Tag Archives: війна

Юність, обпалена війною

150507_Riasne_IIWW_1
21 червня 1941 року випускники Ряснянської школи отримали атестати про середню освіту. Це була радісна подія не лише для школи, а й для всіх жителів села. Лунав веселий сміх, грала музика, у вихорі шкільного вальсу кружляли пари. Перед молодими людьми відкривалась дорога в самостійне життя. А наступного дня почалася війна. Багато планів не збулося, багатьом надіям не судилося здійснитись.

Не здійснилися заповітні мрії і трьох дівчат-випускниць. Вони з першого шкільного дня навчалися в одному класі, товаришували, допомагали одна одній у навчанні. Ліда Пащенко та Марійка Капленко жили на одній вулиці і були сусідами, разом бігали по яблука до колгоспного саду, спекотними літніми днями плюскалися у ставку. Не відставала від них і Ліда Степанко – відстань за півкілометра до її будинку для подруг не була перешкодою.

З червня 1941 року фашистські війська, рухаючись на схід, захоплювали українські міста та села. 14 жовтня було окуповано і наше село. Німці захоплювали хати, виганяли місцевих мешканців на вулицю, багато з них жили у хлівах разом з домашньою худобою, когось прийняли сусіди, дехто з людей викопував землянки і жили в них. Доводилось важко працювати, адже в селі залишились жінки, люди похилого віку та діти.
Continue reading

ОСТАННІЙ ІЗ КОМУНАРІВ

150407_I_Tokarev2
Іван Дем’янович Токарєв – останній із вихованців відомої на всю країну комуни ім. Ф. Е. Дзержинського, яку очолював видатний педагог А. С. Макаренко, прожив довге, дуже нелегке, але багате подіями життя. Йому було вже за 90, але він як і раніше без відпочинку і спокою займався громадською роботою, відстоював права своєї родини на майно, втрачене у часи сталінських репресій. Батько Івана Дем’яновича не хотів вступати в колгосп, за що і поплатився.

Проживаючи у Нижньому Новгороді, він натхненно розповідав про отаманів запорізьких козаків, про українських поетів і письменників тамтешнім учням. Наочні матеріали до бесід готував завжди сам, а ще був палким прихильником видатного українського поета та мислителя Івана Франка, тож частенько влаштовував у навчальних закладах франківські літературні читання, які зазвичай завершував виконанням української народної пісні «Ой, у вишневому садочку».
Continue reading

ЗВ’ЯЗКІВЕЦЬ ВІД БОГА

150407_I_Tokarev1
Іван Дем’янович Токарєв народився в 1920 році у селищі Угроїди Краснопільського району Сумської області. Виховувався у знаменитій Дитячій трудовій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського, якою керував педагог і письменник А. С. Макаренко.

Згодом закінчив Ульяновське військове училище зв’язку. З серпня 1941 року командував радіовзводом. Ось як згадує Іван Дем’янович початок війни:

– Після укомплектування батальйону людьми і технікою нам було наказано відступати через Крим у м. Керч. Сюди, крім авіаційних тилів, рухалися залишки розбитих і деморалізованих піхотинців, артилерійських і танкових частин в надії якось форсувати протоку і прорватися на простори Краснодарського краю.

Під’їхавши зі своїм взводом до Керчі, я підігнав радіостанції і вантажну машину з кабелями та іншим майном якнайближче до берега протоки, щоб при наявності плавзасобів швидше потрапити на протилежний бік.
Continue reading

І ЗНОВУ БУЛИ БОЇ…

150401_M_Kuroedov
Біографія Миколи Івановича Куроєдова почалася в мальовничому, закинутому серед лісів і пагорбів селі з поетичною назвою Ясенок. Народився він 14 квітня 1919 року в родині селянина-бідняка. Батьки його працювали на поміщика і куркулів. Змалку хлопець тягнувся до знань: спочатку навчався в місцевій початковій школі, а в 1935 році почав навчатися у восьмому класі Краснопільської середньої школи.

Коли юнакові виповнилося дев’ятнадцять, перед ним відкрилися широкі дороги на землі. Та він, заздрячи птахам, мріяв про польоти в безмежних просторах повітряного океану. Тож, образно висловлюючись, Микола Куроєдов почував себе «на сьомому небі», коли в листопаді 1938 року його було прийнято курсантом Харківського авіаційного училища штурманів. І не помітив, як настав 1940 рік, і навчання закінчилося. Перед ним постала реальна можливість літати в бездонній блакиті неба. Це радісно хвилювало і трохи турбувало: як воно буде? Чи справиться він з отими підхмарними польотами, коли пташині зграї здаються під тобою маленькими пір’їнками, або краплинами дрібно порваного й пущеного за вітром паперу.
Continue reading

Перші враження про визволену Україну Олександр Довженко отримав на Краснопільщині

150318_Dovzhenko1
Довженко на фронті, 1943 р.

