Category Archives: Військові

У селі Сінне на Сумщині відкрили меморіальну дошку полковнику ЗСУ Євгену Коростельову

Leave a reply

1 вересня 2021 року в селі Сінне урочисто відкрили меморіальну дошку Коростельову Євгену Володимировичу, полковнику Збройних сил України, командиру 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, який загинув 19 листопада 2019 року, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України під час виконання службового обов’язку під смт Новотроїцьке на Донбасі. Меморіальну дошку встановили на будівлі Сіннівської філії Миропільського навчально-виховного комплексу, в якій навчався майбутній військовий командир. Continue reading →

Пам’яті Віталія Піддубного

Leave a reply

ПАМ’ЯТАЄМО ГЕРОЯ…

Віталій Піддубний («Сват»): “Мамулічко, ніколи не плач! Коли навіть загину, вам ніколи не буде соромно за мене. Ви будете пишатись мною!”

Народився Віталій 4 жовтня 1977 р. у с. Миропілля Краснопільського району (нині – Миропільської територіальної громади, Сумського р-ну), Сумської обл. У 1984 – 1994 рр. навчався в Миропільській загальноосвітній школі. Continue reading →

Літовцев Дмитро Іванович – генерал-полковник з Великого Бобрика

Leave a reply

Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.

Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році. Continue reading →

Полковник Іванющенко Олексій Сергійович – ветеран військ ПРО

Leave a reply

Іванющенко Олексій Сергійович (22.03.1938 – 06.06.2016) – полковник, доктор технічних наук, професор, кавалер двох орденів, ветеран полігону ПРО

Олексій Іванющенко народився 22 березня 1938 року в селищі Краснопілля Сумської області. Батько – Іванющенко Сергій Степанович – загинув на фронті у грудні 1941 року, маму – Євдокію Миколаївну – розстріляли німці у травні 1943-го.

У 1955 році Олексій Іванющенко закінчив середню школу зі срібною медаллю і вступив до Київського вищого інженерного радіотехнічного училища військ ППО країни (КВІРТУ).

Після закінчення КВІРТУ у 1959 році лейтенант-інженер Іванющенко О.С. отримав призначення на 10-й Державний науково-дослідний випробувальний полігон ПРО Міністерства оборони. Проходив службу на посадах від інженера-випробувача до начальника Управління. Брав участь у випробуваннях нових засобів озброєння ракетно-космічної та протилітакової оборони, у створенні і введенні в дію нових засобів експериментально-вимірювальної бази полігону. Continue reading →

Пам’ятаємо Юрія Андрієнка

Leave a reply

Юрій Олександрович Андрієнко народився 18 жовтня 1988 року в селі Сінному Краснопільського району Сумської області. У дитинстві разом з родиною переїхав до села Велика Рибиця Краснопільського району. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи села Велика Рибиця, потім – загальноосвітню школу села Миропілля Краснопільського району. Після закінчення школи вступав до Національної академії Служби безпеки України (місто Київ), але не пройшов за конкурсом. Деякий час навчався на юридичному факультеті Сумського національного аграрного університету. Їздив на заробітки за кордон, де працював водієм. Continue reading →

“Хто, як не ми. Хто, як не я”

Leave a reply

Характер залишає відмітини на обличчі кожної людини. Очі часто називають відображенням душі і з цим поширеним твердженням згодні і мудреці старовини, і метри сучасної психології. Ні до перших, ні до других не маю жодного відношення, але коли у липні минулого року разом із страшною звісткою про загибель на російсько-українській війні нашого земляка Сергія Лисенка із Чернеччини отримав на електронку його фото, першою думкою, що промайнула в голові, була: “Надзвичайно добре обличчя, якісь сумні очі… Мабуть спокійної вдачі хлопець…”. А ще через день був на його похороні, як завжди “автоматично” взяв із собою фотокамеру, довго вагався, чи варто нею користуватися на такому скорботному заході, та все ж зробив кілька знімків. А спілкування із знайомими Сергія підтвердили мої припущення про його характер: життєрадісний, порядний, щирий, позитивний та справжній – таким його запам’ятали односельці. Кажуть, що Сергій вирізнявся своєю простотою і людяністю. Continue reading →

“Волів би забути про все, але не можу…”

Leave a reply

Їх залишилося одинадцять обійців з 51 ОМБР на териконі, який постійно обстрілювався ворожою артилерією. Опинившись в оточенні, прикривали підрозділи 72-ї ОМБР, які знаходились у Червонопартизанську, який у 2016 році у зв’язку з декомунізацією було перейменовано на Вознесенівку.

