Tag Archives: Славгород

ГЕРОЙ ВЕЛИКОГО ОКЕАНУ

Leave a reply

150206_M_Bespalov
Народився Беспалов Михайло Гаврилович у селі Славгород 28 вересня 1912 року в родині подружжя селян-бідняків Гаврила і Марії Беспалових.

Малий Мишко був четвертою дитиною в родині. Життя його не балувало. Завжди не вистачало то одягу, то взуття, та й з харчами доводилося сутужно.

Сім класів Славгородської семирічної школи Михайло закінчив у 1928 році. Змалку його тягло до моря, до великої води, він мріяв водити по синіх просторах кораблі. Але сталося, що Михайло всупереч своїм бажанням вступив учитися до Сумського машинобудівного технікуму. Думки про морську стихію, про далекі плавання і чудові подорожі ніколи не покидали його.

Якщо вважати так званим бойовим хрещенням не перший артилерійський залп ворога, що накрив тебе, а зразкове виконання наказу командування, то воно відбулося у Михайла Гавриловича Беспалова ще за три роки до початку Великої Вітчизняної війни…
Continue reading →

Майстренко Сергій Михайлович – доктор сільськогосподарських наук із Славгорода

Leave a reply

150122_S_Maystrenko
26 жовтня 2010 р. виповнилося 100 років із дня народження доктора сільськогосподарських наук Майстренка Сергія Михайловича. Протягом багатьох років він працював над проблемами вдосконалення організації та технології зберігання картоплі, овочів і плодів.

Сергій Михайлович народився в с. Славгород Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина. Він рано залишився без батьків, тому на його долю великий вплив справили старші брати та сестри. Із юних літ Сергій Михайлович прагнув отримати освіту. І в 1927 р. вступив до Тростянецької сільськогосподарської профшколи, потім до робфаку Харківського інституту народного господарства, а в 1930 р. – до Одеського хіміко-технологічного інституту консервної промисловості. Закінчивши його, отримав спеціальність інженера-хіміка консервної промисловості.
Continue reading →

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

Leave a reply

150120_I_Krykliy

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

Орден Вітчизняної війни І і ІІ ступенів було засновано Указом Президії Верховної ради СРСР від 20 травня 1942-го. Цей орден став однією з перших відзнак у тій війні. Нагороджували ним солдатів, офіцерів, генералів, партизанів і підпільників.

Усього за період війни цим орденом відзначено 1276 тис. осіб, у тому числі близько 350 тис. — орденом І ступеня. Серед них — більш ніж тисяча іноземних громадян, військовослужбовці авіаполку «Нормандія — Нєман», розвідник Югославії Бранко Вукелич. Цієї нагороди були удостоєні колективи, які трудилися в тилу, допомагаючи своєю працею розгромити загарбників. Цей орден одержали підприємства, установи військових частин, населені пункти.

Сьогодні наша розповідь про кавалера ордена Вітчизняної війни І ступеня № 1 Івана Ілліча Криклія.

Заснування ордена Вітчизняної війни збіглося в часі з кровопролитними боями на Харківському напрямку в травні 1942-го. Першими, хто удостоївся цієї високої нагороди, були артилеристи, що відзначилися в той період біля села Веселе Зміївського району на Харківщині. Артилеристи гвардійського дивізіону під командуванням капітана Івана Криклія завдали ворогові відчутних втрат: за два дні боїв дивізіон знищив 32 ворожі танки. Капітан Криклій особисто підбив п’ять фашистських машин.
Continue reading →

І «Тигрів» не боявся…

Leave a reply

150115_Khytsenko_Ivan
70 років тому, 15 січня 1945 року, героїчно загинув Хиценко Іван Іванович, Герой Радянського Союзу, уродженець Славгорода

***
Народився Хиценко Іван Іванович 18 березня 1922 року в Славгороді в селянській родині подружжя Івана Андрійовича та Парасковії Андріївни. Дитячі роки минули в рідному селі.

Веселим і товариським був Іван, якого чомусь і однокласники, і, навіть вчителі, називали Іваном Івановичем. Невисокий на зріст, з кучерявим темним чубом, рухливий і непосидючий, він сипав направо і наліво примовками, розповідав смішні історії, користувався повагою у своїх товаришів, бо міг не тільки розсмішити, а при потребі і допомогти, був незмінно справедливим у вирішенні суперечок, які виникали між товаришами. І вчився добре, захоплювався спортом, був чи не найактивнішим у класі на заняттях з військової підготовки. Мріяв після закінчення школи стати військовим.

