Category Archives: Військові

Прості мужики. Звичайні герої.

Leave a reply

151214_P_Kozakov1
Українці ніколи не мріяли про нових військових героїв, але нас ніхто не питав — просто поставили перед фактом. Практично жоден день у зоні АТО не минає без подвигів наших армійців, зрештою, сам факт того, що вони не стали ховатися від повісток і сьогодні несуть службу – вже подвиг. Але що ми знаємо про цих хлопців? Майже нічого. В усі часи армія трималась на простих сільських чоловіках, хлопцях. Павло Козаков з Угроїд один з таких нічим не примітних чоловіків. Білорус за національністю, він у 2005 році отримав український паспорт і вже як Громадянин України у вересні 2014 року пішов захищати тепер вже свою землю.

Читачі районки мабуть пам’ятають коротку розповідь про Павла в одній з волонтерських хронік. Як механік-водій-електрик воював у населених пунктах Горняк, Курахово, Піски, Карловка. Там у нього з’явився другий день народження – 20 листопада 2014 року, коли за кілька метрів від нього вибухнула міна, проте жодних ушкоджень не отримав. Але холод, сирість і старі болячки дали про себе знати відтак війна для Павла Козакова мала б скінчитися. Та лікарі виявилися іншої думки і чоловік вирушив, як каже, на свою «другу військову кампанію».
Continue reading →

Генерал-майор Придатко Леонід Сергійович – комдив РВСН

Leave a reply

150930_Prydatko_L_S
Придатко Леонід Сергійович – генерал-майор, командир 39-ї ракетної дивізії РВСН (11.1975 – 05.1983), заступник начальника Краснодарського вищого військового командно-інженерного училища (1983 – 1986).

Придатко Леонід Сергійович народився 25 вересня 1935 року в селищі Краснопілля Харківської області (зараз – Сумська обл.).

Закінчив Камишинське командно-технічне училище, Ленінградську Військову інженерну академію ім. А.Ф. Можайського (1969 р).

У Ракетних військах служив на посадах: старший технік, командир взводу, начальник відділення, заступник командира полку, командир ракетного полку, командир ракетної бригади, командир ракетної дивізії, заступник начальника Краснодарського ВВКІУ.

У 1975 р. полковник Л.С. Придатко призначається командиром ракетної дивізії (м. Новосибірськ). У 1976 р. в дивізії починається зняття з бойового чергування і демонтаж ракет Р-16, знищення споруд стартових позицій п’яти ракетних полків. У 1977-1980 рр. дивізія переформовує ракетні полки на ракетний комплекс «Пионер».
Continue reading →

ПОВІТРЯНИЙ МИСЛИВЕЦЬ

Leave a reply

150505_V_Nagornyi_1
Віктор Сергійович Нагорний народився 26 жовтня 1922 року в селі Угроїди, нині селище Краснопільського району Сумської області, в родині робітника. Закінчив 7 класів початкової середньої школи, працював слюсарем на заводі в місті Суми, займався в аероклубі. З 1940 року в Червоній Армії, рік по тому закінчив Чугуївську військову авіаційну школу пілотів. З серпня 1942-го в діючій армії. До вересня 1942 року служив у 297-му ВАП; потім – 27-му ВАП; по травень 1945 – в 293-му ВАП.

До лютого 1944 року командир ланки 293-го винищувального авіаційного полку (11-й змішаний авіаційний корпус, 15-а Повітряна армія, 2-й Прибалтійський фронт). Літаючи на Як-1, брав участь у боях під Сталінградом. Ядро 293-го авіаполку, яким командував Олександр Іванович Кетов, складали майстри стрімких атак, справжні радянські аси Григорій Олійник, Микола Логвиненко, Сергій Сафронов. 24 серпня 1943 року всім трьом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Схожі на них були Григорій Яроцький, Іван Мороз, Микола Спєвак. Віктор Нагорний виявився гідним служити поряд з такими асами. Він зарекомендував себе відважним льотчиком, відмінно володіючи технікою пілотажу. До лютого 1944 року старший лейтенант В. С. Нагорний здійснив 169 бойових вильотів, беручи участь у 59 повітряних боях, збив особисто 19 і в складі групи 6 літаків супротивника.