Виснажені, але незламні, втримували державний кордон, відтягуючи на себе сили терористів, стримуючи колони бронетехніки російських найманців та забезпечуючи умови для наступальної операції ЗСУ на інших напрямках. Про них ніхто не згадував. Не зустрічав з радісними вигуками та квітами. Хоча завдяки їм було врятовано чимало людських життів. Цими героями є бійці 4-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї 2-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 51 ОМБР, командир якої — бойовий офіцер, капітан Сергій Чергінець. Continue reading →

За три весни до перемоги. Подвиг артилеристів капітана Івана Криклія

Leave a reply

До 110-річчя від дня народження Івана Ілліча Криклія, першого кавалера Ордена Вітчизняної війни І ступеня, уродженця Славгорода

Русявий, підтягнутий капітан пружно вискочив з бліндажа і озирнувся по сторонах. Стояв теплий весняний вечір. Напередодні густо прошумів травневий дощик, і земля, позолочена сонцем, волого парувала. Насторожувала неприродна для прифронтової смуги тиша. Ординарець підвів Криклію коня, і капітан хвацько скочив у сідло. Його викликав до себе командир полку майор Клягін.

…У травні сорок другого року після довгої сльоти та дощів в районі Харкова раптом наступили сухі дні. Війська Південно-Західного фронту готували вогневі рубежі, розраховуючи дати противнику серйозну битву. На далеких підступах до Харкова довгою звивистою лінією, якщо дивитися на військову карту, розтягнулися армії, дивізії і полки. Ставка Верховного Головнокомандування поставила перед фронтом завдання: ударами двох великих військових і армійських з’єднань з півночі і півдня прорвати оборону противника, розсікти ворожі війська і очистити від них місто.

Нарада командного складу, на якій ставилися завдання арміям, відбувалася у Куп’янську 9 травня. Попереду було рівно три роки війни. Continue reading →

Толя та Оля

Leave a reply

160816_A_Horbenko1Варіантів заголовка до цього коротенького матеріалу було декілька, хоча б «Для сильних духом немає меж», але погляньте на цю світлину, і зрозумієте, що кращого варіанту годі шукати. Це Анатолій Горбенко «Бугор» – герой, боєць АТО! А поряд його дружина Оля. Для людей не знаючих може здатися, що цю ідилію фотограф зафіксував в готелі на узбережжі моря. Але ми знаємо, що це фото зроблено в Київському центральному клінічному військовому шпиталі, і що кілька тижнів тому медики боролися за життя Анатолія.

Анатолій народився у селі Велика Рибиця, останні роки із сім’єю мешкав у Маріуполі. Навесні 2014 року, коли почалася російська агресія і коли росіяни вже попрямували на Маріуполь, він зібрав речі і пішов в батальйон “Донбас”. У складі мінометного взводу Бугор брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Первомайська, Мар’їнки. Власне, найбільший подвиг він здійснив уже в оточенні, тому що виявив нелюдську витримку, нелюдську хоробрість, не здавався, і головне – коли вони потрапили в оточення в селі Червоносільське – пройшов через “коридор смерті”. Довгий час перебував у полоні бойовиків, де вкотре продемонстрував дива незламності духу воїна. Подвиги були майже неймовірними. За них Анатолій Горбенко отримав Орден “За мужність” і кілька медалей.
Continue reading →

«ВАМ НІКОЛИ НЕ БУДЕ СОРОМНО ЗА МЕНЕ…»

Leave a reply

160513_Piddubnyi_memory1Неоголошена війна забрала життя тисячі наших українців. Це страшно, та ще страшніше усвідомлювати, що невідомо, скільки ще матерів, дружин, дітей страждатимуть через непоправні передчасні втрати найдорожчих людей. Наш обов’язок – пам’ятати героїв, хто не повернувся зі Сходу, хто не встиг вдосталь пожити зі своїми рідними, недорадів, недокохав, але встиг піти у безсмертя, захищаючи найдорожче, що є в українців – право на волю і незалежність. Своєю жертовністю вони вщент зруйнували недолугі закиди кремлівських стратегів, що України як держави, а українців як нації взагалі не існує.

Днями у Миропільській ЗОШ І-ІІІ ступенів відбувся мітинг-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки в пам’ять про випускника школи, добровольця, героя, справжнього патріота Віталія Володимировича Піддубного, який загинув, захищаючи суверенітет і цілісність держави на Сході.
Continue reading →