Author Archives: admin

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (II)

150116_Didorenko_history1
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/01/15/leonid-didorenko-ryadky-z-istoriji-ridnoho-krayu-i/)

***
У 1708-1709 роках була проведена адміністративно-територіальна реформа, результатом якої стало створення Київської губернії, що включала і деякі нинішні російські території. Отже, поряд з гетьманською владою запроваджується і губернське правління на чолі з князем Голіциним. При гетьмані постійно знаходився російський резидент. А в 1722 році цар створив у Глухові Малоросійську колегію, яка фактично перебрала на себе владу на Україні. На чолі полків стають росіяни. Російським чиновникам цар надає в Україні земельні маєтності. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. на українських землях поступово запроваджуються загальноросійські органи влади і управління, суд, становий поділ, адміністративна і правова системи.

Феодальні відносини не були скасовані і поступово відбувається закріпачення основних товаровиробників. Остаточно це сталося у 1783 році. Панівна верхівка українського суспільства – козацька старшина й українська шляхта – була зрівняна у правах з російським дворянством.
Continue reading

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (I)

150115_Didorenko_history1
«Сумська Швейцарія» – так називають чарівний куточок Сумщини, в якому затишно ховається наша Краснопільщина.

Краснопільський район розкинувся на південно-західних схилах Середньо-Руської височини, простягши свою територію, котра становить площу в 1350 кв.км, на відстань між крайніми точками поверхні на 60 км з півночі на південь і біля 40 км з заходу на схід.

Стан клімату зумовлений віддаленістю району від морів. Відстань до портів Балтики становить 1000 км, а до портів Чорного моря — до 400 км. Район відноситься до однієї з найбільш континентальних частин України.

Краснопільський район межує з Сумським, Тростянецьким, Великописарівським районами Сумської області та Красноярузьким, Грайворонським районами Бєлгородської області, Суджанським і Бєловським районами Курської області Російської Федерації.
150115_Didorenko_history2
Через територію Краснопільщини проходили торгівельні шляхи, в тому числі й шлях трансєвропейського значення, який пов’язував Поволжя з Середнім Подніпров’ям та Західною Європою (Булгар-Київ). Шлях від Булгар до Києва через Вороніж містить біля 1400 км, або 40 днів звичайного переходу. При 20 зупинках шлях Булгар-Київ займав два місяці (40 днів дороги плюс 20 дньовок). Долаючи шлях від Києва до Вантіта – кордону стародавньої Русі на Сході, – мандрівники чи то купці п’яту зупинку робили на околиці Миропілля, де відомі кургани і городище X ст. поблизу Білогірського монастиря. Серед білогірських знахідок багато сіверянських височних кілець та інших типових для місцевих курганів речей. Та поряд з ними є речі і далекого привозу. Така, наприклад, бронзова качечка прикамського типу й своєрідна бляшка із зображенням людини і двох звірів (коня, вовка) теж характерна для Прикам’я VIII-ІХ ст. Залишили після себе проїжджі і скарби, знайдені в наші часи (в Миропіллі був знайдений скарб з 295 арабських монет).
Continue reading

І «Тигрів» не боявся…

150115_Khytsenko_Ivan
70 років тому, 15 січня 1945 року, героїчно загинув Хиценко Іван Іванович, Герой Радянського Союзу, уродженець Славгорода

***
Народився Хиценко Іван Іванович 18 березня 1922 року в Славгороді в селянській родині подружжя Івана Андрійовича та Парасковії Андріївни. Дитячі роки минули в рідному селі.

Веселим і товариським був Іван, якого чомусь і однокласники, і, навіть вчителі, називали Іваном Івановичем. Невисокий на зріст, з кучерявим темним чубом, рухливий і непосидючий, він сипав направо і наліво примовками, розповідав смішні історії, користувався повагою у своїх товаришів, бо міг не тільки розсмішити, а при потребі і допомогти, був незмінно справедливим у вирішенні суперечок, які виникали між товаришами. І вчився добре, захоплювався спортом, був чи не найактивнішим у класі на заняттях з військової підготовки. Мріяв після закінчення школи стати військовим.