1 червня 1944 року за мужність і військову доблесть, проявлені в боях з ворогами, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Всього до травня 1945 зробив близько 250 бойових вильотів, збив 25 літаків противника особисто і 6 – у групі з товаришами. Після війни продовжував служити у ВПС. У 1950 році закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну школу. З 1960 року підполковник В. С. Нагорний – в запасі. Жив у місті Суми. Працював на заводі електронних мікроскопів. Трагічно загинув 12 липня 1964 року. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (двічі), Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки (чотири рази), медалями.
Continue reading →

Артилерист широкого профілю

Leave a reply

150430_D_Hasai
Народився Дмитро Васильович Гасай 22 жовтня 1922 року в селі Мала Рибиця. Після закінчення 7 класів у місцевій школі поїхав в Донбас, навчався в гірничо-промисловому училищі, працював кріпильником, коногоном на шахті в Новій Горлівці.

На початку червня 1941 року одержав відпустку і поїхав у рідне село. Тут його й застала Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року Гасай був призваний до лав Червоної Армії і направлений в м. Чугуїв в полкову школу молодших командирів.

Після закінчення навчання потрапив у 108-й гвардійський стрілецький полк. Був спочатку навідником, а згодом – командиром 76-міліметрової гармати, в обслузі шестеро солдат. Гармату транспортували чотирма кіньми. Важко було їм тягати цю махину фронтовими дорогами. Тому нерідко бійці підставляли й свої плечі.

Якось під Сталінградом у грудневу заметіль з батареї передали, що десь поблизу виявлено двох німецьких солдат в розташуванні артилерійських позицій. Смеркало. Гасай узяв автомат і пішов у завірюху. Було в нього якесь передчуття того, що він може зустрітися з фріцами. «Але ж, – подумав собі, – їх двоє, а я один, і німці завжди добре озброєні»…
Continue reading →

ОСТАННІЙ ІЗ КОМУНАРІВ

Leave a reply

150407_I_Tokarev2
Іван Дем’янович Токарєв – останній із вихованців відомої на всю країну комуни ім. Ф. Е. Дзержинського, яку очолював видатний педагог А. С. Макаренко, прожив довге, дуже нелегке, але багате подіями життя. Йому було вже за 90, але він як і раніше без відпочинку і спокою займався громадською роботою, відстоював права своєї родини на майно, втрачене у часи сталінських репресій. Батько Івана Дем’яновича не хотів вступати в колгосп, за що і поплатився.

Проживаючи у Нижньому Новгороді, він натхненно розповідав про отаманів запорізьких козаків, про українських поетів і письменників тамтешнім учням. Наочні матеріали до бесід готував завжди сам, а ще був палким прихильником видатного українського поета та мислителя Івана Франка, тож частенько влаштовував у навчальних закладах франківські літературні читання, які зазвичай завершував виконанням української народної пісні «Ой, у вишневому садочку».
Continue reading →

ЗВ’ЯЗКІВЕЦЬ ВІД БОГА

Leave a reply

150407_I_Tokarev1
Іван Дем’янович Токарєв народився в 1920 році у селищі Угроїди Краснопільського району Сумської області. Виховувався у знаменитій Дитячій трудовій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського, якою керував педагог і письменник А. С. Макаренко.

Згодом закінчив Ульяновське військове училище зв’язку. З серпня 1941 року командував радіовзводом. Ось як згадує Іван Дем’янович початок війни:

– Після укомплектування батальйону людьми і технікою нам було наказано відступати через Крим у м. Керч. Сюди, крім авіаційних тилів, рухалися залишки розбитих і деморалізованих піхотинців, артилерійських і танкових частин в надії якось форсувати протоку і прорватися на простори Краснодарського краю.

Під’їхавши зі своїм взводом до Керчі, я підігнав радіостанції і вантажну машину з кабелями та іншим майном якнайближче до берега протоки, щоб при наявності плавзасобів швидше потрапити на протилежний бік.
Continue reading →

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ: У МЕЗЕНІВЦІ ПОПРОЩАЛИСЯ ІЗ ПІДПОЛКОВНИКОМ АРТУРОМ КОСТЮЧЕНКОМ

Leave a reply

150218_A_Kostiuchenko1
Сьогодні Краснопільщина прощалась із своїм героєм. У Мезенівці поховали 38-річного Артура Костюченка, підполковника Збройних сил України, командира механізованого батальйону І танкової бригади в/ч 1815А, який загинув 14 лютого у Донецькій області.

