Category Archives: Знані земляки

Федір Турченко: Українська самостійницька ідея на зламі епох (ч.2)

(продовження)

Ортодоксальні українофіли пробували зобразити появу «Братерства Тарасівців», як неприємний епізод, не вартий серйозної уваги. Однак, дальший розвиток подій показав, що це не так. Імперія вступала у нову смугу історії. Суспільні суперечності виривалися з-під контролю уряду і виливалися в політичну боротьбу, посилювався національно-визвольний рух пригнічених народів. Це не могло не відбитися на становище громад. Засудивши своїх молодих колег-самостійників, старогромадівці зустрілися з новою «єрессю» у своїх рядах – соціалізмом. У 1893 – 1894 роках під проводом молодого поета, талановитого поета-філософа Івана Стешенка у Києві сформувалася студентська громада, що різко критикувала аполітичне українофільство та інтенсивно вивчала соціалістичну літературу. Громада перетворилася в соціал-демократичний гурток, у якому, крім І. Стешенка, працювали Леся Українка, М. Коцюбинський, М. Кривенок, Б. Ратнер та інші (11. – С. 43, 45). Continue reading

Федір Турченко: Українська самостійницька ідея на зламі епох (ч.1)

Розселений ще на світанку історії у одному з найблагодатніших районів Європи, який по нещасному збігу обставин опинився на перехресті різних цивілізацій, український народ був приречений на довгі століття бездержавного існування. Але безпросвіття національного гніту змінювалося короткими спалахами надії. Розвалювалися одні держави, підносилися інші, бурхливі процеси у їх складі переживала і сама Україна. Доля час від часу дарувала її народу шанс, відкриваючи перед ним перспективу національного визволення. І тоді на перший план виступало його розуміння власних інтересів, усвідомлення життєвої необхідності будувати власну державу. Адже національне рабство – це не лише соціально-економічний визиск. Це духовне закріпачення – найтяжча форма і найзгубніший наслідок національної неволі. Без звільнення від нього національне визволення було неможливе. Continue reading

КРАСНОПІЛЬСЬКІ ВЕРИЖИЦІ ще чекають свого відкривача, який прославить їх на весь світ!

В умовах сучасного світу нарівні з персональними й корпоративними брендами колосального значення віднедавна набуло поняття «бренд території». Суперництво міст, регіонів і країн за ресурси перетворює їх із географічних одиниць у повноцінні товари, що мають свою цінність, властивості, вартість. Тому в територій сформувалася потреба мати відмінну ідентичність і вміло про неї розповідати.

Досвід засвідчує, що ті громади й території, які поступово впроваджують взаємопов’язані маркетингові заходи, є більш успішними. Вони значно легше досягають цілей сталого економічного розвитку, зокрема: залучення інвестицій і створення нових підприємств; покращення іміджу на місцевому, національному та міжнародному рівнях, започаткування взаємовигідних партнерств; залучення нових жителів і поліпшення добробуту громади загалом. Continue reading

Пожнянський скарб та інші древності рідного краю

Перша розповідь – про «Пожнянський скарб» з цьогорічного репортажу кореспондента агентства Укрінформ Сергія Ханіна до Дня музейного селфі «Селфі в музеї. Срібло магнатів, «жлукто» й брежнєвський Шевроле».

Сергій Ханін

ПОЖНЯНСЬКИЙ СКАРБ

Щороку зібрання Сумського обласного краєзнавчого музею поповнюється новими артефактами. Минулоріч, наприклад, відвідувачам закладу на огляд були представлені унікальні археологічні старожитності, передані до музею мешканцем Краснопілля Андрієм Верещагою. Continue reading

Літовцев Дмитро Іванович – генерал-полковник з Великого Бобрика

Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.

Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році. Continue reading

Борис Грабовський. Голубий вогник у тюбетейці (ч.2)

Розповідь про українського винахідника – піонера-розробника електронної системи телебачення

(закінчення)

* * *

Значно випереджаючи час, у 1925 р. син українського поета-революціонера висунув теорію про світлочутливість шкіри чола людини – про так звані фосфени, тобто зорові відчуття, що виникають у людини без впливу світла на око. Раніше такі вміння вважалися атавізмом, успадкованим homo sapiens від тварин. Continue reading

Борис Грабовський. Голубий вогник у тюбетейці (ч.1)

Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про українського винахідника – піонера-розробника електронної системи телебачення

У післявоєнному місті Фрунзе (нині – Бішкек) цей дивний чолов’яга із живими сірими очима, невисокий на зріст, худорлявий, згорблений, заглиблений у власні думки, ходив вулицями не у вишиванці, а незмінно – в тюбетейці. На оточуючих він не звертав уваги. Часом химерник бурмотав собі під ніс якісь вірші чи дивні, незрозумілі перехожим фрази, але навіть і тоді, коли чвалав, мовчки нагадував перехожим дивакуватого чарівника зі східної казки. Звали дивака – Борис Павлович Грабовський, і він справді був дивотворцем.

