Коротке, але яскраве життя Василя Івановича Змислі

Leave a reply

Працелюб за натурою, він ніколи не пасував перед труднощами, згуртовував колектив і націлював його на поступ уперед – чи це колектив ТОВ «Хвиля», чи футбольна команда «Оріон». Він був тим керівником, який ніколи не скупився на добре слово, підтримку, не шкодував ні сил, ні часу, ні здоров’я, щоб втілити намічене в життя. Василь Іванович Змисля, якому 6 січня 2022 року виповнилося б 60 років, встиг зробити для Осоївки справді багато, а скільки йому б ще всього вдалося, якби не хвороба…

Василь Іванович був з тих людей, які не лише щось пропонували, ініціювали, а й не цуралися задля втілення мрій в життя, засукати рукава і разом з іншими працювати в поті чола. Наприклад, палкий фанат футболу, місцевої команди «Оріон», гравцем якої і сам був, Василь Іванович був ініціатором будівництва стадіону, сам особисто, будучи вже директором ТОВ, брав активну участь в роботах. Як результат, на місці колишнього пустиря виріс красень-стадіон, на якому проводить свої матчі чи не найтитулованіша команда району, яка також бореться за призові місця на обласних змаганнях, тут проводяться турніри районного рівня. Continue reading →

Олександр Десятниченко: На берегах Сироватки

Leave a reply

Водна артерія – яке чудове означення людина дала річці. Справді, у старі часи – де річка – там і життя. Вона поїла диких і домашніх тварин, годувала рибою, крутила жорна млинів, слугувала шляхом між бездоріжжя, захищала городища від ворога, зрошувала поля і луки, наповнювала паром дощові хмари.

Найбільша річка Краснопільщини – Сироватка, ніби навпіл ділить територію громади на дві частини – північну і південну. Взявши початок за Покровкою, на кордоні України з Росією, 58 кілометрів тече вона до зустрічі з Пслом, більше 25 кілометрів з них – по Краснопільщині. Найбільші притоки Сироватки – Закобильна, Крива, Тонка, Грязна, Воропай, Самотой, Рублена, Бобрик. У давнину ще зо два десятки невеликих струмків з півночі і півдня підживляли річку, а сьогодні від них залишився лише слід. Continue reading →

Носенко Віктор Костянтинович – доктор фізико-математичних наук, фахівець з нанотехнологій з Миропілля

Leave a reply

Носенко Віктор Костянтинович (23.09.1958, с. Миропілля Краснопільського (нині – Сумського) району Сумської обл.) – науковець, винахідник, фахівець з фізики металів. Доктор фізико-математичних наук (2006). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2011). Вища освіта: фізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (1981). 1981-2022 – працює в Інституті металофізики ім. Г.В.Курдюмова Національної академії наук України (Київ): з 01.03.2011 по 31.10.2020 – завідувач Відділу кристалізації № 26, з 01.11.2020 – Провідний науковий співробітник Відділу металознавства евтектичних і швидкозагартованих сплавів №27. Член Вченої ради Інституту металофізики НАНУ. Наукові інтереси пов’язані з одержанням і вивченням взаємозв’язку між особливостями структурного стану, магнітними та механічними властивостями аморфних і нанокристалічних стопів на основі алюмінію, заліза та кобальту як наукової бази для створення нових магнітно­м’яких і високоміцних економнолегованих композицій. Continue reading →

Пулях Олександр Іванович – педагог, партійний діяч, історик з Миропілля

Leave a reply

Пулях Олександр Іванович (29.08.1911, м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (зараз – Сумський район Сумської області) – 12.1974, Москва). Кандидат історичних наук, доцент. Середню спеціальну освіту отримав в Усманському педагогічному технікумі (1931), вищу – в Московському інституті філософії, літератури та історії (1937) та у ВПШ при ЦК ВКП(б) (1944). У 1931-1933 працював викладачем історії в Усманському педтехнікумі, 1937-1939 – директор педучилища, викладач історії (м. Владімір), 1939-1940 – директор, старший викладач вчительського інституту (м. Владімір). 1940-1941 – навчання у ВПШ при ЦК ВКП(б). 1941-1943 – на партійній роботі в районах Кіровської області РРФСР. 1943-1944 – продовження навчання у ВПШ при ЦК ВКП(б). 1944-1951 – секретар Кемеровського обкому ВКП(б) з пропаганди. 1951 – навчання в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б). 1951-1952 – служба в органах МГБ (1 головне управління МГБ СРСР). 1952-1954 – зовнішньополітичний рецензент видавництва Госполитиздат (Москва), 1954-1955 – старший редактор історико-партійної редакції видавництва Госполитиздат, 1955-1957 – в.о. завідувача редакції масово-політичної літератури видавництва Госполитиздат. У 1957-1962 – доцент Московського енергетичного інституту, 1962-1967 – завідувач кафедри Всесоюзного заочного енергетичного інституту (Москва), 1967-1974 – завідувач кафедри історії КПРС Московського інституту радіотехніки, електроніки і автоматики. Continue reading →