Та ось вибухнула Велика Вітчизняна війна, і дев’ятнадцятирічному юнакові стало відразо зрозуміло, що його місце там, де розгорнулась нечувана в історії людства битва за незалежність рідної землі.
Continue reading

Комендант Сергій Павлович: перший земляк – Герой Радянського Союзу

150113_Komendant_SPl
14 січня цього року виповнюється 100 років від дня народження Коменданта Сергія Павловича, Героя Радянського Союзу, уродженця с. Тимофіївка

***

ПО «ЯЗИКА»

Сергій Павлович Комендант народився у 1915 році в с. Тимофіївка (тепер злилася з с. Осоївка). Жвавого, моторного юнака знали в селі старі й малі. Ввічливий, кмітливий, товариський, – він привертав до себе увагу невичерпною енергією, дотепністю, бадьорістю, завжди врівноваженим настроєм. У 1938 році, коли Сергієві виповнилося двадцять три роки, він вступив у комсомол. Через рік його покликали в лави Червоної Армії.

Сергій Павлович мав військове звання молодшого лейтенанта, займав посаду командира взводу. Тоді, весною і влітку Комендант у складі своєї частини бере участь в боях з японськими самураями, що вдерлися на територію Монголії і районі ріки Халхін-Гол.
Continue reading

Тимофій Богатир: людина і теплохід (ч.ІІ)

1225_Bohatyr11_1
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2014/12/25/tymofij-bohatyr-lyudyna-i-teplohid-ch-i/ )

Богатир Т.К. багато зробив для подальшого розвитку Гідрометслужби в Україні. За його ініціативою на початку 50-х років в Україні була організована широка мережа метеорологічних постів в колгоспах і радгоспах. Ця мережа існує до теперішнього часу. Дані спостережень широко використовувалися у сільськогосподарському виробництві. В практику було введено оперативне інформування керівництва усіх регіонів України про метеопрогнози і можливі наслідки для врожаю.

За його ініціативи та при безпосередній участі було підготовлено перше видання «Агрометеорологічного довідника агронома».
Continue reading

Тимофій Богатир: людина і теплохід (ч.І)

1225_Bohatyr1
БОГАТИР ТИМОФІЙ КИРИЛОВИЧ
(1905 – 1977)

КЕРІВНИК ГІДРОМЕТЕОРОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ c 1939 по 1973 рр., постійний представник України у Всесвітній Метеорологічній Організації (ВМО)
Тимофій Кирилович Богатир народився 15 травня 1905 р. в с. Пушкарному (нині с. Грабовське) Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина-бідняка Богатиря Кирила Архиповича (1874 – 1941).

 

1225_Bohatyr2

 

Сестра Анастасія Кирилівна із сином Павлом біля хати, в якій народився Тимофій Богатир

 

Continue reading

Хоробрість меж не знає

1224_I_Oliynyk_krasnews
Народився Іван Федорович Олійник в Рясному 1909 року, там навчався в місцевій школі. Відслуживши в армії строкову службу, прибув до Рясного, де до служби працював у колгоспі їздовим. Потім виїхав до брата у Миколаївську область. Там опанував спеціальність токаря і працював у радгоспі «Друга п’ятирічка» та Ковалівській МТС Варварівського району.

Брав участь у визвольному поході на Західну Україну, у радянсько-фінській війні 1940 року. Пережив фашистську окупацію. На фронт потрапив після визволення місцевості від окупації.

На початку травня 1944 року війська 8-ї гвардійської армії здійснили стодвадцяти-кілометровий перехід з району Маяки в район Григорополь і Пугаченки. Так опинилася на Дністровському плацдармі мінометна рота 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії, в якій служив Іван Олійник. Гітлерівці кидались в скажені контратаки. Тяжкі бої на плацдармі закінчилися лише в кінці травня, коли виснажений противник перейшов до оборони.

Мужність і стійкість проявили тут мінометники. Командир мінометного взводу неодноразово відзначав хоробрість навідника Івана Олійника, який влучно бив по ворогу.
Continue reading

Олійник Іван Федорович – повний Кавалер ордена Слави з Рясного

1224_I_Oliynyk
Олійник Іван Федорович – старшина мінометної роти 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії 8-ї гвардійської армії 1-го Білоруського фронту, гвардії сержант – на момент представлення до нагородження орденом Слави 1-го ступеня.

