Tag Archives: Самотоївка

Спогади ветерана

150507_Z_Hontar1
Життя минає, швидко плине час.
О ветерани, як Вас мало залишилось серед нас!
Так хочеться про Вас усіх згадати,
Цю пам’ять по частиночкам зібрати,
Бо ми повинні все це пам’ятати
І більш війни в життя не допускати.

Давним-давно зарубцювалися рани війни, але не слабшає біль втрат у багатьох родинах. Вицвіли фотографії, які дбайливо зберігаються в засклених рамках і сімейних альбомах, пожовкли аркуші листів, надісланих з фронту, похоронки…

Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Війна – це мільйони людських жертв, слізні спогади наших дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події, коли під уламками гранат та свистом куль захищали свою Батьківщину.
Continue reading

В боях за висоту 199,7… (ч.2)

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/05/05/v-boyah-za-vysotu-199-7-ch-1/)
***
Таким чином, що ж ми маємо? Те, що, згідно хроніки бойових дій, боїв поблизу Думівки не могло бути 14-го серпня, висоти 199,7 поблизу Думівки теж немає. Де і що шукати? Очевидно, відповідь могла б дати безпосередньо сама фронтова карта-кілометрівка або ж ще більш детальніша мапа РККА довоєнного друку – та, по якій і воювали червоні командири. Довгий час такі карти були засекречені і доступні вузькому колу дослідників. На щастя, в Росії була розроблена програма, присвячена 70-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, дякуючи якій багато раніше недоступної інформації про цю війну було розсекречено і перейшло у вільний обіг для дослідження істориками та краєзнавцями. Підтвердились і факти, що бій за висоту 199,7 відбувся 13-го серпня, а Вдовитченко помер 14-го серпня. І, нарешті, була знайдена карта-кілометрівка РККА з чітко позначеною висотою 199,7. Ось тепер я можу винести на суд громадськості свою детальну реконструкцію подій 12-14-го серпня, під час яких і звершив свій подвиг Герой Радянського Союзу Вдовитченко І.Г.
OLYMPUS DIGITAL CAMERA
2011-й рік. Надія Григорівна Герасікова (Вдовитченко), красноярузські ветерани та школярі, самотоївські школярі в краєзнавчому музеї “Пам’ять” Самотоївської ЗОШ. Засновник та керівник музею  – Вдовіченко Євгенія Анатоліївна (друга зліва).
Continue reading

В боях за висоту 199,7… (ч.1)

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка

Ось вже близько 70-ти років пройшло з часів, коли на українській землі останній раз гриміли бої. Та й у наші дні, дякуючи розсекреченим архівам, виявляються все нові й нові подробиці хроніки тих часів, розрізнені дані сплітаються в один логічно довершений ланцюжок, розвінчуються застарілі міфи. Про виявлення історичної правди обставин одного з таких епізодів – подвигу Героя Радянського Союзу Івана Григоровича Вдовитченка, який тісно пов’язав між собою Самотоївку та Красну Яругу, – я й розповім вам у цьому нарисі.

Іван Григорович Вдовитченко народився 22-го квітня 1924-го року в селищі Красна Яруга Бєлгородської області Росії. У своїх батьків – Григорія Степановича та Дар’ї Іванівни, він був восьмим з одинадцяти дітей. Сім’я була середнього достатку, мала кріпке господарство, та все ж, як і було заведено в ті часи, дитинство закінчувалося швидко і діти йшли працювати з юних літ. От і Іван, після закінчення семи класів, у 1940-му році, влаштувався електриком до місцевого цукрового заводу. Ще зі шкільних років він захоплювався технікою – постійно щось майстрував, умів навіть шити взуття, добре грав на струнних музичних інструментах. Іван був відкритою для спілкування людиною, з широким колом друзів, та найкращим його товаришем був Микола Бондарєв.
150506_I_Vdovytchenko1

 
Сім’я Вдовитченків (Іван вгорі).

 

Continue reading

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка

150505_I_Vdovytchenko1
Вдовитченко Іван Григорович

Народився Іван Григорович Вдовитченко 24 квітня 1924 року в с. Красна Яруга Ракитянського району Бєлгородської області в сім’ї робітника. Закінчив 7 класів. Працював електриком місцевого цукрового заводу. В лютому 1943 року був призваний до лав Червоної Армії. Воював на Воронезькому фронті.

Бої йшли на території Сумської області. Підрозділи 764-го стрілецького полку, долаючи впертий опір противника, вийшли до населеного пункту Думівка. Дальшому просуванню наших військ заважала висота 199,7 між Великим Бобриком і Верхньою Сироваткою. Ця висота була перетворена німцями в опорний пункт.

