Tag Archives: Краснопільський

«Адже у душі я – українець…»

150305_V_Donguzov1
Раніше Укрінформ повідомляв що майже місяць тому сумські прикордонники на території Краснопільського району затримали юнака у кадетській формі, який виявився вихованцем Московського юридичного коледжу. З огляду на нинішню ситуацію, у відповідних служб виникла підозра, що росіянин міг пробиратися у зону бойових дій, аби воювати на боці сепаратистів. Та, як з’ясувалося, у того були зовсім інші наміри: хлопець, нелегально перетнувши кордон, прибув на українську територію, аби зі зброєю в руках боротися з терористами та окупантами. Про те, що спонукало його до цього, 20-річний В’ячеслав Донгузов розповів під час спілкування з кореспондентом Укрінформу.

В’ячеславе, чесно кажучи, твій вчинок, з огляду на потужну антиукраїнську кампанію, розгорнуту в Росії, виглядає дещо дивним…

От саме через неї я сьогодні й тут. Адже у душі я – українець. У нашої сім’ї українське коріння, батьки родом із Харкова, є родичі у Луганській області. Тато й мама, які зараз мешкають в Іжевську, нерідко при мені розмовляли українською мовою. І хоч я нею не володію, ніколи не був в Україні, все українське мені близьке.
Continue reading

28-річна Героїня з чотирма класами освіти

Однією з перших звання Героя Соціалістичної Праці у нашому районі удостоєна Віра Никифорівна Ройко. Вона народилася 26 липня 1919 року у с.Мозкове в селянській родині.

Бог відміряв жінці довге життя, сповнене трудової звитяги і важких випробувань. Рано пізнала ціну хліба, неповнолітнім дівчам, залишившись без батьківської опіки, у 1930 році пішла працювати в колгосп після закінчення початкової школи, пережила фашистську окупацію.

Спочатку освоювала ази тваринницької справи, а потім її життєва дорога пролягла до рослинницької галузі. Саме праця на землі принесла їй визнання і славу. Свого часу її ім’я гриміло на всю Україну. Слава передової ланкової так і залишилася з нею до останніх днів життя.
Continue reading

Сивокозов Кирило Михайлович – Герой Соціалістичної Праці, уродженець села Порозок

150220_K_Syvokozov

Сивокозов Кирило Михайлович
Герой Соціалістичної Праці

Герой Соціалістичної Праці – почесне звання в СРСР у 1938–1991 роках, вища ступінь відзнаки за плідну працю людям, які «проявили виняткові заслуги перед Радянською державою, сприяли піднесенню народного господарства, науки, культури, зростанню могутності і слави СРСР». Положення про звання затверджено Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 грудня 1938 року. За цей період найвищу нагороду отримали шість наших земляків: Гадяцький Олександр Васильович, Іскрич Федір Маркович, Ройко Віра Никифорівна, Сивокозов Кирило Михайлович, Смірнов Віктор Павлович, Чепульський Андрій Степанович.

Серед уродженців нашого району званням Героя Соціалістичної Праці першими були відзначені Віра Никифорівна Ройко та Кирило Михайлович Сивокозов.
Continue reading

ПО ТОЙ БІК ДНІПРА

150213_P_Kyrychenko
Народився Кириченко Петро Антонович 28 серпня 1917 року в селі Мар’їно Тур’янської сільради у бідній селянській сім’ї Антона Андрійовича і Тетяни Павлівни. Петро був п’ятою дитиною в сім’ї. Кириченки були великими трудівниками, споконвічними хліборобами, але через малоземелля та бідність змушені були найматися на тяжку виснажливу працю до місцевих глитаїв.

У 1933 році на колгоспу родину впало непоправне горе. Померла мати. Дуже тяжко було самому батькові годувати і утримувати дітей. Однак Антон Андрійович, працюючи в Ленінському відділку Угроїдського радгоспу їздовим, зумів дати сім’ї порядок.

Петра було віддано в 1927 році до першого класу Тур’янської школи, яку він успішно закінчив через сім років. Учився селянський син добре, дуже любив читати книги. Бувало, збере навколо себе малечу і захоплено починав розповідати зміст прочитаного.

