Tag Archives: Суми

Микола Данько. Поетична індивідуальність першорядного значення

Leave a reply

150522_M_Danko
Про Миколу Данька понині, а це вже кільканадцять років після його відходу в інші світи, сумські літератори відгукуються як про своє суспільне сумління у нелегкі години відлиг і заморозків, незначних послаблень і ще більших утисків слова.

Його “проробляли”, звільняли  з журналістських посад, забороняли публікувати твори, а він попри все залишався самим собою, залишався зразком для молодших, чимось світлим у їхньому житті.

У Львові Миколу Данька пам‘ятають мало, і то лише старші літератори та читачі: його вижили з міста ще півсторіччя тому…

Але не забігатимемо наперед. Народився Микола Данько 24 травня 1926 року в селі Славгород Краснопільського району на Сумщині у родині коваля. Тож ще малим йому довелося пережити жахіття Голодомору. У молодості його більше тягнуло не до літературної творчості, а до техніки, тому й подався учитися до Харківської радіошколи. Далі – війна, фронт.  Брав участь у бойових діях в Угорщині, Австрії, закінчив війну 19-річним  солдатом у Чехії. Проте з військовим життям так зразу ж попрощатися не вдалося: ще п’ять років служив в авіаційних полках у Красноярську, Конотопі, на Сахаліні.
Continue reading →

Творець краси

Leave a reply

150519_2_A_Deineka_1Мне осень пасмурным крылом стучит в окно.
Всё, что тревожило в былом, разрешено.
Всему пришла своя пора и свой черед.
Уж «завтра» меньше, чем «вчера», короче год.
Короче миг, короче день, короче путь,
Лишь только удлиняет тень закатный луч.
Закономерность бытия – круговорот,
Не сожалея, не скорбя смотрю вперед.
Течет размеренно река – громада лет.
Исчезли в прошлом берега, к ним брода нет.
Не воскресить затёртых строк, не повторить.
К закату движется поток – уж так и быть.
Все то, что было решено, ушло, как дым.
А то, что будет – всё равно… решать другим.
А. Дейнека

Анатолій Іванович Дейнека – відомий в Україні містобудівник. Багато років він працював головним архітектором міста Суми, а потім і Сумської області. Але не всі знають про різноманітність таланту заслуженого архітектора України. Він – оригінальний літератор, художник, фотомайстер, гітарист, філософ.
Continue reading →

Заслужений архітектор України Анатолій Дейнека

Leave a reply

150519_A_Deineka_1
20 травня виповнюється 85 років Анатолію Івановичу Дейнеці, Заслуженому архітектору України, уродженцю села Рясного Краснопільського району

– Отож, Анатолію Івановичу, хто ж такий Дейнека?

– А Ви спочатку зазирніть до тлумачного словника української мови. Там знайдете пояснення слова «дейнека». У другій половині 17-го століття – це селянин, озброєний дрючком, довбнею, рогатиною або іншим народним знаряддям, що брав участь у повстанні на Лівобережній Україні. Тому я українець з діда-прадіда. Мої родові корені знаходяться в селі Рясному, що на Краснопільщині. Дід Назар Пантелеймонович, по лінії матері, славився, як неперевершений пічник, баба Федоска, як і більшість бабів, була хранителькою народної творчості. Батько мій вчителював у сільській школі. У 43-му він пропав безвісти на фронті.
Continue reading →

Юність, обпалена війною

Leave a reply

150507_Riasne_IIWW_1
21 червня 1941 року випускники Ряснянської школи отримали атестати про середню освіту. Це була радісна подія не лише для школи, а й для всіх жителів села. Лунав веселий сміх, грала музика, у вихорі шкільного вальсу кружляли пари. Перед молодими людьми відкривалась дорога в самостійне життя. А наступного дня почалася війна. Багато планів не збулося, багатьом надіям не судилося здійснитись.

Не здійснилися заповітні мрії і трьох дівчат-випускниць. Вони з першого шкільного дня навчалися в одному класі, товаришували, допомагали одна одній у навчанні. Ліда Пащенко та Марійка Капленко жили на одній вулиці і були сусідами, разом бігали по яблука до колгоспного саду, спекотними літніми днями плюскалися у ставку. Не відставала від них і Ліда Степанко – відстань за півкілометра до її будинку для подруг не була перешкодою.