Сільський будинок культури, де пройшла громадська панахида, не вміщав бажаючих проститися із загиблим. Зібралися сотні сельчан, однокласників, друзів, викладачів, товаришів Артура Івановича по Сумському артучилищу, бойових побратимів.
Continue reading →

Полковник Гордієнко Павло Харитонович – уродженець Миропілля, Почесний громадянин міста Бєлгород

Leave a reply

150122_P_Gordienko
ГОРДІЄНКО Павло Харитонович
(02.06.1910 – 27.05.1990)

Рішенням виконкому міської Ради депутатів трудящих від 7 серпня 1968 року № 705 Гордієнку Павлу Харитоновичу, колишньому начальнику політвідділу 89-ї Гвардійської Бєлгородсько-Харківської стрілецької дивізії, присвоєно звання «Почесний громадянин міста Бєлгород» за відзнаку в боях під час визволення міста Бєлгорода від німецько-фашистських загарбників у липні-серпні 1943 року та плідну роботу з військово-патріотичного виховання молоді.

Народився у багатодітній селянській родині в селі Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (нині Краснопільського району Сумської області). У 1935 році призваний на військову службу в Червону Армію. Брав участь у радянсько-фінській війні. Був комісаром винищувальної протитанкової артилерійської бригади, що брала участь у битві на Волзі і звільняла на початку 1943 року Бєлгород і Харків.
Continue reading →

Генерал-майор Гордієнко Григорій Харитонович – головний будівничий Тихоокеанського флоту

1 Reply

Гордієнко Григорій Харитонович (06.01.1906, м.Миропілля – 25.08.1972, м.Москва) – радянський військовий інженер, генерал-майор Радянської армії.

Григорій Харитонович Гордієнко народився 6 січня 1906 року в м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (зараз – Сумський район Сумської області). У 1929 році він закінчив робітфак, 1933 року — Харківський інженерно-будівельний інститут. У 1938 році Григорій Гордієнко був призваний на службу в Робітничо-Селянську Червону Армію. Служив у складі окремих будівельних підрозділів. У 1943-1944 роках служив інспектором з військового будівництва на Далекому Сході, потім інспектором з будівництва Тихоокеанського флоту та Амурської військової флотилії. Пізніше продовжував службу на інтендантських та будівельних посадах. Continue reading →

Біля колиски популярного маршруту

Leave a reply

1119_M_Hordienko128 квітня 1939 року о 4 годині 19 хвилин літак “Москва” з Володимиром Коккінакі та його штурманом Михайлом Гордієнком, стартував з Щолковського аеродрому під Москвою.

Орієнтуючись по приладах, зокрема по радіокомпасу РЦ-7, пілоти практично “наосліп” вели літак до американського континенту. Умови погоди не дозволяли здійснити посадку в Нью-Йорку, все східне узбережжя США було закрито для посадки літаків, і льотчик змінив курс. У сутінках В. Коккінакі зумів здійснити посадку з прибраним шасі на невеликому острівці – болотистому Міскоу в затоці Святого Лаврентія.
Михайло Гордієнко

Таким чином, Коккінакі і Гордієнко вклалися в 22 години 56 хвилин. Вони перелетіли з Москви до Америки за маршрутом Москва – Новгород – Гельсінкі – Тронхейм – Ісландія – мис Фарвель (південний край Гренландії) – США (острів Міскоу), подолавши 8000 кілометрів (6515 кілометрів по прямій) із середньою швидкістю 348 кілометрів на годину.

Це було видатне досягнення для того часу. Пізніше маршрут, прокладений Коккінакі і Гордієнком, став використовуватися для регулярних безпосадкових перельотів з Москви до Нью-Йорка і назад.

Безумовно, не може не викликати гордості той факт, що штурманом у цьому історичному польоті був наш земляк Михайло Харитонович Гордієнко (1903 – 1973).

Народився майбутній льотчик у Миропіллі, де пройшло його дитинство, шкільні роки. Харківська школа Червоних старшин, льотна школа в Оренбурзі – ось сходинки, що підняли Михайла Гордієнка до неба. Йому поталанило працювати з кращими льотчиками Радянського Союзу – Байдуковим, Юмашевим, Беляковим, Стефановським, брати участь у випробуванні найновіших літаків.
Continue reading →