Після семирічки хлопець бажав продовжувати навчання, але не зміг: треба було працювати, і він пішов на роботу в колгосп с. Піщане Бєловського району Курської області. Спершу працював «старшим, куди пошлють», а потім – учнем у конторі, завідував розрахунковим відділом бухгалтерії.
Continue reading

ЗДІЙСНИВ 417 БОЙОВИХ ВИЛЬОТИ

150213_I_Marchenko

Народився Іван Тимофійович Марченко 25 листопада 1917 року в с. Тимофіївка (тепер це частина с. Осоївка) в робітничій сім’ї. Скільки вірних синів вийшло з цього мальовничого старовинного села… Всіх й не перелічити. Та серед мужніх і відважних наших земляків особливо яскравою зіркою сяє ім’я Івана Марченка.

Життя його родини було тяжким, і дитинство не пестило малого Івана. Розповіді батька Тимофія Яковича й матері Варвари Григорівни про гірке минуле викликали у хлопця потяг до знань, любов до книги.

Початкову школу Іван закінчив у Тимофіївці в 1929 році, а потім з родиною переїздить у сусіднє село Угроїди, де його батько працює на цукровому заводі, а він навчається в семирічній школі, яку успішно закінчує в 1932 році. Будучи відмінником навчання, він багато читає, особливо захоплюється літературою про Можайського, його перший літак і перші польоти.

Часто, вийшовши з домівки, Іван захоплюється красою неба, його безкрайністю. Із своїми друзями він виготовляє паперових зміїв, запускає їх у повітря і милується, як вони плавно кружляють високо над селом. Поступово у хлопця визріває мрія вивчитись на льотчика.

Чи мріяв Іван про подвиги? Так. Як і всі його однолітки. Забереться було кудись в безлюдне місце, ляже горілиць і довго спостерігає політ яструба. І вже не птаха, а себе бачив хлопчик на швидкокрилому літаку.
Continue reading

НА 22-Й ДЕНЬ ВІЙНИ

150212_S_Ridny
Народився Степан Григорович Рідний 26 березня 1917 року в селі Мала Рибиця в бідняцькій сім’ї. В ранньому дитинстві, ще чотирирічним, він залишився без батьків і до 12 років виховувався в сусіда Кузьми Федотовича Шаповалова.

Підлітком пішов працювати тваринником в Угроїдському цукрокомбінаті. У 1934 році закінчив однорічні курси зоотехніків в Охтирці, а наступного року виїхав до Одеси. Тут став штампувальником на одному з заводів і одночасно навчався в вечірній школі.

В 1937 році після закінчення навчання в Одеському аероклубі по комсомольській путівці вступив до Одеської школи військових льотчиків.

Восени 1938 року, одержавши звання молодшого лейтенанта, був направлений в одну з авіаційних частин на західний кордон.

Був він середнього зросту, кремезний, широкоплечий. Обличчя красиво обрамляло кучеряве волосся. Часто його можна було бачити в колі однополчан. У вільні хвилини любив розважати їх грою на губній гармошці, що зберігав за халявою чобота. Коли вертався з бойового завдання, то обов’язково діставав її і награвав улюблену мелодію: “Реве та стогне Дніпро широкий…”
Continue reading

«ТУТ БУВ ТАНКІСТ ЄГОР БАГАЦЬКИЙ…»

150212_Yehor_Bagatsky
Єгор Петрович Багацький народився 6 травня 1917 року в селі Покровка Краснопільського району. Працював спочатку на Михайлівському заводі вогнетривів, пізніше – в радгоспі завідував пунктом Сумського маслозаводу. Після закінчення технічного технікуму в Сумах став бухгалтером-контролером на Грязнянському цукрозаводі.

У липні 1941 року його призвали в армію і направили до Сталінградського танкового училища. З січня 1943 року лейтенант Багацький воював на Центральному, Першому і Другому Українських фронтах, Першому Білоруському, на Курській дузі, в районі Корсунь-Шевченківського, брав участь у визволенні Румунії.

У січні 1945 року війська 1-го Білоруського фронту розпочали наступ між Віслою і Одером. Вони прорвали оборону ворога, розгромили його резерви і швидкими темпами просувалися на захід. 17 січня радянські війська визволили Варшаву, а потім оточили познанське і шнайдемюльське угрупування німців. У боях відзначилася танкова рота під командуванням капітана Багацького. 27 січня вона переправилась через ріку Кюддов в районі населеного пункту Кюддовсталь і першою вступила на німецьку територію. Гітлерівці контратакували танкістів, намагаючись скинути у річку. Рота мужньо зустріла ворога, війська вистояли. В ході бою було знищено три танки, дві протитанкові гармати і понад 80 солдатів та офіцерів противника. Успішні дії танкістів Багацького дозволили переправитись через річку іншим підрозділам.
Continue reading

Самотоївка: «Зустріч п’яти поколінь»-2015

150209_Samotoivka_class1
Вже важко й згадати, коли в Самотоївській ЗОШ І-ІІІ ступенів було започатковано традицію – в першу суботу лютого влаштовувати “Зустріч п’яти поколінь”, на яку запрошуються випускники місцевої школи, котрі отримали атестати 10, 20, 30, 40 та 50 років тому. Цьогорічні випускники не зробили виключення – 7 лютого радо вітали в стінах рідної школи її колишніх учнів.

