Author Archives: admin

Андрій БАГНО: Про те, що я художник, дізнався від дідуся

1223_Bahno1
«Нові імена в палітрі Сумщини» – таку назву мала виставка професійного художника Андрія Багна, яка відбулася днями в Покровці в рамках щорічної обласної виставки творчих робіт з малюнка і живопису, а також робіт майстрів декоративно-прикладної творчості, кандидатів на здобуття звання «Народний майстер Сумщини 2014-2015». Але у самій Покровці з вами можуть посперечатися, що ім’я Андрія «нове» у мистецькому світі області і не лише її, тут щиро пишаються своїм земляком, та й взагалі родина Багно у селі шанована.

Хоч Андрій і народився на Півночі, але дитячі роки пройшли в Покровці, де навчався в місцевій школі. Нині чоловік з родиною мешкає в Сумах, працює комп’ютерним дизайнером, але батьків провідує часто, каже – кращих місць для натхнення годі й шукати. Почувши це, відразу згадалися слова керівника цього проекту Наталії Наумової, що коли пропонувала Андрію обрати місце проведення своєї виставки, він, навіть не дослухавши, впевнено відповів: «Це буде Покровка».
Continue reading

Телефот Бориса Грабовського

1212_B_Hrabovsky3_1
Біографія винахідника електронного телебачення, як захоплюючий роман

Тривалий час вважалося, що батьківщина неодмінного атрибута сучасної цивілізації — «голубого екрана» — США. Пріоритет цього винаходу приписували російському емігранту Володимиру Зворикіну, який у 1929 році виготовив кінескоп, а ще через два роки — електронно-променеву передавальну трубку, завдяки яким у 1933 році вдалося передати телезображення. Та створена з ініціативи ЮНЕСКО спеціальна міжнародна комісія дійшла висновку, що «перша у світі телевізійна передача за допомогою електронних телевізійних пристроїв відбулася 28 липня 1928 року». Місцем цієї епохальної події став Ташкент, а творцем винаходусин видатного українського поета Павла Грабовського Борис, якому 8 червня — 110 років з дня народження.

Як «запал» — чотири лінії

Двадцять із 38-ми років свого короткого життя батько майбутнього винахідника телебачення провів у тюрмах і на засланні. Причому, парадоксально, але завести сім’ю і нащадка політкаторжанину допомогли… царські сатрапи. У Тобольськ, де Павло Грабовський відбував заслання, направили на поселення молоду революціонерку Анастасію Гутовську. До неї став недвозначно залицятися одружений жандармський чин, погрожуючи у випадку відмови відправити непокірну туди, де «козам роги правлять». Фіктивне одруження з уже немолодим поетом-українцем мало лише захистити дівчину від хтивих домагань, а натомість… принесло сімейне щастя і сина Бориса.

На жаль, ідилія виявилася недовгою і вже за рік після народження малюка його батько помер. З п’ятирічного віку хлопчик жив у бабусі в Харкові, а після її смерті 14-річний підліток переїжджає до киргизького міста Токмак, в якому мешкали мати з вітчимом. Як виявиться згодом, Схід стане для нащадка українського поета новою батьківщиною. Та поки що юнак закінчує партшколу, добровольцем вступає до Червоної армії.
Continue reading

Маля, котре осідлало іграшкову конячку, – винахідник електронного телебачення

1212_B_Hrabovsky1_2До 110-річчя від дня народження Бориса Павловича Грабовського

26 травня виповнилося 110 років від дня народження Бориса Павловича Грабовського (1901–1966), піонера у галузі електронного телебачення, винахідника, людини дивовижної долі (в деяких інтернет-джерелах дата народження вказана – 8 червня 1901 року, що може бути пов’язане з неправильним застосуванням «старого» та «нового» стилю календаря). Пропонуємо фрагменти статті про Бориса Грабовського, яка вперше побачила світ десять років тому на сторінках газети «Дзеркало тижня».

