(закінчення)
…
У 1907 р. відбувся з’їзд українських соціалістично-революційних організацій, який мав завданням утворити нову політичну партію України. Молоді есери прийняли програмний документ, який орієнтував українських революціонерів на соціально-економічну боротьбу і здобуття самостійної України з демократичним республіканським ладом (27. – С. 7 – 8). В умовах реакції діяльність есерів значно ослабла і продовжувалася в підпіллі і, частково, в еміграції. Continue reading
(продовження)
…
Ортодоксальні українофіли пробували зобразити появу «Братерства Тарасівців», як неприємний епізод, не вартий серйозної уваги. Однак, дальший розвиток подій показав, що це не так. Імперія вступала у нову смугу історії. Суспільні суперечності виривалися з-під контролю уряду і виливалися в політичну боротьбу, посилювався національно-визвольний рух пригнічених народів. Це не могло не відбитися на становище громад. Засудивши своїх молодих колег-самостійників, старогромадівці зустрілися з новою «єрессю» у своїх рядах – соціалізмом. У 1893 – 1894 роках під проводом молодого поета, талановитого поета-філософа Івана Стешенка у Києві сформувалася студентська громада, що різко критикувала аполітичне українофільство та інтенсивно вивчала соціалістичну літературу. Громада перетворилася в соціал-демократичний гурток, у якому, крім І. Стешенка, працювали Леся Українка, М. Коцюбинський, М. Кривенок, Б. Ратнер та інші (11. – С. 43, 45). Continue reading
Розселений ще на світанку історії у одному з найблагодатніших районів Європи, який по нещасному збігу обставин опинився на перехресті різних цивілізацій, український народ був приречений на довгі століття бездержавного існування. Але безпросвіття національного гніту змінювалося короткими спалахами надії. Розвалювалися одні держави, підносилися інші, бурхливі процеси у їх складі переживала і сама Україна. Доля час від часу дарувала її народу шанс, відкриваючи перед ним перспективу національного визволення. І тоді на перший план виступало його розуміння власних інтересів, усвідомлення життєвої необхідності будувати власну державу. Адже національне рабство – це не лише соціально-економічний визиск. Це духовне закріпачення – найтяжча форма і найзгубніший наслідок національної неволі. Без звільнення від нього національне визволення було неможливе. Continue reading
Іванющенко Олексій Сергійович (22.03.1938 – 06.06.2016) – полковник, доктор технічних наук, професор, кавалер двох орденів, ветеран полігону ПРО
Олексій Іванющенко народився 22 березня 1938 року в селищі Краснопілля Сумської області. Батько – Іванющенко Сергій Степанович – загинув на фронті у грудні 1941 року, маму – Євдокію Миколаївну – розстріляли німці у травні 1943-го.
У 1955 році Олексій Іванющенко закінчив середню школу зі срібною медаллю і вступив до Київського вищого інженерного радіотехнічного училища військ ППО країни (КВІРТУ).
Після закінчення КВІРТУ у 1959 році лейтенант-інженер Іванющенко О.С. отримав призначення на 10-й Державний науково-дослідний випробувальний полігон ПРО Міністерства оборони. Проходив службу на посадах від інженера-випробувача до начальника Управління. Брав участь у випробуваннях нових засобів озброєння ракетно-космічної та протилітакової оборони, у створенні і введенні в дію нових засобів експериментально-вимірювальної бази полігону. Continue reading
Минулого місяця в Парламентському видавництві в серії “Політичні портрети” побачила світ нова книга нашого земляка, уродженця села Тимофіївка, доктора історичних наук, професора Федора Турченка “Микола Міхновський: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна…”.
Це не перша книга Федора Турченка про визначного діяча українського руху кінця XIX – початку XX століття Миколу Міхновського. У 2006 році у видавництві “Генеза” вийшла монографія Федора Турченка “Микола Міхновський: Життя і Слово”. У монографії вперше в українській історіографії досліджено життєвий шлях, світогляд та громадсько-політичну діяльність одного з найвидатніших діячів українського самостійницького руху Миколи Івановича Міхновського (1873-1924). На основі широкої джерельної бази, зібраної буквально по крихтах в різних архівосховищах України, відтворено біографію М.І. Міхновського, розвінчано багато історіографічних міфів навколо цієї непересічної особистості.
