Tag Archives: Миропілля

Перші враження про визволену Україну Олександр Довженко отримав на Краснопільщині

150318_Dovzhenko1
Довженко на фронті, 1943 р.

Книга “Історія Самотоївки від найдавніших часів” була вже майже зверстана до друку, як з села Комиші, що на Охтирщині, прилетіла приголомшуюча звістка. Знайомий краєзнавець з сусіднього району в особистому повідомленні на одному з форумів всесвітньої мережі аргументує, що славетний українець Олександр Довженко бував у Самотоївці. Лист справив враження вибуху бомби. Справді, – Олександр Довженко – людина з великої літери, митець, котрий, в небезпечні для життя “сталінські” часи, не лякався за свою національну свідомість, любов до України, як окремого регіменту, і раптом – має відношення до літопису нашої маленької батьківщини… Та про все по черзі.

1943-й рік. Перший секретар Комуністичної партії України Микита Сергійович Хрущов – один з керівників штабу Воронізького фронту, а Олександр Петрович Довженко, всесвітньо відомий український кінорежисер і кінодраматург, – “приписаний” до цього штабу, як військовий кореспондент. В цей час з майбутнім керівником Радянської держави його поєднують теплі, дружні стосунки; вони обговорюють всі новини та події, діляться планами на майбутнє, Довженко подорожує фронтовими шляхами в одному автомобілі з Хрущовим. 18 статей Довженка побачать світ у газетах, окрім того – він веде свої знамениті “Щоденники“, пише сценарій “України у вогні”, готується до зйомок документального фільму.
150318_Dovzhenko2
Олександр Довженко та Микита Хрущов. Фото 1943-го року.
Continue reading

Іван Гаврилович Єременко – доктор педагогічних наук, видатний український вчений-дефектолог

150209_I_Yeremenko
Іван Гаврилович Єременко народився 18 квітня 1916 року у селищі Миропілля Сумської області в селянській сім’ї. Коли йому ще не виповнилось 16 років, помер батько, а згодом втратив зір старший брат. На утриманні матері залишилося 5 дітей. У 1932 році він закінчує семирічку і розпочинає навчання на шестимісячних учительських курсах (м. Білопілля на Сумщині). Згодом І. Г. Єременко працює вчителем початкових класів, а через декілька років на посаді інспектора РВНО. У 1934 році він вступає до Полтавського педагогічного інституту, який успішно закінчує у 1938 році і за розподілом призначається на посаду викладача Немирівського педагогічного училища.

У 1941 році, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, І.Г. Єременко добровільно вступає до лав захисників Вітчизни. Він брав участь в обороні Ленінграда, за що був нагороджений медаллю «За оборону Ленинграда». В подальшому І.Г. Єременко – активний учасник фронтових подій, який виконував обов’язки начальника радіостанції. І.Г. Єременко також був і військовим кореспондентом дивізійної газети «Родина зовет», на сторінках якої часто публікували його репортажі про фронтові події. За участь у Великій Вітчизняній війні з фашистською Німеччиною (1941-1945рр.) І.Г. Єременко був нагороджений багатьма урядовими нагородами, зокрема, орденами «Червоної Зірки», Вітчизняної Війни 2-го ступеня, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною» та інші.

Після демобілізації І.Г. Єременко продовжує роботу літературним редактором у газеті «Радянська освіта», а згодом повертається до педагогічної діяльності в педагогічному училищі (спочатку в Новомиргородському, а пізніше в Коростишевському).
Continue reading

РУБІЖ БУЛО УТРИМАНО

150207_P_Kovtun
Ковтун Павло Максимович
Герой Радянського Союзу

***
Наприкінці вересня 1943 року частини 415-ї стрілецької дивізії, долаючи опір ворога, вийшли до Дніпра на північ від Києва і з ходу почали форсування річки. У числі перших воїнів з’єднання, що переправилися через сивий Славутич, був червоноармієць Павло Ковтун, командир взводу управління 7-ї батареї 686-го артилерійського полку. За наказом командира він замінив начальника розвідки дивізіону, який був поранений.