Народився 26 грудня 1909 року в селі Рясне нині Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина. Українець. Закінчив 5 класів. Працював у колгоспі. З 1933 року жив у місті Нова Одеса Миколаївської області (Україна). Працював токарем, а потім в радгоспі Миколаївського району.

У Червоній Армії в 1931-1933 роках, в 1939-1940 роках і з квітня 1944 року. Учасник походу радянських військ у Західну Україну 1939 року і радянсько-фінляндської війни 1939-1940 років.

Учасник Великої Вітчизняної війни з травня 1944 року. Відзначився в боях при форсуванні річок Південний Буг, Вісла, Одер, звільняв Польщу, штурмував Берлін.
Continue reading

Довгий шлях до Берліна

1224_F_Dudko1
Цікаве й змістовне життя прожив Федір Іванович Дудко. Опис зовнішності Федора нам залишив краснопільський краєзнавець Л. Г. Косарєв: «Стрункий, високий, з квадратиком густих вусів, він виглядав значно молодшим від своїх років. Йому, не замислюючись, можна дати яку завгодно професію: хлібороба, металурга, вчителя, механізатора, інженера, лікаря, кооператора… Спокійні рухи, урівноваженість, замисленість у погляді та ще природна скромність, бажання бути таким, як і всі, говорять про його великий життєвий досвід, давно вироблену сталість переконань, хоча з усього видно, особливо, коли починаєш із ним розмовляти – що він цінить і силу, і розум інших людей.

Коли тільки вдивляєшся в нього, чомусь здається, що він народився десь неодмінно наприкінці літа чи то на початку осені. Саме ця пора року відклала на ньому свої приємні, невловимі сліди, з котрими він так і залишився на все життя. І ще думається мимоволі, що приніс його лелека в тиху мрійну хатину з білими стінами, за якими променіли прихилені рожі, що немовби вбачали в долі малого безкінечність грозових доріг і звитягу поєдинків з катами-супостатами».

А народився Федір Іванович 12 вересня 1903 року в трудовій селянській сім’ї. Семирічного віку його віддали навчатися до першого класу місцевої земської школи. Тут за три роки малий Федір навчився читати й писати, вивчив таблицю множення, осилив чотири математичні дії. Цього на той час було достатньо для селянського хлопця, щоб стати надійним помічником батькові. Федір пішов на заробітки до місцевого поміщика. Його послали в майстерню, де він навчився плести кошики з лози.
Continue reading

Дудко Федір Іванович. Повний Кавалер ордена Слави

1224_F_Dudko
Дудко Федір Іванович – командир гарматної обслуги винищувально-протитанкової артилерійської батареї 20-ї танкової бригади 11-го танкового корпусу 1-ї гвардійської танкової армії 1-го Білоруського фронту, старшина – на момент представлення до нагородження орденом Слави 1-го ступеня.

Народився 25 вересня 1903 року в селі Гребениківка нині Тростянецького району Сумської області в сім’ї селянина. Українець. Закінчив 4 класи. Був бригадиром рільничої бригади в колгоспі у Чуйському районі Киргизької РСР.

У Червоній Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з листопада 1941 року. Відзначився при звільненні Харкова, Новоукраїнки, Первомайська, Дубоссар, форсуванні Дніпра (район Дніпрокам’янки), Південного Бугу, під час Корсунь-Шевченківської та Яссько-Кишинівської операцій. Воював у Польщі, Німеччині. Член ВКП(б)/КПРС з 1944 року.

Командир гарматної обслуги 672-го артилерійського полку (213-а стрілецька дивізія, 53-а армія, 2-й Український фронт) старший сержант Федір Дудко в бою біля села Шпакове, 30 кілометрів на північний захід від міста Кіровограда України, 27 січня 1944 року прямою наводкою підбив танк, брав участь у відбитті 4 контратак противника і завдав ворогові значних втрат у живій силі.
Continue reading