Tag Archives: Краснопільський

Юність, обпалена війною

Leave a reply

150507_Riasne_IIWW_1
21 червня 1941 року випускники Ряснянської школи отримали атестати про середню освіту. Це була радісна подія не лише для школи, а й для всіх жителів села. Лунав веселий сміх, грала музика, у вихорі шкільного вальсу кружляли пари. Перед молодими людьми відкривалась дорога в самостійне життя. А наступного дня почалася війна. Багато планів не збулося, багатьом надіям не судилося здійснитись.

Не здійснилися заповітні мрії і трьох дівчат-випускниць. Вони з першого шкільного дня навчалися в одному класі, товаришували, допомагали одна одній у навчанні. Ліда Пащенко та Марійка Капленко жили на одній вулиці і були сусідами, разом бігали по яблука до колгоспного саду, спекотними літніми днями плюскалися у ставку. Не відставала від них і Ліда Степанко – відстань за півкілометра до її будинку для подруг не була перешкодою.

З червня 1941 року фашистські війська, рухаючись на схід, захоплювали українські міста та села. 14 жовтня було окуповано і наше село. Німці захоплювали хати, виганяли місцевих мешканців на вулицю, багато з них жили у хлівах разом з домашньою худобою, когось прийняли сусіди, дехто з людей викопував землянки і жили в них. Доводилось важко працювати, адже в селі залишились жінки, люди похилого віку та діти.
Continue reading →

В боях за висоту 199,7… (ч.2)

Leave a reply

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/05/05/v-boyah-za-vysotu-199-7-ch-1/)
***
Таким чином, що ж ми маємо? Те, що, згідно хроніки бойових дій, боїв поблизу Думівки не могло бути 14-го серпня, висоти 199,7 поблизу Думівки теж немає. Де і що шукати? Очевидно, відповідь могла б дати безпосередньо сама фронтова карта-кілометрівка або ж ще більш детальніша мапа РККА довоєнного друку – та, по якій і воювали червоні командири. Довгий час такі карти були засекречені і доступні вузькому колу дослідників. На щастя, в Росії була розроблена програма, присвячена 70-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, дякуючи якій багато раніше недоступної інформації про цю війну було розсекречено і перейшло у вільний обіг для дослідження істориками та краєзнавцями. Підтвердились і факти, що бій за висоту 199,7 відбувся 13-го серпня, а Вдовитченко помер 14-го серпня. І, нарешті, була знайдена карта-кілометрівка РККА з чітко позначеною висотою 199,7. Ось тепер я можу винести на суд громадськості свою детальну реконструкцію подій 12-14-го серпня, під час яких і звершив свій подвиг Герой Радянського Союзу Вдовитченко І.Г.
OLYMPUS DIGITAL CAMERA
2011-й рік. Надія Григорівна Герасікова (Вдовитченко), красноярузські ветерани та школярі, самотоївські школярі в краєзнавчому музеї “Пам’ять” Самотоївської ЗОШ. Засновник та керівник музею  – Вдовіченко Євгенія Анатоліївна (друга зліва).
Continue reading →

В боях за висоту 199,7… (ч.1)

Leave a reply

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка

Ось вже близько 70-ти років пройшло з часів, коли на українській землі останній раз гриміли бої. Та й у наші дні, дякуючи розсекреченим архівам, виявляються все нові й нові подробиці хроніки тих часів, розрізнені дані сплітаються в один логічно довершений ланцюжок, розвінчуються застарілі міфи. Про виявлення історичної правди обставин одного з таких епізодів – подвигу Героя Радянського Союзу Івана Григоровича Вдовитченка, який тісно пов’язав між собою Самотоївку та Красну Яругу, – я й розповім вам у цьому нарисі.