… Continue reading
П’ятого листопада, могло б виповнитися 63 роки літературознавцю, письменнику, доктору філологічних наук, професору кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, одному із найвидатніших сковородинознавців і дослідників української літератури Ушкалову Леоніду Володимировичу. Для того, щоб вшанувати пам’ять Леоніда Володимировича у залі засідань зібралися викладачі, студенти, близькі, колеги. Continue reading
Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов
Осінь щороку тішить книжковими новинками. Цікавість бібліофілів до того, що ось-ось має з’явитися на розкладках і полицях, підігріває і Львівський форум видавців. Зізнаюся – у мене в ці дні з’являється азарт: хочеться побільше побачити, погортати, прочитати… А потім і поділитися першими враженнями з іншими, що я зараз, власне, й спробую зробити.
Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов. – Київ: Дух і Літера, 2019
Професор Леонід Ушкалов устиг написати книжку «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» («Дух і літера», 2019); я ось щойно її прочитав – і щиро порадів, що така праця в нас нарешті з’явилася. Адже перед Драгомановим ми досі у великому, величезному боргу: спадщину цього видатного мислителя не зібрано й не видано; хіба що завдяки зусиллям Володимира Погребенника маємо останніми роками кілька томів його наукових праць і публіцистики. І це при тому, що, на думку Михайла Павлика, чи не найближчого соратника Драгоманова, більш-менш повний його доробок, можливо, умістився б у 60 (!) томів. А якщо ще зважити, що доробок той – різномовний!? І розкиданий у супер-раритетних виданнях кількох країн? Continue reading
(закінчення)
Але щоденник на те й щоденник, щоб фіксувати передовсім ті події, що відбуваються тут-і-тепер. На першому плані тут усілякі жанрові сценки, образи численних людей – і симпатичних, і не дуже, – враження від побаченого, почутого, прочитаного. Та, може, найкращими в Шевченковому щоденнику є пейзажі. Зрештою, воно й не дивно, бо це щоденник чудового художника-пейзажиста, який за життя намалював сотні пейзажів. Ось хоч би щоденникова нотатка за 17 червня 1857 року: «Ранок був тихий, прекрасний. Тільки іволги й ластівки часом порушували сонну й солодку ранкову тишу. З певного часу… я надзвичайно полюбив усамітнення. Миле усамітнення! Нічого в житті не може бути солодше, чарівніше за усамітнення, а надто – перед лицем усміхненої, квітучої красуні матері-Природи. Під її солодкими, чудесними чарами людина мимохіть занурюється сама в себе і, як каже поет, бачить Бога на землі. Я й раніше не любив галасливої діяльності, чи, краще сказати, галасливого неробства. А після десятилітнього казарменого життя усамітнення здається мені справжнім раєм». Згаданий тут поет – не хто інший, як Лермонтов. Шевченко неточно цитує заключний рядок його поезії «Когда волнуется желтеющая нива…»: «И в небесах я вижу Бога…» Continue reading
12 червня 1857 року. Надворі спекотне азійське літо. Новопетровський форт, немов ластівчине гніздо, приліпився на стрімчастому північному березі Каспійського моря. Цього дня великий український поет і художник Тарас Шевченко, на ту пору рядовий 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, який із нетерпінням чекав на наказ про звільнення зі служби, дістав у ротного писаря шість аркушів сіруватого паперу й рушив у свою улюблену альтанку на комендантський город. Там він зшив собі зошит, акуратно обрізав його – правда, не без пригод, бо зламав просто безцінний у цій пустелі кишеньковий ножик, – і почав вести щоденник. Перша записана подія – саме про те, як він зламав ножик… Continue reading
У другий день Книжкового Арсеналу відомий професор-літературознавець Леонід Ушкалов прочитав лекцію «Поет про самого себе: Шевченко і його щоденник». Подія відбулася з нагоди виходу у світ артбуку «Шевченко від А до Я», тож відкрила лекцію головна редакторка «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка. До вашої уваги – короткий витяг з лекції професора Ушкалова.
«Арт-бук «Шевченко від А до Я» розповідає про Шевченка і як про великого поета, і як про громадського діяча, і як про видатного художника, та головне – як про людину. Мені здається, щоб зрозуміти Шевченка-поета, треба читати «Кобзар», щоб зрозуміти Шевченка-художника, треба дивитися його численні малярські композиції, а щоб зрозуміти Шевченка-людину, треба читати його «Щоденник». Тож дозвольте мені сказати кілька слів саме про «Щоденник» Тараса Шевченка». Continue reading
