Tag Archives: подвиг

Ціною власного життя солдат Володимир Трофімов врятував командира

150424_V_Trofimov1
Трофімов Володимир Васильович – стрілок 1-го стрілецького батальйону 1255-го стрілецького полку 379-ї стрілецької дивізії 6-ї гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту, червоноармієць.

Народився 24 квітня 1925 року в селі Угроїди*, нині селище міського типу Краснопільського району Сумської області. Українець. Член ВЛКСМ з 1939 року. У 1929 році разом з батьками переїхав до міста Суми, де три роки навчався в 4-й середній школі. З 1936 року жив у місті Ізюм Харківської області. Після закінчення семи класів вступив до Ізюмського залізничного училища. Напередодні війни переїхав до Москви. Восени 1941 року разом з колективом суднобудівного заводу, на якому працював слюсарем, евакуювався до Куйбишева (нині – Самара).

У Червоній Армії з 1943 року. Навчався в Куйбишевському піхотному училищі. Учасник Великої Вітчизняної війни з лютого 1943 року. Воював на Брянському і 2-м Прибалтійському фронтах. Був поранений.

Червоноармієць Володимир Трофімов відзначився 19 січня 1944 року в бою за село Батово Новосокольничеського району Псковської області. Першим увірвався в траншею противника, знищив 11 фашистів. Загинув у цьому бою, закривши собою командира роти.

Похований у селі Маєво Новосокольничеського району Псковської області. У Москві на Ніколо-Архангельському кладовищі Герою встановлений кенотаф.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 року за виняткову мужність і відвагу, проявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників, червоноармійцю Трофімову Володимиру Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Continue reading

В ІМ’Я БАТЬКІВЩИНИ

150409_P_Miroshnychenko
Народився Петро Панасович Мірошниченко 10 жовтня 1922 року в селі Запсілля. Закінчивши шість класів, у 1937 році пішов працювати на Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе.

В той буремний сорок перший рік Петро зустрів свою дев’ятнадцяту весну. Скільки світлих мрій, скільки планів народжувалось в його уяві на майбутнє. Але жодному з них не судилося здійснитися. Фашистські полчища, мов зграя хижих круків, налетіли на нашу землю, сіючи смерть і спустошення.

Як і всі патріоти тих часів, він пішов боронити рідну Вітчизну від фашистської навали. Молодим, веселим юнаком прямо від заводського верстата, не встигши, як слід пізнати всієї краси життя.

Воєнний вир підхопив Петра Мірошниченка і поніс по всіх фронтах. Виніс на своїх плечах і гіркоту відступу перших місяців, і радість перших перемог над ненависним ворогом. Осколки мін і снарядів решетили його тіло. Та молодий організм не здавався, рани загоювалися і знову Петро Мірошниченко ставав у ряди захисників рідної землі.
Continue reading

У САМОМУ ФАШИСТСЬКОМУ ЛІГВІ…

150207_P_Sablin
Петро Дмитрович Саблін народився 14 липня 1914 року в селі Севрюково Бєлгородського району в сім’ї селянина. Закінчив там початкову школу. Працював у своєму господарстві, а потім в колгоспі імені Леніна. В роки тимчасової окупації жив в Сінному. Тут він одружився з Марією Мусіївною, в них народилася донька Антоніна.

Весь фронтовий шлях Петро Дмитрович пройшов рядовим. Війна кидала його з однієї ділянки боїв на другу, та він чесно і невтомно виконував свій патріотичний обов’язок перед рідною Батьківщиною.

Бойове хрещення П. Д. Саблін прийняв у серпня 1941 року на Південно-Західному фронті, де через два місяці його було поранено. Саме тоді Петро потрапив у село Сінне, де знайшов хороших людей, які врятували його від смерті, знайшов притулок, лікували його в тяжких умовах фашистської окупації.

Та ось наприкінці лютого 1943 року в село вступили партизани з’єднання Наумова. Саблін вступив до одного із загонів з’єднання, а згодом разом з іншими бойовими друзями влився в частини Радянської Армії. Петро воював на Україні, в Молдавії, на території Польщі.

Другого лютого 1945 Петро Дмитрович у боях на Одері пролив свою кров вдруге. Але вже при штурмі столиці фашистської Німеччини гвардієць знову перебував у бойових лавах.
Continue reading

«ГІДНИЙ ЗВАННЯ ГЕРОЯ…»

150128_M_Zmyslia
70 років тому, 28 січня 1945 року, героїчно загинув Змисля Михайло Федорович, Герой Радянського Союзу, уродженець с. Осоївка

***
Зовсім небагато нам відомо про бойовий шлях Змислі Михайла Федоровича. Народився він в с. Осоївка 1923 року. Море вабило юнака. Багато різних книг прочитав він про неозорі морські простори. І доля ніби змилувалася над ним: Михайло приїздить до Севастополя, щоб вступити до морехідного училища. Місто з його великими бухтами дуже сподобалось юнакові.

Ось і рішення комісії: зарахувати Михайла Змислю курсантом морехідного училища.

Але здійснити мрії до кінця не вдалося. Віроломний напад гітлерівської Німеччини на нашу країну перешкодив навчанню. Комсомолець Змисля добивається в командування відправити його на фронт, щоб особисто бити ворога.
Continue reading

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

150120_I_Krykliy

Криклій Іван Ілліч – перший кавалер Ордена Вітчизняної війни І ступеня

Орден Вітчизняної війни І і ІІ ступенів було засновано Указом Президії Верховної ради СРСР від 20 травня 1942-го. Цей орден став однією з перших відзнак у тій війні. Нагороджували ним солдатів, офіцерів, генералів, партизанів і підпільників.

