(закінчення)
…
У 1907 р. відбувся з’їзд українських соціалістично-революційних організацій, який мав завданням утворити нову політичну партію України. Молоді есери прийняли програмний документ, який орієнтував українських революціонерів на соціально-економічну боротьбу і здобуття самостійної України з демократичним республіканським ладом (27. – С. 7 – 8). В умовах реакції діяльність есерів значно ослабла і продовжувалася в підпіллі і, частково, в еміграції. Continue reading
(продовження)
…
Ортодоксальні українофіли пробували зобразити появу «Братерства Тарасівців», як неприємний епізод, не вартий серйозної уваги. Однак, дальший розвиток подій показав, що це не так. Імперія вступала у нову смугу історії. Суспільні суперечності виривалися з-під контролю уряду і виливалися в політичну боротьбу, посилювався національно-визвольний рух пригнічених народів. Це не могло не відбитися на становище громад. Засудивши своїх молодих колег-самостійників, старогромадівці зустрілися з новою «єрессю» у своїх рядах – соціалізмом. У 1893 – 1894 роках під проводом молодого поета, талановитого поета-філософа Івана Стешенка у Києві сформувалася студентська громада, що різко критикувала аполітичне українофільство та інтенсивно вивчала соціалістичну літературу. Громада перетворилася в соціал-демократичний гурток, у якому, крім І. Стешенка, працювали Леся Українка, М. Коцюбинський, М. Кривенок, Б. Ратнер та інші (11. – С. 43, 45). Continue reading
Розселений ще на світанку історії у одному з найблагодатніших районів Європи, який по нещасному збігу обставин опинився на перехресті різних цивілізацій, український народ був приречений на довгі століття бездержавного існування. Але безпросвіття національного гніту змінювалося короткими спалахами надії. Розвалювалися одні держави, підносилися інші, бурхливі процеси у їх складі переживала і сама Україна. Доля час від часу дарувала її народу шанс, відкриваючи перед ним перспективу національного визволення. І тоді на перший план виступало його розуміння власних інтересів, усвідомлення життєвої необхідності будувати власну державу. Адже національне рабство – це не лише соціально-економічний визиск. Це духовне закріпачення – найтяжча форма і найзгубніший наслідок національної неволі. Без звільнення від нього національне визволення було неможливе. Continue reading
Нещодавно ми розповідали про відродження футболу в Охтирці. Нині ж мова піде про іншу колись знану на Сумщині команду – “Явір” (Краснопілля), яка багато сезонів відіграла у ПФЛ України. Якщо рахувати Перехідну, Другу та Першу ліги, то краснопільці, починаючи з першого чемпіонату незалежної України, провели на професійному рівні чотирнадцять повноцінних сезони.
На жаль, футбольна казка у Краснопіллі закінчилася після восьмого туру сезону 2008/09. Тоді місцева команда переїхала до Сум, змінивши назву на ФК “Суми” (подібне, до слова, траплялося і раніше, наприкінці 90-х “Явір” вже переїздив до обласного центру, а потім починав все з нуля). Continue reading
Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII – початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати.
Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, – в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ “О предварительных правилах народного просвещения”, яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві. Continue reading
В біографії визначного українського художника Никанора Харитоновича Онацького помітне місце займає Краснопільщина. Його приваблював цей край багатим історичним минулим, високоталановитими майстрами народного мистецтва.
Никанор Онацький, автопортрет, 1919 рік
Часто в селах району митцеві довелося бувати в 20-і роки, коли він обіймаючи посаду директора Сумського художньо-історичного музею, посилено збирав по окрузі художні цінності і вів археологічні розкопки. Continue reading
Минулого місяця в Парламентському видавництві в серії “Політичні портрети” побачила світ нова книга нашого земляка, уродженця села Тимофіївка, доктора історичних наук, професора Федора Турченка “Микола Міхновський: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна…”.
Це не перша книга Федора Турченка про визначного діяча українського руху кінця XIX – початку XX століття Миколу Міхновського. У 2006 році у видавництві “Генеза” вийшла монографія Федора Турченка “Микола Міхновський: Життя і Слово”. У монографії вперше в українській історіографії досліджено життєвий шлях, світогляд та громадсько-політичну діяльність одного з найвидатніших діячів українського самостійницького руху Миколи Івановича Міхновського (1873-1924). На основі широкої джерельної бази, зібраної буквально по крихтах в різних архівосховищах України, відтворено біографію М.І. Міхновського, розвінчано багато історіографічних міфів навколо цієї непересічної особистості.
… Continue reading
Сьогодні кожен з нас через засоби масової інформації та соціальні мережі пильно слідкує за драматичним перебігом пандемії китайського коронавірусу у світі. Розуміючи доволі вагому важкість ситуації, всі намагаються притримуватись рекомендацій епідеміологів, виконувати прості правила санітарії та гігієни. Можливо, деякі уроки для себе ми можемо винести і з історії перебігу епідемій страшних хвороб у нашому краї минулих часів. Continue reading
Уривок з книги “Голодомор 1932–1933 років на Сумщині” (Державний архів Сумської області, 2006 рік)
***
Краснопільський район
№172
СПОГАДИ А.Г.КОСАРЕВА, ЖИТЕЛЯ С.ВЕЛИКИЙ БОБРИК КРАСНОПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
30 червня 1989 р.
Косарев Андрій Григорович, 1912 р. народження, освіта вища, член КПРС з 1941 p., інвалід Великої Вітчизняної війни, пенсіонер.
Я в той час навчався на першому курсі Сумського інституту соціального виховання. Кожного вихідного дня їздив у рідне с. Великий Бобрик. Знаю цю страшну трагедію для українського народу з особистих переживань і спостережень. Continue reading
Проблема характеристики джерел вивчення історії релігій і церкви в Україні радянської доби – одна із важливих для реконструкції подій і суспільних процесів. Це повною мірою стосується тих джерел, які віддзеркалюють внутрішньоцерковні процеси та державно-церковні відносини 20-30-х рр. ХХ ст. – часу, що мав свою логіку розвитку та історичну своєрідність. Цей час умістив формування й утвердження радянського тоталітаризму, а в площині державно-церковних відносин – доведення до абсолюту непримиримого ставлення партійно-державної влади до релігії та церкви, її виразників. Комплекс джерел збережених від цього часу, його зміст дозволяє з достатньою виразністю окреслити риси і закономірності системи, що постала уособленням суспільного зла, національної трагедії і непокараного злочину. Continue reading
