Tag Archives: Славгород

Свято села в Мезенівці

Leave a reply

151027_Mezenivka1
Жителі с. Мезенівка мають хорошу традицію – збиратися цими жовтневими днями на святкування Дня села. Співи, танці, привітання і частування – є традиційними атрибутами відзначення свята. Традиційно отримує запрошення на свято і наша районна газета. Микола Васильович Гавенко – місцевий голова села, людина досвідчена, мудра, завжди допоможе доброю порадою як місцевим жителям, так і кореспонденту районки – раз сказав, що до нього на свято не варто приїздити за кермом, бо тоді репортаж може не вдатися, значить до поради треба обов’язково дослухатись.
151027_Mezenivka2
У центрі села тривають останні приготування до свята, встановлюються батути та інші атракціони, тривають шахові баталії, а у великому казані закипає куліш. Тут же дівчата пропонують бажаючим придбати білети безпрограшної лотереї. Людей ще небагато, але відразу кидається у вічі, що більшість серед них – жінки. Це не дивно, адже вся чоловіча половина у ці хвилини перебуває на сільському стадіоні, де місцева ФК «Мезенівка» в матчі останнього туру районного чемпіонату з футболу приймає команду з Самотоївки. На кону – бронзові медалі. Continue reading →

Творець бібліотеки інформаційного суспільства

Leave a reply

150914_L_Kostenko1
Костенко Леонід Йосипович

Науковець у галузі комп’ютерних інформаційних систем, кандидат технічних наук (1981), старший науковий співробітник (1991), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2008).

Народився 18 березня 1943 року в с. Славгород Краснопільського району Сумської області. У 1959 році вступив на перший курс Харківського інституту інженерів комунального будівництва (тепер Харківська національна академія міського господарства), з якого в 1963 році перевівся на факультет обчислювальної техніки Харківського інституту радіоелектроніки (тепер Харківський національний університет радіоелектроніки). Диплом про вищу освіту здобув у 1965 році за спеціальністю “Математичні та лічильно-розв’язувальні прилади та пристрої”.

У 1966 році перебував на строковій службі в лавах Радянській Армії. Трудову діяльність розпочав у 1967 році інженером у Інституті кібернетики АН УРСР. У 1970—1986 роках працював у Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона АН УРСР (Дослідно-конструкторське технологічне бюро), де в 1981 році захистив кандидатську дисертацію на тему “Разработка и исследование агрегатируемых систем программного управления технологическими электронно-лучевыми установками”. З грудня 1986 року працює в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР (тепер Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) на посаді завідувача відділу автоматизації бібліотечно-інформаційних процесів, а з 1993 — керівника Центру комп’ютерних технологій.
Continue reading →

З життя наших погранців

Leave a reply

150903_edge_SlavhorodСлавгород – це маленьке село в Краснопільському районі. Живе в ньому менше тисячі осіб, з підприємств – тільки пилорама і величезні поля чорнозему, засіяні соняшником. Головна особливість цього населеного пункту – що знаходиться він на кордоні з Росією (Білгородська область), так що найчастіше межа проходить прямо по городу. У цьому селі дислокується відділ прикордонної служби (ВПС) Сумського прикордонного загону, де ми і побували.

Славгородський відділ – один з найбільш малочисельних, служить в ньому близько 40 осіб, які охороняють 30 км кордону. Проходить він по непростій місцевості – вздовж маленької річки Корова, зарослої очеретом, що місцями перетворюється на болото, глибоких ярів і посадок. Наряду до крайньої точки в дощову погоду доводиться йти 14 км, і це по глині та чорнозему, коли через кожні 5 м на берці налипають кілограми бруду.
Continue reading →

Віктор Михайлович Лупир – вчений-морфолог зі Славгорода

Leave a reply

150821_V_Lupyr
Віктор Михайлович Лупир, професор, доктор медичних наук, академік Української академії національного прогресу та Міжнародної академії інтегративної антропології