ТВОРЕЦЬ «ЕЛЕКТРОННОЇ МУЗИ»

Легкий доторк до клавіші — спалахує екран, і у ваш дім входять відеообрази з усіх континентів Землі, а то й картинки зоряних просторів Всесвіту. Чудо? Так. Але ми звично називаємо його телебаченням.

Тим, кому сьогодні тридцять-сорок, здається, що воно було завжди. Люди ж старшого покоління пам’ятають часи, коли вечорами лише в небагатьох квартирах спалахували екранчики перших «КВНів», і «на телевізор» ходили до сусідів, як у гості.

Дійсно, «домашній екран» наймолодший у колі муз масових комунікацій — кіно та радіо. Реалізація ідеї дальнобачення — спільне колективне дітище багатьох вчених і радіоентузіастів різних країн світу. Але створити повністю електронну систему передачі на відстань і здійснити сім десятиліть тому практичну трансляцію за цією схемою рухомого зображення вперше у світі пощастило лише Борису Павловичу Грабовському — сину видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського.
Continue reading

Винахідник електронного телебачення Борис Грабовський

1212_B_Hrabovsky1_1
Цим нарисом починаємо цикл статей про Бориса Павловича Грабовського – сина видатного українського поета і громадянина Павла Арсеновича Грабовського – та його незвичайне життя та винаходи. Борис Грабовський – один з піонерів телебачення, винахідник саме електронної системи передачі на відстань рухомого зображення, на принципах якої працює все сучасне телебачення. Хоч він і народився в далекому Тобольську, жив в багатьох містах Російської імперії та Радянського Союзу, можливо навіть ніколи і не був в наших краях (хоча є відомості, що Борис Павлович підтримував зв’язки з батьковими земляками), але ми по праву можемо гордитися талановитим сином нашого знаменитого земляка.

Грабовський Борис Павлович
(1901-1966)

Кожного дня в нашому домі спалахує екран телевізора і ми спостерігаємо за подіями усіх континентів Землі. І це чудо ми називаємо звичайним словом телебачення. Нам здається, що воно було завжди. Проте люди старшого покоління пам’ятають часи, коли екранчики перших “КВНів” спалахували в небагатьох квартирах, і дивитися телевізор збиралися всі сусіди.
Continue reading

Іван Іванович Андрієвський – доктор ветеринарних наук з Великого Прикола

1211_Ivan_Andriyevsky
З уже раритетного на сьогодні енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР» (у нашому випадку – з його пізнішої редакції, російськомовного доповненого видання «История городов и сел УССР») та в деяких довідках про Краснопільський район можна довідатися, що одним з відомих уродженців села Великий Прикіл нашого району є доктор ветеринарних наук І.І. Андрієвський. Це найпоширеніша і майже єдина інформація про І.І. Андрієвського, яку можна знайти у Всесвітній мережі і друкованих виданнях. На жаль, маємо дуже мало матеріалів про життєвий шлях професора І.І.Андрієвського. Пошуки привели авторів сайту до електронних сторінок Львівської академії ветеринарної медицини…

Сайт Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького (така повна сучасна назва вказаного ВНЗ, який, до речі, є найстарішим вищим навчальним закладом такого профілю в Україні і Європі) повідомляє, що доктор ветеринарних наук, професор Іван Іванович Андрієвський тривалий час (з 1961 по 1977 рік) очолював кафедру мікробіології цієї академії. Професор І.І. Андрієвський займався вивченням біологічних властивостей лістерій, еризипелотриксів та мікобактерій туберкульозу. Під його керівництвом підготовлено 8 кандидатських дисертацій.
Continue reading

Голодомор в селі Сінному

1126_Sinne1Після Громадянської війни і проголошення торжества Радянської влади на території колишньої Російської імперії тодішнім урядом на чолі з Йосифом Віссаріоновичем Сталіним була поставлена мета якнайшвидшої побудови комуністичного суспільства спочатку на території Радянського Союзу, а потім – на всіх континентах земної кулі. Для вирішення цієї мети сталінський уряд з багатьох методів цивілізованого правління народом обрав “найцивілізованіший” – диктатури пролетаріату, а точніше – середньоазіатського терору.

