Tag Archives: Христос

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СТРАШНИЙ СУД

Leave a reply

СТРАШНИЙ СУД

Страшний суд — останній суд. На ньому Христос відокремить праведників від грішників, нагородить перших і покарає других. «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, — сказано в притчі про Страшний суд, — тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята — ліворуч»[1].

Страшний суд. Ікона Церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Село Мшанець Самбірського району Львівської обл. 1560-і роки. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЮРОДИВИЙ

Leave a reply

ЮРОДИВИЙ

Наше слово «юродивий» походить від церковнослов’янського «юрод», тобто «дурень», «безумець». У такому значенні це слово зринає і в слов’янській Біблії. Ось, наприклад, притча про десять дів з Євангелії від Матвія: «Тогда уподобися Царствіє небесноє десятим дівам, яже пріяша світилники своя и изыдоша в срітеніє жениху. Пять же бі от них мудры и пять юродивы»[1].

Але в Біблії це слово набуває ще й іншого значення — всеосяжне заперечення світу, його звичаїв і обичаїв, такий собі послідовно переведений у життя кінічний жест. І тоді «юродство» перетворюється на релігійний подвиг, на оте «безумство для цього світу», про яке йдеться в Першому посланні до коринтян апостола Павла: «Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні; ви славні, а ми безчесні. Ми до цього часу і голодуємо, і прагнемо, і нагі ми, і катовані, і тиняємось, і трудимось… ми стали, як сміття те для світу…»[2]. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЄРЕТИК

Leave a reply

ЄРЕТИК

У чудесній повісті Віктора Петрова-Домонтовича «Франсуа Війон» є такий єпізод. Юний поет Війон іде вулицями Парижа. Надворі буяє весна: сонце, синява неба, зелень трави, пахощі квітучих яблунь. Аж раптом він згадує, як учора один здоровань назвав його єретиком. «Веселий місяць травень, — з гіркістю зітхнув Франсуа. — Саме час палити єретиків…»

І хто ж вони, люди, яких називають єретиками? Християнські богослови пояснюють це так. Церкву слід розуміти як спільноту тих, хто 1) визнає засади Христової віри, 2) бере участь у таїнствах і 3) підлягає владі належних старших. Тим часом той християнин, який свідомо не визнає богонатхненних догматів віри, відпадає від церковної єдності. І тоді його іменують «єретиком». Це слово стало і звичайною лайкою[1], і назвою одного з найкращих Шевченкових творів… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПРАВДА

Leave a reply

ПРАВДА

Певна річ, правда є наріжним каменем Шевченкового світогляду. Так само, як на персні кирило-мефодіївських братчиків був вирізьблений вірш з Євангелії від Іоана: «…і пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить!»[1] — Шевченко міг би взяти ці слова за епіграф до своєї поезії. Таким епіграфом могла стати й народна приказка: «Всяка річ минуща, одна невмируща — свята правда», — та сама, що її пристрасний шанувальник Шевченка Панас Мирний хотів узяти за епіграф до свого знаменитого роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Шевченко ставить правду так високо, що ніколи в житті не сказав би чогось схожого на слова Гелена — героя драматичної поеми Лесі Українки «Кассандра»: «Тоненька смужка / брехню від правди ділить у минулім, / але в прийдешньому нема вже й смужки». А його звернені до Кассандри слова: «Ти думаєш, що правда родить мову? / Я думаю, що мова родить правду» — взагалі видалися б Шевченкові чимось несусвітенним. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. БОГ

Leave a reply

Бог Творець, ескіз розпису Володимирського собору в Києві, Віктор Васнецов, 1885 – 1893

БОГ

Бога не можна знати. Можна лиш відчувати Його присутність у світі. У палкого шанувальника Шевченка Райнера Марії Рільке є поезія «Da trat ich als ein Pilger ein»[1]. І в ній він каже, що прийшов до Києва як паломник. Степ, могили, кобзарські пісні, нарешті, Київ з його Софією та лаврою — ось те, що дозволило Рільке бачити Бога на землі. «Лише в Києві, — писав колись Євген Юлій Пеленський, — могла розвинутися містична концепція Рільке про Бога-дерево, на якому люди є листками, а поодинокі галузі — це краї-народи»… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ХРИСТОС

Leave a reply

ХРИСТОС

Навряд чи помилюся, коли скажу, що моя добра стара Україна дивилась на світ крізь призму Христа — його Різдва, життя, смерті й Воскресіння. Маю на думці не лише цілий букет христологічних мотивів у змалечку знаних Шевченком старовинних набожних піснях або у творчості тих авторів, чиї книжки він читав пізніше, наприклад у Петра Могили, Іоаникія Галятовського, Дмитра Туптала.

Ні. Справа тут куди глибша й складніша. Я б сказав, що світло Христа осявало в нашій традиції весь світ. Недаром же філософ Сковорода пробував описати поєднання «видимої» та «невидимої» природ у космосі за допомогою тих понять, що ними богослови споконвіку окреслювали незбагненне для розуму поєднання людської та Божої природ у Христі, — «нерозділимо і незмісимо». А хіба не так трактували історію України кирило-мефодіївські братчики, зокрема й Шевченко? Згадаймо 71-й параграф «Книг битія українського народу»: «І поєдналась Україна з Польщею, як сестра з сестрою, як єдиний люд славянський до другого люду славянського, нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі Божої нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються усі народи славянські поміж собою». Continue reading →