В.М. Лупир народився 3 березня 1938 року в смт Славгород Краснопільського району Сумської області в сім’ї службовців. Початок його трудової діяльності був типовим для молоді післявоєнного часу – навчання в професійно-технічному училищі, робота на заводі, служба в лавах Радянської армії, участь в освоєнні цілинних та перелогових земель. І все ж таки доля не обійшла здібного й працелюбного юнака, який з дитинства мріяв отримати професію лікаря. У 1962 р. він став студентом лікувального факультету Харківського медичного інституту, в славетних стінах якого повною мірою розкривається талант майбутнього вченого-морфолога.
Continue reading →

Леонід Дмитрович Дідоренко – фронтовик, правоохоронець, краєзнавець

Leave a reply

150602_L_Didorenko1
Леонід Дмитрович і не відчув, як у вікно його світлиці постукала золота осінь, почала розмальовувати різнобарвними пастелями навколишній простір, стала настійливо заглядатися вечірньої пори на поодинокі зорі, що з висоти бліднувато осявають засинаючу землю. І від того щемно й бентежно на душі ветерана. А вона, ця осінь, у його житті вже 85-а, ювілейна, і, звісно, підводить підсумки пройдених життєвих доріг. Чесно складено екзамен на вірність Вітчизні, коли його юнацьке серце покликало захищати країну від ворога, мужньо стояв на герць із тими, хто порушував правопорядок, а вийшовши на заслужений відпочинок, також не сидить без діла – до останку віддає себе улюбленому краєзнавству, вивченню історії рідного краю.

Сивими голубами зринають у пам’яті роки, що вели споришевими стежинами до батьківської вишні, до криниці, біля якої такої пори звисали кетяги червоної калини. А ще тоді снувало павутиння бабиного літа, з нього ткалися вітрила, під якими можна дістатися до омріяного. Хоча родина правоохоронця з Михайлівки Дмитра Тимофійовича Дідоренка на засиджувалася на одному місці – цього вимагала міліцейська служба – Леонід швидко встигав освоюватися у новій школі, заприятелювати з сільськими однолітками.
Continue reading →

Доля і недоля Миколи Данька (ч.2)

Leave a reply

150522_M_Danko05
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/05/24/dolya-i-nedolya-mykoly-danka-ch-1/)

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва “Червоне соло” – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: “Ні, ти давня, як море і кров, наша мово, нескорене диво!..” [11, 23]. В іншому вірші поет ототожнював Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і двоголовий орел: “Ми не дамо вершечку всохнуть, ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, дводзьобий птах вночі клює)” [11, 6]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: “За що люблю? За що страждаю? Я так ненавиджу гнучких, хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!” [11, 6]. А герой поеми “Перед боєм” Олекса Довбуш заповідає своєму синові:
       Нам рабувати, синку, неподоба,
       За інші скарби треба купно дбати
       Та вивести з неволі Україну,
       Щоб не глумились добрії сусіди… [11, 78–79] Continue reading →

Доля і недоля Миколи Данька (ч.1)

Leave a reply

150522_M_Danko02
Ще в 1988 р., оглядаючи поетичні добірки українських журналів, Ігор Римарук у “Літературній панорамі” писав: “Заповнюючи “білі плями” на літературній карті України, ми чомусь обмежуємося лише 20–30-ми роками. Ті ж не такі вже й далекі 60-і – чи маємо про них повне й об’єктивне уявлення? Постійно повторюємо кілька гучних імен, але так годі відтворити цілісність, безперервність творчого і психологічного процесу“ [31, 103–104].

Відтоді минуло майже 20 років, але чи змінилася ситуація? А якщо говорити про публіцистику, чи заповнилися “білі плями” на цій карті України? Знову ж таки повторюється кілька гучних імен, а десятки й сотні творців національної журналістики та незалежної української держави й до сьогодні лишаються непошанованими, їхні біографії не вивченими, творчість не проаналізованою. До таких належить і Микола Данько.