Іван Григорович Вдовитченко народився 22-го квітня 1924-го року в селищі Красна Яруга Бєлгородської області Росії. У своїх батьків – Григорія Степановича та Дар’ї Іванівни, він був восьмим з одинадцяти дітей. Сім’я була середнього достатку, мала кріпке господарство, та все ж, як і було заведено в ті часи, дитинство закінчувалося швидко і діти йшли працювати з юних літ. От і Іван, після закінчення семи класів, у 1940-му році, влаштувався електриком до місцевого цукрового заводу. Ще зі шкільних років він захоплювався технікою – постійно щось майстрував, умів навіть шити взуття, добре грав на струнних музичних інструментах. Іван був відкритою для спілкування людиною, з широким колом друзів, та найкращим його товаришем був Микола Бондарєв.
150506_I_Vdovytchenko1

 
Сім’я Вдовитченків (Іван вгорі).

 

Continue reading →

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка

Leave a reply

150505_I_Vdovytchenko1
Вдовитченко Іван Григорович

Народився Іван Григорович Вдовитченко 24 квітня 1924 року в с. Красна Яруга Ракитянського району Бєлгородської області в сім’ї робітника. Закінчив 7 класів. Працював електриком місцевого цукрового заводу. В лютому 1943 року був призваний до лав Червоної Армії. Воював на Воронезькому фронті.

Бої йшли на території Сумської області. Підрозділи 764-го стрілецького полку, долаючи впертий опір противника, вийшли до населеного пункту Думівка. Дальшому просуванню наших військ заважала висота 199,7 між Великим Бобриком і Верхньою Сироваткою. Ця висота була перетворена німцями в опорний пункт.

На світанку 13 серпня 1943 року фашистська піхота при підтримці трьох важких танків і вогневих засобів, розташованих на висоті, розпочали атаку підрозділів 3-го батальйону стрілецького полку. В жорстокому бою артилеристи із протитанкових гармат підбили дві ворожі машини. Але третьому танку вдалося прорватися до окопів, де оборонялися бійці 8-ї стрілецької роти цього батальйону.
Continue reading →

ПОВІТРЯНИЙ МИСЛИВЕЦЬ

Leave a reply

150505_V_Nagornyi_1
Віктор Сергійович Нагорний народився 26 жовтня 1922 року в селі Угроїди, нині селище Краснопільського району Сумської області, в родині робітника. Закінчив 7 класів початкової середньої школи, працював слюсарем на заводі в місті Суми, займався в аероклубі. З 1940 року в Червоній Армії, рік по тому закінчив Чугуївську військову авіаційну школу пілотів. З серпня 1942-го в діючій армії. До вересня 1942 року служив у 297-му ВАП; потім – 27-му ВАП; по травень 1945 – в 293-му ВАП.

До лютого 1944 року командир ланки 293-го винищувального авіаційного полку (11-й змішаний авіаційний корпус, 15-а Повітряна армія, 2-й Прибалтійський фронт). Літаючи на Як-1, брав участь у боях під Сталінградом. Ядро 293-го авіаполку, яким командував Олександр Іванович Кетов, складали майстри стрімких атак, справжні радянські аси Григорій Олійник, Микола Логвиненко, Сергій Сафронов. 24 серпня 1943 року всім трьом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Схожі на них були Григорій Яроцький, Іван Мороз, Микола Спєвак. Віктор Нагорний виявився гідним служити поряд з такими асами. Він зарекомендував себе відважним льотчиком, відмінно володіючи технікою пілотажу. До лютого 1944 року старший лейтенант В. С. Нагорний здійснив 169 бойових вильотів, беручи участь у 59 повітряних боях, збив особисто 19 і в складі групи 6 літаків супротивника.

1 червня 1944 року за мужність і військову доблесть, проявлені в боях з ворогами, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Всього до травня 1945 зробив близько 250 бойових вильотів, збив 25 літаків противника особисто і 6 – у групі з товаришами. Після війни продовжував служити у ВПС. У 1950 році закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну школу. З 1960 року підполковник В. С. Нагорний – в запасі. Жив у місті Суми. Працював на заводі електронних мікроскопів. Трагічно загинув 12 липня 1964 року. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (двічі), Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки (чотири рази), медалями.
Continue reading →

Артилерист широкого профілю

Leave a reply

150430_D_Hasai
Народився Дмитро Васильович Гасай 22 жовтня 1922 року в селі Мала Рибиця. Після закінчення 7 класів у місцевій школі поїхав в Донбас, навчався в гірничо-промисловому училищі, працював кріпильником, коногоном на шахті в Новій Горлівці.