З червня 1941 року фашистські війська, рухаючись на схід, захоплювали українські міста та села. 14 жовтня було окуповано і наше село. Німці захоплювали хати, виганяли місцевих мешканців на вулицю, багато з них жили у хлівах разом з домашньою худобою, когось прийняли сусіди, дехто з людей викопував землянки і жили в них. Доводилось важко працювати, адже в селі залишились жінки, люди похилого віку та діти.
Continue reading →

ПОВІТРЯНИЙ МИСЛИВЕЦЬ

Leave a reply

150505_V_Nagornyi_1
Віктор Сергійович Нагорний народився 26 жовтня 1922 року в селі Угроїди, нині селище Краснопільського району Сумської області, в родині робітника. Закінчив 7 класів початкової середньої школи, працював слюсарем на заводі в місті Суми, займався в аероклубі. З 1940 року в Червоній Армії, рік по тому закінчив Чугуївську військову авіаційну школу пілотів. З серпня 1942-го в діючій армії. До вересня 1942 року служив у 297-му ВАП; потім – 27-му ВАП; по травень 1945 – в 293-му ВАП.

До лютого 1944 року командир ланки 293-го винищувального авіаційного полку (11-й змішаний авіаційний корпус, 15-а Повітряна армія, 2-й Прибалтійський фронт). Літаючи на Як-1, брав участь у боях під Сталінградом. Ядро 293-го авіаполку, яким командував Олександр Іванович Кетов, складали майстри стрімких атак, справжні радянські аси Григорій Олійник, Микола Логвиненко, Сергій Сафронов. 24 серпня 1943 року всім трьом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Схожі на них були Григорій Яроцький, Іван Мороз, Микола Спєвак. Віктор Нагорний виявився гідним служити поряд з такими асами. Він зарекомендував себе відважним льотчиком, відмінно володіючи технікою пілотажу. До лютого 1944 року старший лейтенант В. С. Нагорний здійснив 169 бойових вильотів, беручи участь у 59 повітряних боях, збив особисто 19 і в складі групи 6 літаків супротивника.

1 червня 1944 року за мужність і військову доблесть, проявлені в боях з ворогами, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Всього до травня 1945 зробив близько 250 бойових вильотів, збив 25 літаків противника особисто і 6 – у групі з товаришами. Після війни продовжував служити у ВПС. У 1950 році закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну школу. З 1960 року підполковник В. С. Нагорний – в запасі. Жив у місті Суми. Працював на заводі електронних мікроскопів. Трагічно загинув 12 липня 1964 року. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (двічі), Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки (чотири рази), медалями.
Continue reading →

Ціною власного життя солдат Володимир Трофімов врятував командира

Leave a reply

150424_V_Trofimov1
Трофімов Володимир Васильович – стрілок 1-го стрілецького батальйону 1255-го стрілецького полку 379-ї стрілецької дивізії 6-ї гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту, червоноармієць.

Народився 24 квітня 1925 року в селі Угроїди*, нині селище міського типу Краснопільського району Сумської області. Українець. Член ВЛКСМ з 1939 року. У 1929 році разом з батьками переїхав до міста Суми, де три роки навчався в 4-й середній школі. З 1936 року жив у місті Ізюм Харківської області. Після закінчення семи класів вступив до Ізюмського залізничного училища. Напередодні війни переїхав до Москви. Восени 1941 року разом з колективом суднобудівного заводу, на якому працював слюсарем, евакуювався до Куйбишева (нині – Самара).

У Червоній Армії з 1943 року. Навчався в Куйбишевському піхотному училищі. Учасник Великої Вітчизняної війни з лютого 1943 року. Воював на Брянському і 2-м Прибалтійському фронтах. Був поранений.

Червоноармієць Володимир Трофімов відзначився 19 січня 1944 року в бою за село Батово Новосокольничеського району Псковської області. Першим увірвався в траншею противника, знищив 11 фашистів. Загинув у цьому бою, закривши собою командира роти.

Похований у селі Маєво Новосокольничеського району Псковської області. У Москві на Ніколо-Архангельському кладовищі Герою встановлений кенотаф.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 року за виняткову мужність і відвагу, проявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників, червоноармійцю Трофімову Володимиру Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Continue reading →

Льотчик-герой Микита Кононенко у пам’яті земляків

Leave a reply

150415_M_Kononenko2_1
Де б не жила людина, кожна епоха народжує в громаді символи свого часу, свої характери, які відображають сам дух того часу – мирного чи воєнного, спокійного чи буремного. Давно загоєно тяжкі рани останньої війни, та народна пам’ять назавжди збереже своїх героїв, особливо – якщо вони земляки.