Грищенко Іван Филимонович – фронтовик, Постпред України, засновник дипломатичної династії

Leave a reply

Грищенко Іван Филимонович (28.12.1923, с. Покровка, нині Сумського району Сумської обл. – 16.03.1998, Київ) – український дипломат. Батько дипломата Костянтина Грищенка. Мав дипломатичний ранг Радника 1-го класу. Учасник 2-ї світової війни. Вищу освіту здобув у Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка (1954). У 1957–80, 1985–86, 1989–92 працював у МЗС УРСР, зокрема 1978–80 – начальник відділу міжнародних економічних організацій. 1962–68 – співробітник Секретаріату ООН (Нью-Йорк); 1972–78 – Постійний представник УРСР при Відділенні ООН та інших міжнародних організацій в Женеві. 1980–85 – начальник відділу планування і співробітництва, начальник Управління міжнародних зв’язків АН УРСР; 1989–92 – 1-й секретар Консульського управління МЗС України. Continue reading →

Дружина багаторічного редактора «Перця» письменниця Світлана Прудник: «Михайло завжди бажав читачам: «Нехай буде сонячно!»

Leave a reply

19 листопада йому б виповнилося 69. Проте спекотне літо, на жаль, стало для нього останнім у житті. Наш колега помер від важкої хвороби. А далі так сталося, що сумна іронія супроводжувала цю напрочуд світлу, веселу і дотепну людину навіть після смерті. Одне видання, друкуючи некролог, назвало його лауреатом Нобелівської премії, хоч насправді йшлося про премію Нобельську, яку вручають майстрам веселого слова у селі Нобель на Рівненщині.

Ідеться про письменника-гумориста і сатирика, фейлетоніста, багаторічного редактора журналу «Перець» Михайла Прудника. До речі, вся родина Прудників творча, адже дружина гумориста і сатирика Світлана теж письменниця. Вона багато років працювала у не менш популярному вітчизняному журналі для дітей «Барвінок», авторка зовсім не сумних книжок. Наша сьогоднішня співрозмовниця — журналістка і письменниця Світлана Прудник. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СВОБОДА

Leave a reply

СВОБОДА

Опанас Заливаха. «Чи буде суд, чи буде кара». 1964 р.

Доля розпорядилася так, що Шевченко прийшов у цей світ кріпаком, тобто безправним рабом. Зрештою, до чого, до чого, а до рабства в Російській імперії було не звикати. Тільки в 1786 році Катерина ІІ видала указ, за яким прохачам було дозволено називати себе не «рабами», а «вірнопідданими». Із цього приводу іронічний Василь Капніст — батько Шевченкового приятеля Олексія Капніста — написав «Оду на истребление в России звания раба». А за три роки перед цим він написав і свою знамениту «Оду на рабство», відгукнувшись таким чином на указ тієї ж таки Катерини ІІ про закріпачення селян у Київському, Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах. Continue reading →

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (X)

Leave a reply

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (X)

(закінчення)

***
Монастирі

Ряснянський монастир

(продовження)
…
Свято-Дмитрівський храм у монастирі

Головний храм Ряснянського монастиря – собор святого великомученика Дмитрія Солунського, освячений на честь цього святого 25 жовтня 1881 р. Іменем цього святого освячені храми в Рясному, Новодмитрівці, та й монастир носить ім’я Святого Дмитрія. Continue reading →

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (IX)

Leave a reply

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (IX)

(продовження)

***
Монастирі

Ряснянський монастир

Ряснянський Свято-Димитрівський монастир — це ціле містечко, котре було відомим духовним і культурним центром для широкої округи і котре зникло, затерте різними соціальними і насильницькими політичними перетвореннями. Його ніяк не можна викреслити з історії нашого минулого. Отож, вважаємо за потрібне розповісти про цей монастир на згадку поколінням. Continue reading →

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (VIII)

Leave a reply

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VIII)

(продовження)
…

Храм Різдва Христового у Тимофіївці

На початку XVIII ст. в селі Тимофіївка (тепер це частина села Осоївка) був збудований дерев’яний храм, але проіснував він недовго, з часом прийшов у непридатність і замість нього побудували кам’яний храм. Він мав особливо величний вигляд, бо ж спорудили його на високому місці, і спостерігати його білі сліпучі стіни можна було здалеку – з сусідніх сіл. Continue reading →