На початку червня 1941 року одержав відпустку і поїхав у рідне село. Тут його й застала Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року Гасай був призваний до лав Червоної Армії і направлений в м. Чугуїв в полкову школу молодших командирів.

Після закінчення навчання потрапив у 108-й гвардійський стрілецький полк. Був спочатку навідником, а згодом – командиром 76-міліметрової гармати, в обслузі шестеро солдат. Гармату транспортували чотирма кіньми. Важко було їм тягати цю махину фронтовими дорогами. Тому нерідко бійці підставляли й свої плечі.

Якось під Сталінградом у грудневу заметіль з батареї передали, що десь поблизу виявлено двох німецьких солдат в розташуванні артилерійських позицій. Смеркало. Гасай узяв автомат і пішов у завірюху. Було в нього якесь передчуття того, що він може зустрітися з фріцами. «Але ж, – подумав собі, – їх двоє, а я один, і німці завжди добре озброєні»…
Continue reading →

Ціною власного життя солдат Володимир Трофімов врятував командира

Leave a reply

150424_V_Trofimov1
Трофімов Володимир Васильович – стрілок 1-го стрілецького батальйону 1255-го стрілецького полку 379-ї стрілецької дивізії 6-ї гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту, червоноармієць.

Народився 24 квітня 1925 року в селі Угроїди*, нині селище міського типу Краснопільського району Сумської області. Українець. Член ВЛКСМ з 1939 року. У 1929 році разом з батьками переїхав до міста Суми, де три роки навчався в 4-й середній школі. З 1936 року жив у місті Ізюм Харківської області. Після закінчення семи класів вступив до Ізюмського залізничного училища. Напередодні війни переїхав до Москви. Восени 1941 року разом з колективом суднобудівного заводу, на якому працював слюсарем, евакуювався до Куйбишева (нині – Самара).

У Червоній Армії з 1943 року. Навчався в Куйбишевському піхотному училищі. Учасник Великої Вітчизняної війни з лютого 1943 року. Воював на Брянському і 2-м Прибалтійському фронтах. Був поранений.

Червоноармієць Володимир Трофімов відзначився 19 січня 1944 року в бою за село Батово Новосокольничеського району Псковської області. Першим увірвався в траншею противника, знищив 11 фашистів. Загинув у цьому бою, закривши собою командира роти.

Похований у селі Маєво Новосокольничеського району Псковської області. У Москві на Ніколо-Архангельському кладовищі Герою встановлений кенотаф.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 року за виняткову мужність і відвагу, проявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників, червоноармійцю Трофімову Володимиру Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Continue reading →

Микола Григорович Кравченко – повний кавалер орденів Слави з Думівки

Leave a reply

150424_M_Kravchenko1

Микола Григорович Кравченко – повний кавалер орденів Слави з Думівки

Давно відгриміла остання війна, про її героїв знято безліч фільмів, написано немало книг. Хтось воював льотчиком у небі, хтось топив фашистів на морі, зараз ми знаємо й про ті сторінки історії війни, які раніше намагалися обійти стороною. Ніхто не зважиться назвати долю фронтовика легкою, в яких би частинах він не воював. Та, все ж, особисто мені здається, що найбільш відповідальною і непередбачуваною була професія військового розвідника. Адже ці люди, в той час, коли їх товариші відсиджувались у траншеях, відправлялися далеко вперед, пересікали лінію фронту, щоб прямо перед носом ворога вивідати інформацію, яка допоможе вірніше вести майбутній бій і, таким чином, ризикуючи життям власним, врятувати життя комусь з однополчан.