Отже, нагодою побачитись зі своїми шкільними товаришами та вчителями скористалися випускники 1965-го, 1975-го, 1985-го, 1995-го та 2005-го років. Continue reading

Іван Гаврилович Єременко – доктор педагогічних наук, видатний український вчений-дефектолог

150209_I_Yeremenko
Іван Гаврилович Єременко народився 18 квітня 1916 року у селищі Миропілля Сумської області в селянській сім’ї. Коли йому ще не виповнилось 16 років, помер батько, а згодом втратив зір старший брат. На утриманні матері залишилося 5 дітей. У 1932 році він закінчує семирічку і розпочинає навчання на шестимісячних учительських курсах (м. Білопілля на Сумщині). Згодом І. Г. Єременко працює вчителем початкових класів, а через декілька років на посаді інспектора РВНО. У 1934 році він вступає до Полтавського педагогічного інституту, який успішно закінчує у 1938 році і за розподілом призначається на посаду викладача Немирівського педагогічного училища.

У 1941 році, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, І.Г. Єременко добровільно вступає до лав захисників Вітчизни. Він брав участь в обороні Ленінграда, за що був нагороджений медаллю «За оборону Ленинграда». В подальшому І.Г. Єременко – активний учасник фронтових подій, який виконував обов’язки начальника радіостанції. І.Г. Єременко також був і військовим кореспондентом дивізійної газети «Родина зовет», на сторінках якої часто публікували його репортажі про фронтові події. За участь у Великій Вітчизняній війні з фашистською Німеччиною (1941-1945рр.) І.Г. Єременко був нагороджений багатьма урядовими нагородами, зокрема, орденами «Червоної Зірки», Вітчизняної Війни 2-го ступеня, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною» та інші.

Після демобілізації І.Г. Єременко продовжує роботу літературним редактором у газеті «Радянська освіта», а згодом повертається до педагогічної діяльності в педагогічному училищі (спочатку в Новомиргородському, а пізніше в Коростишевському).
Continue reading

У Старому Салтові бережуть пам’ять про Героя Радянського Союзу Олександра Щербака

150209_O_Shcherbak
Швидко плине час. Але чим більше років відокремлює нас від пам’ятного травня сорок п’ятого року, тим яскравіше постає перед усім світом безсмертний подвиг, який здійснив народ у Великій Вітчизняній війні. Незабаром 9 травня 2012 року, світ відзначатиме 67 річницю Великої Перемоги, перемоги, яка принесла людству мир, надії, щасливе дитинство. І все це ми маємо завдяки тому, що інші загинули, віддавши найдорожче –  життя. Ми не маємо права забути події Другої світової війни, не можемо ні забути, ні простити того, що зробили фашисти. Якби ми забули і простили це, ми зганьбили б святу пам’ять мільйонів людей.

Кожне місто, кожне село пам’ятає героїв, які самовіддано захищали від фашистів рідну землю. У нашому селищі таким героєм був Олександр Михайлович Щербак. Його ім’я увіковічнене на меморіальній дошці, яка встановлена на будівлі Старосалтівської селищної ради. Мешканці та гості Старого Салтова можуть прочитати такі рядки: «У цьому селі жив і працював герой Радянського Союзу секретар підпільного Харківського обкому комсомолу Олександр Михайлович Щербак».
150209_2_O_Shcherbak_memory
Хто ж він такий Олександр Михайлович Щербак? Про нього вам може розповісти кожен учень нашої Старосалтівської школи. Вже кілька поколінь учнів Старосалтівської школи продовжують добру традицію по вивченню життєвого шляху та бойового подвигу героя. Свідченням цього є проведення численних зустрічей, екскурсій, походів, уроків мужності, урочистих лінійок, робота пошукової групи. Все це допомагає зберегти пам’ять та відкрити все нові і нові сторінки книги життя Олександра Михайловича Щербака.
Continue reading