На світанку 13 серпня 1943 року фашистська піхота при підтримці трьох важких танків і вогневих засобів, розташованих на висоті, розпочали атаку підрозділів 3-го батальйону стрілецького полку. В жорстокому бою артилеристи із протитанкових гармат підбили дві ворожі машини. Але третьому танку вдалося прорватися до окопів, де оборонялися бійці 8-ї стрілецької роти цього батальйону.
Continue reading

Герой Радянського Союзу Калінін Олексій Миколайович

150430_1_O_Kalinin1
Все більше й більше років віддаляє нас від закінчення останньої війни, яка прокотилася нашою місцевістю. Все менше залишається її ветеранів та очевидців, все важче краєзнавцю-аматору зібрати матеріали щодо окремих подій, пов’язаних з тими історичними часами. І тим важливіше зараз задокументувати свідчення старожилів, оцифрувати старі світлини, з розрізнених фактів вибудувати чітку картину боїв за свою малу батьківщину. Цей нарис буде присвячено висвітленню подвига Олексія Калініна, здійсненого при визволенні Самотоївки, в якому я намагатимусь подати матеріал, маловідомий пересічному читачеві.

Олексій Миколайович Калінін народився 1-го жовтня 1922-го року в селі Коса-Ешем Пермської області Російської Федерації в селянській сім’ї. В недалекому часі після народження сина родина перебирається до села Новозиряново на Алтаї. Рідна мати Олексія помирає, коли тому виповнилося три роки. Батько оженився на жінці, якій до чужого сина було байдуже. Розлучившись і з нею, знаходить собі ще одну дружину. Та ця жінка стала відноситись до малого ще гірше, навіть поставила вимогу перед батьком – або вона, або син. Батько вибрав нову пасію, а син залишився жити з першою мачухою. Коли ж виповнилось 12 років, то й зовсім осиротів, бо помер і батько. Так, ще зовсім малим, Олексій зазнав немало лиха – і холод, і голод, і повна байдужість – мачуха часто навіть зовсім виганяла його з дому. Все ж, світ не без добрих людей – один з товаришів хлопця привів його до своєї хати, розповів матері про злиденне життя свого товариша. Ганна Степанівна Дев’яткіна, не зважаючи на те, що сама виховувала чотирьох дітей, залишила хлопця жити. Споряджала його до школи, щоб хоча б початкова освіта була, та він відмовився, з малих літ подався пасти телят. Особливо ж йому добре вдавалося доглядати за кіньми, дорослі скоро це примітили й довірили йому їх цілий табун, а всі хлопці цьому заздрили. Високий, русявий, кремезний парубок тримався в стороні від інших, для молодших був за старшого брата, першим зі школярів записався до гуртка “Ворошиловский стрелок” і навчився стріляти дуже влучно. Працював у радгоспі, та раптом – війна…
Continue reading

Микола Григорович Кравченко – повний кавалер орденів Слави з Думівки

150424_M_Kravchenko1

Микола Григорович Кравченко – повний кавалер орденів Слави з Думівки

Давно відгриміла остання війна, про її героїв знято безліч фільмів, написано немало книг. Хтось воював льотчиком у небі, хтось топив фашистів на морі, зараз ми знаємо й про ті сторінки історії війни, які раніше намагалися обійти стороною. Ніхто не зважиться назвати долю фронтовика легкою, в яких би частинах він не воював. Та, все ж, особисто мені здається, що найбільш відповідальною і непередбачуваною була професія військового розвідника. Адже ці люди, в той час, коли їх товариші відсиджувались у траншеях, відправлялися далеко вперед, пересікали лінію фронту, щоб прямо перед носом ворога вивідати інформацію, яка допоможе вірніше вести майбутній бій і, таким чином, ризикуючи життям власним, врятувати життя комусь з однополчан.

Микола Григорович Кравченко народився 20-го липня 1923-го року в селі Думівка Сумської округи. Закінчивши сім класів Самотоївської школи, влаштувався працювати до місцевого колгоспу. Як тільки хлопцю виповнилося вісімнадцять років, – у липні 1941-го, відразу ж був зарахований у запасний батальйон зв’язку, який дислокувався на Донбасі. Три місяці навчання – і Кравченко вже на Південному фронті. Бойове хрещення одержав на початку листопада 1941-го року під Ростовом-на-Дону. Потім військову частину, в якій служив М.Г.Кравченко, 50-й окремий батальйон зв’язку 51-ї стрілецької дивізії, було перекинуто знову на Донбас. Особливо жорстокі бої точилися під Слов’янськом, сили були нерівними, батальйон потрапив в оточення, Миколу Григоровича було поранено. Після тривалого лікування в госпіталі його направили під Сталінград.  М.Г.Кравченко після війни ділився роздумами: «…Кожен солдат має своє бойове покликання, тільки йому притаманний хист. Особливо яскраво проявлялися здібності людини в фронтових умовах. Не знаю чому, але з перших днів моєї участі у боях проти німецько-фашистських загарбників військове командування розгледіло в мені якості розвідника. Отож я всю війну і був ним, виконуючи щоразу все складніше завдання…»
Continue reading

Льотчик-герой Микита Кононенко у пам’яті земляків

150415_M_Kononenko2_1
Де б не жила людина, кожна епоха народжує в громаді символи свого часу, свої характери, які відображають сам дух того часу – мирного чи воєнного, спокійного чи буремного. Давно загоєно тяжкі рани останньої війни, та народна пам’ять назавжди збереже своїх героїв, особливо – якщо вони земляки.