Микола Григорович Кравченко народився 20-го липня 1923-го року в селі Думівка Сумської округи. Закінчивши сім класів Самотоївської школи, влаштувався працювати до місцевого колгоспу. Як тільки хлопцю виповнилося вісімнадцять років, – у липні 1941-го, відразу ж був зарахований у запасний батальйон зв’язку, який дислокувався на Донбасі. Три місяці навчання – і Кравченко вже на Південному фронті. Бойове хрещення одержав на початку листопада 1941-го року під Ростовом-на-Дону. Потім військову частину, в якій служив М.Г.Кравченко, 50-й окремий батальйон зв’язку 51-ї стрілецької дивізії, було перекинуто знову на Донбас. Особливо жорстокі бої точилися під Слов’янськом, сили були нерівними, батальйон потрапив в оточення, Миколу Григоровича було поранено. Після тривалого лікування в госпіталі його направили під Сталінград.  М.Г.Кравченко після війни ділився роздумами: «…Кожен солдат має своє бойове покликання, тільки йому притаманний хист. Особливо яскраво проявлялися здібності людини в фронтових умовах. Не знаю чому, але з перших днів моєї участі у боях проти німецько-фашистських загарбників військове командування розгледіло в мені якості розвідника. Отож я всю війну і був ним, виконуючи щоразу все складніше завдання…»
Continue reading →

Льотчик-герой Микита Кононенко у пам’яті земляків

Leave a reply

150415_M_Kononenko2_1
Де б не жила людина, кожна епоха народжує в громаді символи свого часу, свої характери, які відображають сам дух того часу – мирного чи воєнного, спокійного чи буремного. Давно загоєно тяжкі рани останньої війни, та народна пам’ять назавжди збереже своїх героїв, особливо – якщо вони земляки.

Кононенко Микита Никифорович народився 16-го квітня 1922-го року в селі Самотоївка в родині селянина-середняка. Оселя Кононенків знаходилась на вулиці Западня, недалеко від магазину. У 1937-му році закінчив 8 класів. Ветеран війни, полковник у відставці Лопандя Андрій Петрович згадував на зустрічах зі школярами:
«…З Микитою ми навчалися в одному класі. Він був цілеспрямованим, позитивно впертим хлопцем. Ще зі шкільної парти мріяв стати льотчиком, особливу увагу приділяв фізичній підготовці…»

1938-39-ті роки Кононенко навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та, одночасно, – в місцевому аероклубі, де отримав основи льотної майстерності. У 1940-му році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943-му – курси штурманів ескадрилій. Із 3-го лютого 1943-го року – в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах. У Радянській Армії пройшов шлях від курсанта до полковника, заступника начальника штабу дивізії.

Continue reading →

Ас із Самотоївки

Leave a reply

150415_M_Kononenko1_1
Кононенко Микита Никифорович народився 16 квітня 1922 року в селі Самотоївка Краснопільського району Сумської області в родині селянина. У 1937 році закінчив 8 класів. З 1938 року по 1939 рік навчався у школі ФЗУ при машинобудівному заводі імені Фрунзе міста Суми та одночасно в місцевому аероклубі. З 1 лютого 1940 р. у Червоній Армії. У 1940 році закінчив Чугуївське військово-авіаційне училище льотчиків, а в 1943 році – курси штурманів ескадрилій. З 3 лютого 1943 року в діючій армії. Воював на Брянському, Центральному, Воронезькому, Степовому, 2-му Українському фронтах.

По березень 1945 р. служив у 297-му ВАП (згодом став 179-м Гвардійським ВАП), потім – в 177-му Гвардійському ВАП. До лютого 1945 року штурман 179-го Гвардійського винищувального авіаційного полку (14-а Гвардійська винищувальна авіаційна дивізія, 5-а Повітряна армія, 2-й Український фронт) гвардії капітан М. Н. Кононенко здійснив 169 бойових вильотів, у 52 повітряних боях особисто збив 15 і в складі групи 9 літаків противника.
Continue reading →