Тобто такого управління народом, коли правлячу верхівку проголошують на рівні з богами, а у народу відбирають всі земні блага: відбирають особисту власність, свободу вибору способу життя, свободу слова, свободу віросповідування, свободу совісті та ін.
Continue reading

Іван Остащенко: Дзеркало доби

1124_Ivan_Ostaschenko
Іван Остащенко народився і помер на Сумщині, проте кілька років (1954 – 1958 роки) провів у Дружківці. Він стояв біля витоків першого літературного об’єднання, відкритого при газеті «Дружковский рабочий» 26 листопада 1954 року; у нашому місті залишилися його родичі; всім, що відбувалося у Дружківці, він жваво цікавився до самої смерті.

В кінці 90-х років, дізнавшись про вихід журналу «Неизвестная Дружковка», Іван Маркович передав на мою адресу листа, де просив надсилати йому кожен новий номер журналу, що я й робив, додаючи різні видання місцевих авторів. У відповідь він став надсилати свої невеликі книжки, що носили автобіографічний характер, які друкував на власні гроші, працюючи мало не до останніх днів консультантом з бджільництва на Сумській обласній дослідній станції, яку у 2002 році перетворили в Інститут агропромислового виробництва.
Continue reading

Про трагедію в Сінному свідчить поет

1124_Ivan_Ostaschenko
Іван Маркович Остащенко народився в селі Сінному Краснопільського району Сумської області 18.01.1927 року. Ще з раннього дитинства він проявив потяг до віршування. Цей потяг він ревно беріг все своє життя – і все своє життя писав поезії та прозу. Доля не дала йому високого літературного вчення. Все життя він був початківцем, але попри цього він, де б не був, що б не робив – а завжди думав і мріяв про Сінне.

В 1997 році, коли підступна хвороба серця розпочинає дуже тривожити, Іван Маркович вирішує всі свої поетичні та прозові надбання опублікувати і роздати-роздарувати своїм друзям, близьким та рідним для того, щоб його праця жила серед людей. Ось тому з 1998 року розпочинають виходити одна за одною його прозові та поетичні книги “Лебединая песня”, “Просто бабуся Мавра”, “В Сінному на Сумщині”, “Дзеркало доби”, “Берег долі”, “Далёкое – близко”, “Империя зла”, “Вишенка”, “Шура”, “У жёлтого моря” та інші.

А в 2002 році Івана Марковича не стало. Залишились лише книги, подаровані ним, в котрих в кожному рядочку він говорить про Сінне. Велике зацікавлення для сіннян справили поетичні книги “Просто бабуся Мавра”, “В Сінному на Сумщині”, “Дзеркало доби”, “Берег долі”, які склали єдину поему про життя села Сінного з кінця 19-го століття по 1947 рік – рік третього голоду на Україні.

Друга книга цієї поеми про Сінне – “В Сінному на Сумщині” дуже яскраво і оригінально розповідає про роки колективізації та голоду в селі в 1932-1933 роки. Давайте заглянемо на сторінки книги та трішки прокоментуємо їх. Continue reading

Читаючи Гната Михайличенка…

1006_Mykhailychenko2
21 листопада цього року минає 95 років з дня трагічної загибелі самобутнього українського письменника, громадського діяча часів української національної революції, нашого земляка Гната Михайличенка. Обставини його розстрілу денікінцями у листопаді 1919 року лишаються невідомими і до цього часу… З метою вшанування пам’яті Гната Михайличенка пропонуємо відвідувачам «Краснопілля Інфо» цю статтю.