Та ось вибухнула Велика Вітчизняна війна, і дев’ятнадцятирічному юнакові стало відразо зрозуміло, що його місце там, де розгорнулась нечувана в історії людства битва за незалежність рідної землі.
Continue reading →

«Соловей» Беломорстроя»

Leave a reply

1028_Alymov_Belmor1
(другий зліва – Сергій Алимов, 1917 рік, Харбін)

5 квітня 2012 року виповнилося 120 років від дня народження відомого радянського поета, автора слів багатьох популярних пісень 30-40-х років минулого століття, Сергія Яковича Алимова, який народився у селищі Славгород нашого району. Життєвий шлях Сергія Алимова був надзвичайно цікавим і непростим – заслання в Сибір, втеча, компанія поетів-футуристів, Австралія, Далекий Схід, Манчжурія (Харбін), Китай, Японія, Примор’я… Довелося «скуштувати» талановитому поету і сталінських репресій…

З нагоди 120-річчя Сергія Алимова сайт «Краснопілля. Край Слобожанський», з метою більш різностороннього знайомства своїх читачів з самобутньою постаттю відомого земляка, запропонував уривки з книги російського письменника Костянтина Гнєтньова «Беломорканал: времена и судьбы» із глави з промовистою назвою «Соловей» Беломорстроя»:

***
Навряд чи знайдеться на великих просторах СРСР літератор, який ще так багато і так щиро послужив справі будівництва Біломорсько-Балтійського каналу, як це зробив відомий радянський поет Сергій Якович Алимов.

Битва наша смелая,
Темпов не сдадим,
Балтийское и Белое
Моря соединим!
(Алимов)
1028_Alymov_Belmor2
На Бєломорстрої, а точніше в Біломорсько-Балтійському виправно-трудовому таборі НКВД СССР, шанували всякого, у кого виявлявся хоча б який-неякий літературний талант. Тут «до багнета прирівняли перо» в буквальному сенсі слова, нітрохи не бентежачись дрібноті талантів. Для роботи в культурно-виховному відділі і його підрозділах на місцях (КВЧ) були залучені десятки самодіяльних поетів-в’язнів…

Тим більш помітною ставала тут поява поета відомого, який володів професійними навичками та мав впевнену руку і власний стиль. Зовсім не випадково, Сергій Алимов дуже швидко став вельми помітним співробітником КВО Бєломорстроя по всій довжині будівництва від Повенця до Сороки і бажаним автором численних табірних видань. А в середовищі керівництва, інженерів і простих табірників виявився вельми шанованим і навіть популярним. Я бачив його фотографію, ймовірно, літа 1932 року. Нічого в ньому немає від ув’язненого: довге шкіряне пальто, хромові чоботи, сталевий погляд під козирком кепки… Заміни кепку на кашкет із зіркою, і ось він перед тобою – справжній чекіст.
Continue reading →

Від декадентства до панегірика

Leave a reply

1028_Alymov
Народився Сергій Алимов 5 квітня 1892 у селянській родині в Славгороді Харківської губернії, зараз Сумської області Краснопільського району. Вчився в Харківському комерційному училищі, яке не закінчив, оскільки був арештований за зв’язок з революційною організацією й більше року провів під вартою. У 1911 році засланий на вічне поселення в Єнісейську губернію, звідки через кілька місяців після прибуття утік до Китаю. Подорожував Японією, Кореєю, Австралією, в 1917 році оселився в Харбіні. Навідувався у Владивосток під час перебування там футуристів Д.Бурлюка, Н.Асєєва, С.Третьякова, з якими в нього встановилися приятельські стосунки.
Continue reading →

Михайло Микитович Ковенко – організатор та отаман Вільного козацтва Києва

Leave a reply

1002_Kovenko1
Ковенко Михайло (в центрі), кадр із кінохроніки 1917 року (ЦДАКФАУ)*

Особливий комендант (про діяча Української революції Михайла Ковенка)

Краснопілля.Інфо пропонує розповідь про Михайла Микитовича Ковенка, – нашого земляка, інженера-винахідника, палкого патріота рідної землі, знаного діяча Української революції (член Центральної Ради, організатор та отаман Вільного козацтва Києва).

За часів незалежності одним з перших, хто дослідив життєвий шлях цієї видатної людини, став сумський історик Геннадій Іванущенко. Пропонована стаття – це наукова розвідка історика, яка була опублікована на «Сумському історичному порталі» у 2011 році – до 123-ї річниці з дня народження Михайла Ковенка:
http://history.sumynews.com/xx/1918-1920-velika-vitchiznyana-vijna-ukrajinskogo-narodu/item/63-osoblyvyi-komendant-do-123-i-richnytsi-z-dnia-narodzhennia-mykhaila-kovenka.html
Особливий комендант

Він увірвався в Українську революцію яскравою, загадковою постаттю так само несподівано, як і зник. Принаймні, про це говорять відомі на даний час історичні джерела. На відміну від багатьох сучасників, які, вже перебуваючи на високих посадах, продовжували ідеологічні шукання та постійно, безперервно, а деякі й безнадійно «еволюціонували», він, здавалося, не мав такої потреби, адже, надзвичайно органічно поєднаний з народною стихією, ніколи не був «кабінетним» політиком.

