертно 1922 р. Continue reading →

Приходько Інна. Гнат Михайличенко: таємниці яскравого й трагічного таланту

Leave a reply

До 100-х роковин Гната Михайличенка

Трагічна і загадкова постать у нашій літературі. Трагічна, бо загинув не повних двадцяти семи років, знищений денікінцями у Києві 1919 року. Трагічна, бо був викреслений з історії літератури та з пам’яті декількох поколінь і став просто невідомим, для неширокого ж кола фахівців-філологів – обвішаним стереотипними ярличками: “символіст-занепадник”, “хворобливий песиміст” і т. ін. А загадкова – з багатьох поглядів. Народився у Миропіллі (нині Сумщина, тоді – Курщина) у вересні 1892 р., вчився, звичайно ж, у неукраїнських навчальних закладах, та із юних літ була в нього така висока національна свідомість, що дай Боже багатьом нашим сучасникам! І звідки у нього така багата українська мова? Отже, це перша “загадка”: у зросійщеному середовищі – таке живе, таке яскраве українство! Далі будуть загадки біографічного плану, тобто непрояснені моменти життя аж до нез’ясованих обставин загибелі. І будуть загадки художньо-мистецькі, ось хоч би “Блакитний роман”. Безнадійна справа братися доконечно розгадувати таємниці таланту і цього небуденного, дивовижного життя, але погляньмо і подивуймося, який щедрий на оригінальних митців український народ. І задумаймося над тим, що народ наш таки незнищенний, як Фенікс. Continue reading →

Михайло Яловий. «Перші хоробрі»

Leave a reply

До 100-х роковин Гната Михайличенка

…

«Перші хоробрі»

Ми – тільки перші хоробрі,
Мільйон підпирає нас.
Вас. Еллан.

Затихли гармати, переорані шанці громадянської війни, – життя вколисується на хвилях доби «великих робіт».

І на перепочивку до нових вибухів конденсованої енергії мас увага відривається від щоденних біжучих турбот, щоб хоч на момент можна було зупинитися на перейдених шляхах, рукою сучасности прощупати рани минулого й тим прояснити путь у майбутнє.

Не настав ще час підсумку всіх наших втрат, і тільки окремі найбільш пекучі з них примушують нас одточувати свої спогади. Continue reading →

“Чим би я не був, в мені жив перш за все українець” (пам’яті Павла Грабовського)

Leave a reply

12 грудня виповнюється 115 років із дня смерті поета, публіциста, перекладача та громадського діяча П. А. Грабовського, чий пам’ятник височить у Валках на Харківщині. Науково-практична конференція «Другі Грабовські читання», яка пройшла у Валках 12 вересня 2017 року – в день народження Павла Арсеновича, присвячувалась цій даті та 25-річчю з часу заснування Валківського краєзнавчого музею, котрий став ініціатором Читань. Пропонуємо скорочений текст доповіді, з якої почалися Другі Грабовські читання.

 

“Чим би я не був, в мені жив перш за все українець” (пам’яті Павла Грабовського)

Доля відміряла Павлу Грабовському коротке, трагічне, але яскраве життя. Із 38 прожитих років лише 18 пройшли на волі, а решта – під наглядом поліції, в царських тюрмах та сибірському засланні.

Відбуваючи покарання в Якутську, політичний в’язень із гіркотою і тугою зазначав: «Можна б вирватися звідси, написавши прошеніє на тему «Грех юности моей и неведения моего не помяни», але такого прошенія не можу написати і не напишу. Значить, сиди, і «нічогісінько не жди», – закінчував він словами Тараса Шевченка. Поет трагічної долі Павло Грабовський був справжнім мучеником за найкращі, найвеличніші християнські ідеали, несучи непохитно тяжкий хрест мук і страждань за Україну, за свободу рідного народу. Він не встиг здійснити й сотої частки задуманого, але позиція «з ума не йдуть знедолені народи, – їм я віддав усі чуття мої» зробила його у слов’янській духовній культурі постаттю неординарною, незабутньою. Continue reading →