30 червня 1928 р. в СРСР винахідник, котрий із вищої освіти мав один курс… медінституту, не лише запатентував під №5592, а й реалізував електронну систему телебачення – телефот, за допомогою якої, вперше в світі, було здійснено безпровідну передачу рухомого зображення на відстань. Continue reading

Полковник Іванющенко Олексій Сергійович – ветеран військ ПРО

Іванющенко Олексій Сергійович (22.03.1938 – 06.06.2016) – полковник, доктор технічних наук, професор, кавалер двох орденів, ветеран полігону ПРО

Олексій Іванющенко народився 22 березня 1938 року в селищі Краснопілля Сумської області. Батько – Іванющенко Сергій Степанович – загинув на фронті у грудні 1941 року, маму – Євдокію Миколаївну – розстріляли німці у травні 1943-го.

У 1955 році Олексій Іванющенко закінчив середню школу зі срібною медаллю і вступив до Київського вищого інженерного радіотехнічного училища військ ППО країни (КВІРТУ).

Після закінчення КВІРТУ у 1959 році лейтенант-інженер Іванющенко О.С. отримав призначення на 10-й Державний науково-дослідний випробувальний полігон ПРО Міністерства оборони. Проходив службу на посадах від інженера-випробувача до начальника Управління. Брав участь у випробуваннях нових засобів озброєння ракетно-космічної та протилітакової оборони, у створенні і введенні в дію нових засобів експериментально-вимірювальної бази полігону. Continue reading

Олексій Зленко: Небесні автографи Олександра Iвченка

1948 року на авіаційному параді в Тушино увагу тисяч глядачів привернув такий епізод. Прямо на платформу вантажівки ЗІС-150 із віртуозно точним розрахунком опустився невеличкий вертоліт. Потім автомашина на великій швидкості під овації глядачів від’їхала з льотного поля.

Олександр Івченко

Експериментальний вертоліт з мотоциклетним мотором, який викликав таку бурхливу реакцію, сконструював спільно з групою студентів Московського авіаційного інституту один із основоположників вертольотобудування в країні Микола Ілліч Камов. Наступного дня Камова запросили до Міністерства авіаційної промисловості. Йому повідомили, що в Кремлі зацікавилися його розробкою і доручають створити конструкторське бюро з виробничою базою для випуску потужніших вертольотів. Continue reading

Зленко Олексій Миколайович – герой війни і видатний авіаконструктор

Олексій Зленко народився 2 грудня 1914 року в слободі Краснопілля Охтирського повіту Харківської губернії (зараз смт. Краснопілля Сумської області) в сім’ї Зленка Миколи Михайловича і Зленко Анастасії Никифорівни. Після закінчення будівельного технікуму, 20 грудня 1933 року був призваний Краснопільським РВК на строкову службу до РСЧА. Завершивши армійську службу, Олексій Зленко у 1936 р. вступив до Харківського авіаційного інституту, який закінчив у 1941 р. напередодні Великої Вітчизняної Війни. 1939 року став членом ВКП(б). У 1940 році одружився з Родіоновою Юлією Акимівною, у березні 1941-го у них народився син.

3 вересня 1941 року Зленко О.М. був мобілізований і у званні молодшого лейтенанта направлений в розпорядження 411 сд 6-ї армії. У 1942 р. наказом по 6-й армії йому присвоєно звання “лейтенант”, а 26.03.1942 призначений начальником артилерійського постачання 411 сд 6-ї армії. Потрапивши в оточення під Харковом, будучи пораненим в ліву руку і ногу осколками, 27 травня 1942 року потрапив в полон і був відправлений до концтабору на території Румунії. Згідно наказу ГУК НКО 02929 від 04.09.1944 виключений зі списків військового складу РСЧА СРСР як зниклий безвісти у липні 1942 р., про що і було сповіщено його сім’ї. У полоні провів більше двох років, звільнений 24 серпня 1944 року. Після перевірки органами Смерш був направлений до шпиталю (після концтабору він важив 44 кг), а потім на перепідготовку. Continue reading