Саме відчуття тієї стихії й давало йому право виконувати найскладніші доручення, брати на себе всю відповідальність у найризикованіших ситуаціях. Як потім з’ясовувалося, саме його інтуїція та рішучість не раз рятували українську справу.

Життя героїв часто повито таємницею. Це в повній мірі стосується і Михайла Ковенка. У біографіях про його місце народження зазначалося с. Грязне Охтирського повіту. І лише ознайомлення з особовою справою М.Ковенка у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (далі ЦДАВОВУ) дало можливість зробити деяке уточнення, адже виписка з метрики, видана його батькові, точно повторювала відому дату, проте  місце народження вказувалось інше[1]. Continue reading →

НЕВІДОМІ ТВОРЦІ

Leave a reply

1002_Hrab_art_1

Павло Грабовський. 1888 р.
(фото із зібрання Музею «Каторга и Ссылка» (Ленінград, 1926-1935 рр.))

Павло Грабовський

НЕВІДОМІ ТВОРЦІ

Історія кожної літератури являється покажчиком творчості виголошеної і не може бути іншої; коли ми що знаємо про словесність усну, то лиш наскільки вона стала здобутком книжним,— не більше. Отже, є твори, а переважно у нас, на Україні, ні історикам літератури, ні громаді читачів невідомі, як рівно і самі творці. З усіх верств нашої зубоженої суспільності виринають якимсь характерським побутом оті творці бідолашні, виринають часто без найменшого стороннього впливу чи приводу, спонукані єдино потребою власного одареного духа; гірка доля звичайно подибує їх в житті: вони гинуть, за небагацькими випадками, у поглинаючій прірві безвідрадних обставин, не мавши куди ткнутись, не потрапивши на щасливий шлях природного призначення. В подаваній замітці маю спогадати дещо про таких творців з власного досвіду, уривочні спогади мої викличуть, може, з боку читачів оповідання більш докладні та цікавіші.

Перший, про кого я хочу зняти мову, був селянином Охтирського повіту, Харківської губернії,— чоловік вельми химерної вдачі: до праці не дуже-то беркий, по господарству не кукібний[1], все, було, сновигає, мов який благий марівник, та про віщось думає — бог його святий знає й про що. Устряне до роботи: де б там косою до гурту гнати чи помахувать до ладу ціпком, нікого не забаряючи,— він тобі саме під гарячу руч і втне: «А тривайте, хлопці, що я згадав…» — ціп йому виприсне з рук, очі затопить куди набік і таке втне, що всі за животи хапаються,— шкода чисто. Мав жінку й дітей, а вдачі все якось не кидався. Отож його обрали громадським старостою.

Continue reading →

Одним шляхом до волі

Leave a reply

140921_Sokolenko1
Петро Соколенко, автопортрет (з експозиції Сумського краєзнавчого музею)

Долі людські, як шляхи земні: то вони ніде й ніколи не стикаються, то, зіткнувшись одного разу, утворюють цільну спільну сутність

Петро Максимович Соколов (родинне прізвище Соколенко) народився у с.Славгороді колишнього Охтирського повіту (нині Краснопільського району) в родині кріпосного селянина князів Голіциних Максима Соколенка. Батько вже мав двох синів – Федора і Миколу та двох доньок – Одарку і Горпину.

140921_2_Sokolenko3_Kobzar

Життя в кріпосній неволі нікому з них не обіцяло щасливого майбутнього, хлопців часто били різками, скубли за чуба. Федір став кухарем, Микола – служником князя, а Петро – художником, маючи до цього хист. Де навчався тій справі – невідомо. Певно, це була та ж “школа”, яку пройшов у свій час маленький Тарас Шевченко.

 

Continue reading →

ПОЕТ, ХУДОЖНИК З СЛАВГОРОДА

Leave a reply

140921_Sokolenko1

Петро Соколенко, автопортрет (фото з експозиції Сумського краєзнавчого музею)
Про Петра Максимовича Соколова (Соколенка) не знайти в енциклопедичних словниках, рідко можна зустріти в мистецтвознавчій літературі. А він жив, творив, свого часу приятелював з Тарасом Шевченком. Та краще прослідкуймо за шляхом нашого пошуку.

…У нарисі «Невідомі творці», який уперше надруковано 1892 року у львівському журналі «Зоря», Павло Арсенович Грабовський писав: «В Охтирському… повіті стрів я в кінці 70-х років цікаву людину – старого маляра… То був колись кріпак князя Голіцина; з малих літ пан відвіз його до Петербурга, як способного хлопця учитись малярству заради панських потреб… Він був в Академії художеств, водив знайомство з малярами-худогами і знався з нашим славним Шевченком. На спогад тих взаємин у нього осталася навіть парусова жилетка Шевченкова, – я, власне, бачив її, бачив на ній невеличку печатку незабутнього Тараса: червоний обідець, а всередині – ініціали: «Т. Ш.»… А що найцікавіше для нас – він складав українські пісні, під час доволі гарні». Continue reading →