Кононенко Микита Никифорович народився 16-го квітня 1922-го року в селі Самотоївка в родині селянина-середняка. Оселя Кононенків знаходилась на вулиці Западня, недалеко від магазину. У 1937-му році закінчив 8 класів. Ветеран війни, полковник у відставці Лопандя Андрій Петрович згадував на зустрічах зі школярами:
«…З Микитою ми навчалися в одному класі. Він був цілеспрямованим, позитивно впертим хлопцем. Ще зі шкільної парти мріяв стати льотчиком, особливу увагу приділяв фізичній підготовці…»

1938-39-ті роки Кононенко навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та, одночасно, – в місцевому аероклубі, де отримав основи льотної майстерності. У 1940-му році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943-му – курси штурманів ескадрилій. Із 3-го лютого 1943-го року – в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах. У Радянській Армії пройшов шлях від курсанта до полковника, заступника начальника штабу дивізії.

Continue reading →

Ас із Самотоївки

Leave a reply

150415_M_Kononenko1_1
Кононенко Микита Никифорович народився 16 квітня 1922 року в селі Самотоївка Краснопільського району Сумської області в родині селянина. У 1937 році закінчив 8 класів. З 1938 року по 1939 рік навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та одночасно в місцевому аероклубі. З 1 лютого 1940 р. у Червоній Армії. У 1940 році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943 році – курси штурманів ескадрилій. З 3 лютого 1943 року в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах.

По березень 1945 р. служив у 297-му ВАП (згодом став 179-м Гвардійським ВАП), потім – в 177-му Гвардійському ВАП. До лютого 1945 року штурман 179-го Гвардійського винищувального авіаційного полку (14-а Гвардійська винищувальна авіаційна дивізія, 5-а Повітряна армія, 2-й Український фронт) гвардії капітан М. Н. Кононенко здійснив 169 бойових вильотів, у 52 повітряних боях особисто збив 15 і в складі групи 9 літаків противника.
Continue reading →

В ІМ’Я БАТЬКІВЩИНИ

Leave a reply

150409_P_Miroshnychenko
Народився Петро Панасович Мірошниченко 10 жовтня 1922 року в селі Запсілля. Закінчивши шість класів, у 1937 році пішов працювати на Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе.

В той буремний сорок перший рік Петро зустрів свою дев’ятнадцяту весну. Скільки світлих мрій, скільки планів народжувалось в його уяві на майбутнє. Але жодному з них не судилося здійснитися. Фашистські полчища, мов зграя хижих круків, налетіли на нашу землю, сіючи смерть і спустошення.

Як і всі патріоти тих часів, він пішов боронити рідну Вітчизну від фашистської навали. Молодим, веселим юнаком прямо від заводського верстата, не встигши, як слід пізнати всієї краси життя.

Воєнний вир підхопив Петра Мірошниченка і поніс по всіх фронтах. Виніс на своїх плечах і гіркоту відступу перших місяців, і радість перших перемог над ненависним ворогом. Осколки мін і снарядів решетили його тіло. Та молодий організм не здавався, рани загоювалися і знову Петро Мірошниченко ставав у ряди захисників рідної землі.
Continue reading →

ДИТИНСТВО МИНУЛО В ПРОХОДАХ

Leave a reply

140920_2_Schepkin1
М. Нєврєв. Портрет М.С.Щепкіна. 1862

Легковий автомобіль долає кілометри. І от, нарешті, невеличке село Проходи, яке загубилося серед мальовничих перелісків, неподалік кордону України з Росією. Скільки легенд, скільки подробиць зберігає воно про великого російського актора, основоположника реалізму в російському та українському театральному мистецтві Михайла Семеновича Щепкіна.

Спливають століття, а у Проходів, як і в кожного населеного пункту, є своя особлива зовнішня прикмета, той мазок майстра, що вінчає образ, робить його неповторним, різнобарвним. На зелених пагорбах, поміж безлистих вишняків розсипалися разками намиста біленькі хати хліборобів під шифером і залізом.
Continue reading →