Можливо, у частини читачів виникнуть запитання чи застереження щодо завеликого обсягу статті, «надмірного» нагромадження понять, термінів та ідей (у тому числі до назви статті)… В той же час це свідчить про непересічність постаті Гната Михайличенка, унікальність та багатоплановість його творчої спадщини, якій судилося стати яскравою і неповторною сторінкою української культури. Пропонована стаття цінна також тим, що дає одну з найповніших бібліографій літературно-критичних праць про творчість Гната Михайличенка.

http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/3402/3/Spheres2012.pdf
Spheres of Culture / Ed. by Ihor Nabytovych, 2012, Vol. 2.
Галина Яструбецька
ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ НАТУРАЛІЗМ БЛАКИТНОГО РОМАНУ ГНАТА МИХАЙЛИЧЕНКА

Відомий літературний критик Олександр Білецький, аналізуючи українську прозу станом на 1925 рік, виокремив сім основних письменників: Андрія Заливчого, Михайла Івченка, Мирослава Ірчана, Григорія Косинку, Валер’яна Підмогильного, Миколу Хвильового і Гната Михайличенка. Всі інші, на думку дослідника, «потроху виявляли свою творчу індивідуальність» [7, 133]. Гнат Михайличенко у критичній свідомості перших десятиліть ХХ століття закріпився як лірик, імпресіоніст і символіст. Стильова парадиґма його Блакитного роману включала «лірику чистої води» (Б. Тиверець), «ліричну п’єсу на зразок симфоній А. Бєлого» (М. Зеров), «ліричну сповідь» (авторське означення), «червону символіку» (В. Коряк), «чистий символізм в поєднанні з революційним змістом» (А. Лейтес), «ідеологічно пророблену символіку», «невідомий стиль доби» (М. Доленго), «ритмічну прозу» (В. Поліщук). Щодо творчости Г. Михайличенка загалом, то, критика, сходилась на визнанні «своєрідного імпресіоністично-символістського стилю» (М. Доленго). Імпресіонізм адресували новелістиці, символізм – Блакитному роману.
Continue reading

Віртуальна екскурсія Краснопільським краєзнавчим музеєм

1120_Krasn_museum1Ця розповідь про Краснопільський краєзнавчий музей вперше з’явилася на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» як інтерв’ю з завідувачем музею С.Ю. Снісаренко у травні 2011 року, в переддень Всесвітнього дня музеїв. Розпочинаючи наповнення «Сторінок історії» нашого сайту, пропонуємо цю віртуальну екскурсію також і відвідувачам сайту «Краснопілля Інфо»:

http://krasnews.at.ua/news/skarbnicja_muzeju_nevicheprna/2011-05-16-971
Скарбниця музею – невичерпна

18 травня – Всесвітній день музеїв. Скарбниця музею, як і саме життя, як і наша історія – невичерпна. Тож запрошую вас разом зі мною здійснити таку собі екскурсію Краснопільським краєзнавчим музеєм, а нашим гідом у цій невеличкій подорожі буде його завідуюча С.Ю. Снісаренко.
1120_Krasn_museum2
– Світлано Юріївно, за своїм призначенням музей є своєрідним хранителем історії, цікаво, а яка історія у самого музею?

– Краснопільський краєзнавчий музей на засадах громадського працює з 1985 року, а 13 січня 1994 року йому присвоєно звання народного. На сьогоднішній день у нас налічується 1027 одиниць експонатів основного фонду, ще 3029 одиниць знаходяться на зберіганні. Саме ж приміщення, де ми разом з вами знаходимось, введено в дію ще у 1960 році, на жаль, з того часу жодного ремонту не проводилось. Не дивлячись на це, музей працює і підтримує тісні зв‘язки з навчальними закладами: школами, гімназією, профтехучилищем. Уроки мужності, миру, уроки за окремими темами історії і української літератури для старшокласників, виховні години – це далеко не повний перелік наших заходів. Щороку сюди приходять випускники шкіл минулих років і навіть десятиліть. Вважаю, сила людська в міцному корінні, що єднає минуле і сучасне, батьків і дітей. Не знатимеш минулого – не відчуєш по-справжньому сьогодення.
Continue reading