28 вересня Ковтун отримав завдання розвідати ворожі вогневі точки, наявність живої сили супротивника. До протилежного берега він поплив у човні разом з командиром стрілкового батальйону старшим лейтенантом Лебедєвим і двома бійцями. Гітлерівці прострілювали місцевість. Не встиг човен пройти і ста метрів, як його пошкодило кулями й осколками. Довелося добиратися вплав. Незабаром сміливці приєдналися до невеликої групи солдатів з батальйону Лебедєва, які переправилися туди напередодні. Противник робив відчайдушні зусилля, щоб не дати радянським воїнам закріпитися на захоплених плацдармах.
Continue reading

Полковник Гордієнко Павло Харитонович – уродженець Миропілля, Почесний громадянин міста Бєлгород

150122_P_Gordienko
ГОРДІЄНКО Павло Харитонович
(02.06.1910 – 27.05.1990)

Рішенням виконкому міської Ради депутатів трудящих від 7 серпня 1968 року № 705 Гордієнку Павлу Харитоновичу, колишньому начальнику політвідділу 89-ї Гвардійської Бєлгородсько-Харківської стрілецької дивізії, присвоєно звання «Почесний громадянин міста Бєлгород» за відзнаку в боях під час визволення міста Бєлгорода від німецько-фашистських загарбників у липні-серпні 1943 року та плідну роботу з військово-патріотичного виховання молоді.

Народився у багатодітній селянській родині в селі Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (нині Краснопільського району Сумської області). У 1935 році призваний на військову службу в Червону Армію. Брав участь у радянсько-фінській війні. Був комісаром винищувальної протитанкової артилерійської бригади, що брала участь у битві на Волзі і звільняла на початку 1943 року Бєлгород і Харків.
Continue reading

Генерал-майор Гордієнко Григорій Харитонович – головний будівничий Тихоокеанського флоту

Гордієнко Григорій Харитонович (06.01.1906, м.Миропілля – 25.08.1972, м.Москва) – радянський військовий інженер, генерал-майор Радянської армії.

Григорій Харитонович Гордієнко народився 6 січня 1906 року в м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (зараз – Сумський район Сумської області). У 1929 році він закінчив робітфак, 1933 року — Харківський інженерно-будівельний інститут. У 1938 році Григорій Гордієнко був призваний на службу в Робітничо-Селянську Червону Армію. Служив у складі окремих будівельних підрозділів. У 1943-1944 роках служив інспектором з військового будівництва на Далекому Сході, потім інспектором з будівництва Тихоокеанського флоту та Амурської військової флотилії. Пізніше продовжував службу на інтендантських та будівельних посадах. Continue reading

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (II)

150116_Didorenko_history1
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/01/15/leonid-didorenko-ryadky-z-istoriji-ridnoho-krayu-i/)

***
У 1708-1709 роках була проведена адміністративно-територіальна реформа, результатом якої стало створення Київської губернії, що включала і деякі нинішні російські території. Отже, поряд з гетьманською владою запроваджується і губернське правління на чолі з князем Голіциним. При гетьмані постійно знаходився російський резидент. А в 1722 році цар створив у Глухові Малоросійську колегію, яка фактично перебрала на себе владу на Україні. На чолі полків стають росіяни. Російським чиновникам цар надає в Україні земельні маєтності. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. на українських землях поступово запроваджуються загальноросійські органи влади і управління, суд, становий поділ, адміністративна і правова системи.

Феодальні відносини не були скасовані і поступово відбувається закріпачення основних товаровиробників. Остаточно це сталося у 1783 році. Панівна верхівка українського суспільства – козацька старшина й українська шляхта – була зрівняна у правах з російським дворянством.
Continue reading

Біля колиски популярного маршруту

1119_M_Hordienko128 квітня 1939 року о 4 годині 19 хвилин літак “Москва” з Володимиром Коккінакі та його штурманом Михайлом Гордієнком, стартував з Щолковського аеродрому під Москвою.

Орієнтуючись по приладах, зокрема по радіокомпасу РЦ-7, пілоти практично “наосліп” вели літак до американського континенту. Умови погоди не дозволяли здійснити посадку в Нью-Йорку, все східне узбережжя США було закрито для посадки літаків, і льотчик змінив курс. У сутінках В. Коккінакі зумів здійснити посадку з прибраним шасі на невеликому острівці – болотистому Міскоу в затоці Святого Лаврентія.
Михайло Гордієнко

Таким чином, Коккінакі і Гордієнко вклалися в 22 години 56 хвилин. Вони перелетіли з Москви до Америки за маршрутом Москва – Новгород – Гельсінкі – Тронхейм – Ісландія – мис Фарвель (південний край Гренландії) – США (острів Міскоу), подолавши 8000 кілометрів (6515 кілометрів по прямій) із середньою швидкістю 348 кілометрів на годину.

