Видавництво «Дух і Літера» підготувало чудовий подарунок друзям, землякам, шанувальникам української літератури, філософії і культури, всім знавцям і поціновувачам творчості Леоніда Ушкалова.
Вже зовсім скоро в українських книгарнях з’явиться з друку книга «Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова», яку написали Олександра і Олександр Ушкалови – дружина й син видатного вченого і нашого незабутнього земляка. Книга вийшла в серії «Постаті культури». Continue reading
(продовження)
…
Ортодоксальні українофіли пробували зобразити появу «Братерства Тарасівців», як неприємний епізод, не вартий серйозної уваги. Однак, дальший розвиток подій показав, що це не так. Імперія вступала у нову смугу історії. Суспільні суперечності виривалися з-під контролю уряду і виливалися в політичну боротьбу, посилювався національно-визвольний рух пригнічених народів. Це не могло не відбитися на становище громад. Засудивши своїх молодих колег-самостійників, старогромадівці зустрілися з новою «єрессю» у своїх рядах – соціалізмом. У 1893 – 1894 роках під проводом молодого поета, талановитого поета-філософа Івана Стешенка у Києві сформувалася студентська громада, що різко критикувала аполітичне українофільство та інтенсивно вивчала соціалістичну літературу. Громада перетворилася в соціал-демократичний гурток, у якому, крім І. Стешенка, працювали Леся Українка, М. Коцюбинський, М. Кривенок, Б. Ратнер та інші (11. – С. 43, 45). Continue reading
Розселений ще на світанку історії у одному з найблагодатніших районів Європи, який по нещасному збігу обставин опинився на перехресті різних цивілізацій, український народ був приречений на довгі століття бездержавного існування. Але безпросвіття національного гніту змінювалося короткими спалахами надії. Розвалювалися одні держави, підносилися інші, бурхливі процеси у їх складі переживала і сама Україна. Доля час від часу дарувала її народу шанс, відкриваючи перед ним перспективу національного визволення. І тоді на перший план виступало його розуміння власних інтересів, усвідомлення життєвої необхідності будувати власну державу. Адже національне рабство – це не лише соціально-економічний визиск. Це духовне закріпачення – найтяжча форма і найзгубніший наслідок національної неволі. Без звільнення від нього національне визволення було неможливе. Continue reading
29 вересня 2020 року в Краснопільському Палаці культури відбувся звіт Краснопільського селищного голови Юрія Яремчука про результати роботи виконавчих органів ради за 2017-2020 роки діяльності. На представленні звіту також був присутній голова Сумської обласної ради Володимир Токар.
Представлення звіту проходило з дотриманням карантинних норм та правил.
Юрій Яремчук: «Те, що зроблено у Краснопільській громаді впродовж останніх більш як трьох років, найкраще підтверджує ефективність нашої колективної праці»
“…Титанічна праця, варта цілого інституту, а не одного дослідника!”
“…Михайло Драгоманов був першим українським публічним інтелектуалом європейського зразка.”
***
Фейсбук нагадує, що 13 серпня 2015 року я, вештаючись болгарською столицею Софією, цілком випадково натрапив на старий будинок з меморіальною дошкою Михайлові Драгоманову. Пригадую, що від несподіваної знахідки мене почало мучити одне крамольне питання: а хто ж такий Драгоманов? Continue reading
В біографії визначного українського художника Никанора Харитоновича Онацького помітне місце займає Краснопільщина. Його приваблював цей край багатим історичним минулим, високоталановитими майстрами народного мистецтва.
Никанор Онацький, автопортрет, 1919 рік
Часто в селах району митцеві довелося бувати в 20-і роки, коли він обіймаючи посаду директора Сумського художньо-історичного музею, посилено збирав по окрузі художні цінності і вів археологічні розкопки. Continue reading
Всім здобуткам минулого року слід завдячувати, перш за все, праці та наполегливості працівникам, депутатам селищної ради, комунальним службам, платникам податків до селищного бюджету, підприємцям, громадським організаціям та активним громадянам, яким не байдужа доля нашої громади.
ІНВЕСТИЦІЙНА ТА ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
– До бюджету Краснопільської селищної об’єднаної територіальної громади за 2019 рік надійшло 152 968,3 тис. гривень, з них: до загального фонду – 144 079,5 тис. гривень (100,4 відсотка до затверджених обсягів на рік), спеціального фонду – 8 888,8 тис. гривень (114,8 відсотка). Continue reading
Поки на кордоні з Росією досі не збудовано надійного укріплення, на Слобожанщині, за 10 кілометрів від кордону постає Грунівська Січ – аналог козацької Січі та садиба сільського зеленого туризму. Засновник Володимир Вакула створив простір, де відтворює культуру і побут українського козацтва. Його садиба стала також центром неформальної освіти, адже поряд з будиночками для туристів тут цілий рік працює козацька лицарська школа.
Неформальна освіта, спрямована на різносторонній розвиток молоді в Україні набирає популярності. Існує вже чимало організацій, що займаються патріотичним вихованням молоді та розкривають лідерські якості. Серед них — організації «Пласт» та Українська Академія Лідерства, табір «Козацька фортеця» та інші. З’являються навіть окремі активності для виховання молоді на основі традицій українського козацтва. Наприклад, всеукраїнська дитячо-юнацька гра «Сокіл» («Джура»), а також низка козацьких лицарських шкіл в різних регіонах країни. Та Грунівська Січ унікальна тим, що це поки що єдине місце, де козацько-лицарська школа діє круглий рік на базі садиби зеленого туризму, де можна і відпочивати і вчитися водночас. Continue reading
До 100-х роковин Гната Михайличенка
100 років тому, 21 листопада 1919, денікінська контррозвідка оточила на околиці Києва конспіративну квартиру “На кручі” й після тривалого обшуку (там знайшлося багато рукописів віршів, незакінчених новел і повістей) арештувала двох українських письменників – Гната Михайличенка й Василя Чумака та члена партії есерів Клавдію Ковальову.
Суд тривав коротко і невдовзі їх розстріляли. Нібито при спробі втечі. Хоча тоді це було пояснення, яким виправдовували будь-яку сваволю тюремників. Continue reading
(закінчення)
Однією з найприкметніших рис української культури часів Шевченка є те, що на передньому плані перебувають тут поезія, музика, етнографія, історія й театр. Усе інше, зокрема природничі й точні науки, філософія, пластичні мистецтва тощо, відходить на другий план. А в осередді тодішньої української культури опиняється пісня. Зрештою, саме з видання народних пісень і розпочалося слов’янське відродження: в 1814 році у Відні виходить «Мала простонародна славяно-српска пjєснарица» Вука Караджича, у 1823 році Ян Коллар видає першу частину збірки «Písně světské lidu slovenského v Uhřích», у 1825 році Франтішек Ладіслав Челаковський видає другу частину збірки «Slovanské národní písně» (у двох останніх збірках були й українські пісні). Так чи інакше, уже Олексій Павловський у своїй граматиці називав «схильність до музики й співочий талант» прикметною рисою українського національного характеру[190], а Микола Цертелєв, публікуючи українські думи, услід за Йоганном Ґотфрідом Гердером, пробує добачати в них «поетичний геній народу, його дух»[191]. Те саме було й у Галичині. Наприклад, у календарі «Pielgrzym Lwowski – Der Pilger» на 1823 рік Денис Зубрицький закликав галичан наслідувати приклад Гердера, Йоганна Йозефа Ґерреса, Вука Караджича та інших і збирати народні пісні. Continue reading