Кононенко Микита Никифорович народився 16-го квітня 1922-го року в селі Самотоївка в родині селянина-середняка. Оселя Кононенків знаходилась на вулиці Западня, недалеко від магазину. У 1937-му році закінчив 8 класів. Ветеран війни, полковник у відставці Лопандя Андрій Петрович згадував на зустрічах зі школярами:
«…З Микитою ми навчалися в одному класі. Він був цілеспрямованим, позитивно впертим хлопцем. Ще зі шкільної парти мріяв стати льотчиком, особливу увагу приділяв фізичній підготовці…»

1938-39-ті роки Кононенко навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та, одночасно, – в місцевому аероклубі, де отримав основи льотної майстерності. У 1940-му році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943-му – курси штурманів ескадрилій. Із 3-го лютого 1943-го року – в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах. У Радянській Армії пройшов шлях від курсанта до полковника, заступника начальника штабу дивізії.

Continue reading

Ас із Самотоївки

150415_M_Kononenko1_1
Кононенко Микита Никифорович народився 16 квітня 1922 року в селі Самотоївка Краснопільського району Сумської області в родині селянина. У 1937 році закінчив 8 класів. З 1938 року по 1939 рік навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та одночасно в місцевому аероклубі. З 1 лютого 1940 р. у Червоній Армії. У 1940 році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943 році – курси штурманів ескадрилій. З 3 лютого 1943 року в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах.

По березень 1945 р. служив у 297-му ВАП (згодом став 179-м Гвардійським ВАП), потім – в 177-му Гвардійському ВАП. До лютого 1945 року штурман 179-го Гвардійського винищувального авіаційного полку (14-а Гвардійська винищувальна авіаційна дивізія, 5-а Повітряна армія, 2-й Український фронт) гвардії капітан М. Н. Кононенко здійснив 169 бойових вильотів, у 52 повітряних боях особисто збив 15 і в складі групи 9 літаків противника.
Continue reading

Перші враження про визволену Україну Олександр Довженко отримав на Краснопільщині

150318_Dovzhenko1
Довженко на фронті, 1943 р.

Книга “Історія Самотоївки від найдавніших часів” була вже майже зверстана до друку, як з села Комиші, що на Охтирщині, прилетіла приголомшуюча звістка. Знайомий краєзнавець з сусіднього району в особистому повідомленні на одному з форумів всесвітньої мережі аргументує, що славетний українець Олександр Довженко бував у Самотоївці. Лист справив враження вибуху бомби. Справді, – Олександр Довженко – людина з великої літери, митець, котрий, в небезпечні для життя “сталінські” часи, не лякався за свою національну свідомість, любов до України, як окремого регіменту, і раптом – має відношення до літопису нашої маленької батьківщини… Та про все по черзі.

1943-й рік. Перший секретар Комуністичної партії України Микита Сергійович Хрущов – один з керівників штабу Воронізького фронту, а Олександр Петрович Довженко, всесвітньо відомий український кінорежисер і кінодраматург, – “приписаний” до цього штабу, як військовий кореспондент. В цей час з майбутнім керівником Радянської держави його поєднують теплі, дружні стосунки; вони обговорюють всі новини та події, діляться планами на майбутнє, Довженко подорожує фронтовими шляхами в одному автомобілі з Хрущовим. 18 статей Довженка побачать світ у газетах, окрім того – він веде свої знамениті “Щоденники“, пише сценарій “України у вогні”, готується до зйомок документального фільму.
150318_Dovzhenko2
Олександр Довженко та Микита Хрущов. Фото 1943-го року.
Continue reading

Самотоївка: «Зустріч п’яти поколінь»-2015

150209_Samotoivka_class1
Вже важко й згадати, коли в Самотоївській ЗОШ І-ІІІ ступенів було започатковано традицію – в першу суботу лютого влаштовувати “Зустріч п’яти поколінь”, на яку запрошуються випускники місцевої школи, котрі отримали атестати 10, 20, 30, 40 та 50 років тому. Цьогорічні випускники не зробили виключення – 7 лютого радо вітали в стінах рідної школи її колишніх учнів.

Отже, нагодою побачитись зі своїми шкільними товаришами та вчителями скористалися випускники 1965-го, 1975-го, 1985-го, 1995-го та 2005-го років. Continue reading