Це було видатне досягнення для того часу. Пізніше маршрут, прокладений Коккінакі і Гордієнком, став використовуватися для регулярних безпосадкових перельотів з Москви до Нью-Йорка і назад.

Безумовно, не може не викликати гордості той факт, що штурманом у цьому історичному польоті був наш земляк Михайло Харитонович Гордієнко (1903 – 1973).

Народився майбутній льотчик у Миропіллі, де пройшло його дитинство, шкільні роки. Харківська школа Червоних старшин, льотна школа в Оренбурзі – ось сходинки, що підняли Михайла Гордієнка до неба. Йому поталанило працювати з кращими льотчиками Радянського Союзу – Байдуковим, Юмашевим, Беляковим, Стефановським, брати участь у випробуванні найновіших літаків.
Continue reading

Іван Лукич Повх: вчитель вчителів

1110_Ivan_Povkh1
Іван Лукич Повх народився 11 листопада 1909 року в с. Миропілля Курської губернії (нині Краснопільський район Сумської області) у родині робітника. Його дитинство пройшло на Донбасі (м. Юзівка), де він учився в школі, з 14 років працював учнем слюсаря й слюсарем на металургійному заводі, а потім у шахті. В 1924 році Іван Лукич вступив до комсомолу, а у 1929 році став членом ВКП(б).

Вищу освіту І. Л. Повх здобув у Ленінграді (Військово-інженерна школа в 1928-30 р., курси підготовки в аспірантуру по математиці при Державному Інституті наукової педагогіки в 1931-1933 р., фізико-механічний факультет Ленінградського політехнічного інституту в 1934-1938 р.).

У період сталінських репресій з 1938 по 1940 рік, перебуваючи в засланні, працював учителем середньої школи, доцентом і завідувачем кафедрою математики Вчительського інституту в м. Тобольську.

Після реабілітації й відновлення в партії Іван Лукич Повх повернувся в Ленінградський політехнічний інститут, у якому після закінчення аспірантури плідно займався науковою й педагогічною діяльністю.
Continue reading

Спогади колег про академіка Бориса Лазарєва

141019_LazarevЛазарєв Борис Георгійович

Лазарєв Борис Георгійович (6 серпня 1906, Миропілля, нині Краснопільського району Сумської області — 20 березня 2001, Харків) — фізик, автор розробок в галузі фізики низьких температур та високих тисків, доктор фізико-математичних наук — 1943, професор — 1944, член-кореспондент АН УРСР — 1948, академік АН УРСР — 1951.

***

Б.Е.Патон
1024_PatonПатон Борис Євгенович

Патон Борис Євгенович (* 27 листопада 1918, Київ) — український науковець у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів, доктор технічних наук (1952); Президент АН України (з 1962), перший нагороджений званням Герой України; директор Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона НАНУ (з 1953); генеральний директор Міжгалузевого науково-технічного комплексу «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (з 1986); президент Міжнародної асоціації академій наук (з 1993).

БОРИС ГЕОРГИЕВИЧ ЛАЗАРЕВ это целая эпоха в физике, в становлении и развитии научной школы в области физики низких температур и сверхпроводимости. Это корифей, легенда в жизни и деятельности Национальной академии наук Украины. Счастлив тот, кому довелось общаться и сотрудничать с Борисом Георгиевичем, отношу себя к их числу.
Continue reading

Експериментатор завжди має рацію

141019_Lazarev
Одним із ранніх дитячих спогадів Бориса Лазарєва був гігантський хвіст комети Галея, що перетинала нічне небо. Того далекого 1910 року вона черговий раз наблизилася до Сонця, як і робить це кожні 75 із половиною років. Напевно, видовище космічного масштабу запало в душу хлопчика, принаймні в одному із виступів академік сказав, що 1986-го — у рік свого 80-ліття — він сподівається зустрітися зі старою знайомою. Так і сталося. Патріарх фізики низьких температур академік НАНУ Борис Лазарєв не тільки побачив космічну гостю вдруге, а й дожив до нового тисячоліття, проживши плідне майже 95-річне життя.

Борис Лазарєв належить до тієї когорти вчених-першовідкривачів, життя котрих стало легендою. І не лише тому, що він досяг великих вершин у науці, а й тому, що масштаб його особистості виявлявся у всіх життєвих обставинах. Continue reading