Саме його життя та діяльність, доля і творчий шлях, формування громадських і мистецьких поглядів простежуватиметься нижче. Загалом контекст, у якому формувалися світогляд та життєві принципи Миколи Данька, складається із широкої мозаїки мікроконтекстів, які включають як навколишнє середовище, коло спілкування, пережите в дитинстві й юності, так і національні та політичні чинники.

Народився Микола Данько 24 травня 1926 р. на Слобожанщині, у селі з символiчною назвою Славгород (нинi центр сільської ради Краснопiльського району Сумської області) в родинi спадкового коваля.
Continue reading →

Микола Данько. Поетична індивідуальність першорядного значення

Leave a reply

150522_M_Danko
Про Миколу Данька понині, а це вже кільканадцять років після його відходу в інші світи, сумські літератори відгукуються як про своє суспільне сумління у нелегкі години відлиг і заморозків, незначних послаблень і ще більших утисків слова.

Його “проробляли”, звільняли  з журналістських посад, забороняли публікувати твори, а він попри все залишався самим собою, залишався зразком для молодших, чимось світлим у їхньому житті.

У Львові Миколу Данька пам‘ятають мало, і то лише старші літератори та читачі: його вижили з міста ще півсторіччя тому…

Але не забігатимемо наперед. Народився Микола Данько 24 травня 1926 року в селі Славгород Краснопільського району на Сумщині у родині коваля. Тож ще малим йому довелося пережити жахіття Голодомору. У молодості його більше тягнуло не до літературної творчості, а до техніки, тому й подався учитися до Харківської радіошколи. Далі – війна, фронт.  Брав участь у бойових діях в Угорщині, Австрії, закінчив війну 19-річним  солдатом у Чехії. Проте з військовим життям так зразу ж попрощатися не вдалося: ще п’ять років служив в авіаційних полках у Красноярську, Конотопі, на Сахаліні.
Continue reading →

Спогади ветерана

Leave a reply

150507_Z_Hontar1
Життя минає, швидко плине час.
О ветерани, як Вас мало залишилось серед нас!
Так хочеться про Вас усіх згадати,
Цю пам’ять по частиночкам зібрати,
Бо ми повинні все це пам’ятати
І більш війни в життя не допускати.

Давним-давно зарубцювалися рани війни, але не слабшає біль втрат у багатьох родинах. Вицвіли фотографії, які дбайливо зберігаються в засклених рамках і сімейних альбомах, пожовкли аркуші листів, надісланих з фронту, похоронки…

Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Війна – це мільйони людських жертв, слізні спогади наших дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події, коли під уламками гранат та свистом куль захищали свою Батьківщину.
Continue reading →

Викликаю вогонь на себе!

Leave a reply

150407_M_Shumeiko1
Ще з дитинства Микола – син Єфросинії Дмитрівни та Артема Шумейків, відзначався хоробрістю. Народився він в с. Шатилово Верховського району Орловської області 15 грудня 1921 року. Сім’я в якості переселенців приїхала й поселилася в селі Славгород, в якому в роки голодомору 1933 року вимерло багато жителів. Микола вважав себе українцем*.

В усіх іграх завжди був першим, серед юних друзів поводився справедливо, чесно. Так і ріс хлопець у Славгороді, як кажуть, часом з квасом та водою, а то й з лихою бідою. Не вчувся він, коли промайнуло безпечне дитинство в зелених левадах.

Навчаючись у школі, влітку Микола працював у рідному колгоспі, любив навколишні простори, гаї, луки, мріяв про подвиги в майбутньому на користь своїй рідній землі, людям. В 1937 році закінчив 7 класів Славгородської неповно-середньої російської школи, а в 1939 році поступив у Сумське артилерійське училище (перед тим два роки навчався в Сумському хімічному технікумі). Напередодні Великої Вітчизняної війни був курсантом Горьковського артучилища.
Continue reading →