Усього за період війни цим орденом відзначено 1276 тис. осіб, у тому числі близько 350 тис. — орденом І ступеня. Серед них — більш ніж тисяча іноземних громадян, військовослужбовці авіаполку «Нормандія — Нєман», розвідник Югославії Бранко Вукелич. Цієї нагороди були удостоєні колективи, які трудилися в тилу, допомагаючи своєю працею розгромити загарбників. Цей орден одержали підприємства, установи військових частин, населені пункти.

Сьогодні наша розповідь про кавалера ордена Вітчизняної війни І ступеня № 1 Івана Ілліча Криклія.

Заснування ордена Вітчизняної війни збіглося в часі з кровопролитними боями на Харківському напрямку в травні 1942-го. Першими, хто удостоївся цієї високої нагороди, були артилеристи, що відзначилися в той період біля села Веселе Зміївського району на Харківщині. Артилеристи гвардійського дивізіону під командуванням капітана Івана Криклія завдали ворогові відчутних втрат: за два дні боїв дивізіон знищив 32 ворожі танки. Капітан Криклій особисто підбив п’ять фашистських машин.
Continue reading

Рятівний паром сапера

150120_R_Shkurko
Герой Радянського Союзу Роман Агапійович Шкурко

Народився Роман Агапійович Шкурко 23 червня 1908 року в сім’ї Велика Рибиця в бідній селянській сім’ї. Навчався в початковій школі, потім працював у сільському господарстві.

У 1928 році переїхав на Донбас, де будував доменні й мартенівські печі. Тут і застала його війна.

В період тимчасової фашистської окупації працював у рідному селі, а коли в березні 1943 року рідний край визволяли радянські війська, пішов у лави Червоної Армії. Після навчання саперній справі був направлений у стрілецький полк.

Був поранений, нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня.

На початку жовтня 1943 року підрозділи 797-го стрілецького полку 232-гої стрілецької дивізії готувалися форсувати Дніпро в районі Вишгорода на південь від Києва.
Continue reading

І «Тигрів» не боявся…

150115_Khytsenko_Ivan
70 років тому, 15 січня 1945 року, героїчно загинув Хиценко Іван Іванович, Герой Радянського Союзу, уродженець Славгорода

***
Народився Хиценко Іван Іванович 18 березня 1922 року в Славгороді в селянській родині подружжя Івана Андрійовича та Парасковії Андріївни. Дитячі роки минули в рідному селі.

Веселим і товариським був Іван, якого чомусь і однокласники, і, навіть вчителі, називали Іваном Івановичем. Невисокий на зріст, з кучерявим темним чубом, рухливий і непосидючий, він сипав направо і наліво примовками, розповідав смішні історії, користувався повагою у своїх товаришів, бо міг не тільки розсмішити, а при потребі і допомогти, був незмінно справедливим у вирішенні суперечок, які виникали між товаришами. І вчився добре, захоплювався спортом, був чи не найактивнішим у класі на заняттях з військової підготовки. Мріяв після закінчення школи стати військовим.

Та ось вибухнула Велика Вітчизняна війна, і дев’ятнадцятирічному юнакові стало відразо зрозуміло, що його місце там, де розгорнулась нечувана в історії людства битва за незалежність рідної землі.
Continue reading

Віртуальна екскурсія Краснопільським краєзнавчим музеєм

1120_Krasn_museum1Ця розповідь про Краснопільський краєзнавчий музей вперше з’явилася на сайті «Краснопілля. Край Слобожанський» як інтерв’ю з завідувачем музею С.Ю. Снісаренко у травні 2011 року, в переддень Всесвітнього дня музеїв. Розпочинаючи наповнення «Сторінок історії» нашого сайту, пропонуємо цю віртуальну екскурсію також і відвідувачам сайту «Краснопілля Інфо»:

http://krasnews.at.ua/news/skarbnicja_muzeju_nevicheprna/2011-05-16-971
Скарбниця музею – невичерпна

18 травня – Всесвітній день музеїв. Скарбниця музею, як і саме життя, як і наша історія – невичерпна. Тож запрошую вас разом зі мною здійснити таку собі екскурсію Краснопільським краєзнавчим музеєм, а нашим гідом у цій невеличкій подорожі буде його завідуюча С.Ю. Снісаренко.
1120_Krasn_museum2
– Світлано Юріївно, за своїм призначенням музей є своєрідним хранителем історії, цікаво, а яка історія у самого музею?

– Краснопільський краєзнавчий музей на засадах громадського працює з 1985 року, а 13 січня 1994 року йому присвоєно звання народного. На сьогоднішній день у нас налічується 1027 одиниць експонатів основного фонду, ще 3029 одиниць знаходяться на зберіганні. Саме ж приміщення, де ми разом з вами знаходимось, введено в дію ще у 1960 році, на жаль, з того часу жодного ремонту не проводилось. Не дивлячись на це, музей працює і підтримує тісні зв‘язки з навчальними закладами: школами, гімназією, профтехучилищем. Уроки мужності, миру, уроки за окремими темами історії і української літератури для старшокласників, виховні години – це далеко не повний перелік наших заходів. Щороку сюди приходять випускники шкіл минулих років і навіть десятиліть. Вважаю, сила людська в міцному корінні, що єднає минуле і сучасне, батьків і дітей. Не знатимеш минулого – не відчуєш по-справжньому сьогодення.
Continue reading