Книга “Історія Самотоївки від найдавніших часів” була вже майже зверстана до друку, як з села Комиші, що на Охтирщині, прилетіла приголомшуюча звістка. Знайомий краєзнавець з сусіднього району в особистому повідомленні на одному з форумів всесвітньої мережі аргументує, що славетний українець Олександр Довженко бував у Самотоївці. Лист справив враження вибуху бомби. Справді, – Олександр Довженко – людина з великої літери, митець, котрий, в небезпечні для життя “сталінські” часи, не лякався за свою національну свідомість, любов до України, як окремого регіменту, і раптом – має відношення до літопису нашої маленької батьківщини… Та про все по черзі.

1943-й рік. Перший секретар Комуністичної партії України Микита Сергійович Хрущов – один з керівників штабу Воронізького фронту, а Олександр Петрович Довженко, всесвітньо відомий український кінорежисер і кінодраматург, – “приписаний” до цього штабу, як військовий кореспондент. В цей час з майбутнім керівником Радянської держави його поєднують теплі, дружні стосунки; вони обговорюють всі новини та події, діляться планами на майбутнє, Довженко подорожує фронтовими шляхами в одному автомобілі з Хрущовим. 18 статей Довженка побачать світ у газетах, окрім того – він веде свої знамениті “Щоденники“, пише сценарій “України у вогні”, готується до зйомок документального фільму.
150318_Dovzhenko2
Олександр Довженко та Микита Хрущов. Фото 1943-го року.
Continue reading

Все, що він створив – залишилось людям!

150220_O_Tarasenko
Художник Олександр Петрович Тарасенко народився 27 травня 1918 року в селищі Краснопілля в сім’ї робітника. Ще в дитинстві Олександр захоплювався малюванням. З часом потяг до малюнків зростав і він обрав його своїм основним фахом. Але, перш, ніж здійснилася заповітна мрія, юнак пройшов немало важких років університетів життя.

Колишній курсант вищого військово-морського училища, під час служби на військовому кораблі і гадки не мав, що доведеться колись передчасно залишити море. Мріяв присвятити себе улюбленій справі. Війна перекреслила мрії. Він став піхотинцем. З першого дня «братішка», або «полундра», як жартома називали його друзі-солдати, припав побратимам до душі. Він завжди був попереду: і в розвідці, і в бою, в лавах автоматників 722 стрілецького полку 206 Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького Корсунь-Шевченківської дивізії. А коли між боями залягала тиша, або випадали вільні години в обороні, Тарасенко брав олівця і малював. Пейзажі, портрети однополчан. Солдатські листи доносили їх з фронту матерям, дружинам, коханим.
Continue reading

Іван Гаврилович Єременко – доктор педагогічних наук, видатний український вчений-дефектолог

150209_I_Yeremenko
Іван Гаврилович Єременко народився 18 квітня 1916 року у селищі Миропілля Сумської області в селянській сім’ї. Коли йому ще не виповнилось 16 років, помер батько, а згодом втратив зір старший брат. На утриманні матері залишилося 5 дітей. У 1932 році він закінчує семирічку і розпочинає навчання на шестимісячних учительських курсах (м. Білопілля на Сумщині). Згодом І. Г. Єременко працює вчителем початкових класів, а через декілька років на посаді інспектора РВНО. У 1934 році він вступає до Полтавського педагогічного інституту, який успішно закінчує у 1938 році і за розподілом призначається на посаду викладача Немирівського педагогічного училища.

У 1941 році, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, І.Г. Єременко добровільно вступає до лав захисників Вітчизни. Він брав участь в обороні Ленінграда, за що був нагороджений медаллю «За оборону Ленинграда». В подальшому І.Г. Єременко – активний учасник фронтових подій, який виконував обов’язки начальника радіостанції. І.Г. Єременко також був і військовим кореспондентом дивізійної газети «Родина зовет», на сторінках якої часто публікували його репортажі про фронтові події. За участь у Великій Вітчизняній війні з фашистською Німеччиною (1941-1945рр.) І.Г. Єременко був нагороджений багатьма урядовими нагородами, зокрема, орденами «Червоної Зірки», Вітчизняної Війни 2-го ступеня, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною» та інші.

Після демобілізації І.Г. Єременко продовжує роботу літературним редактором у газеті «Радянська освіта», а згодом повертається до педагогічної діяльності в педагогічному училищі (спочатку в Новомиргородському, а пізніше в Коростишевському).
Continue reading

Андрій Григорович Косарев – історик, краєзнавець, педагог

150130_Kosarev1
Краєзнавцем, звичайно, треба народитися. Але цього мало, треба зуміти і ним стати, гідно пронести це почесне звання за життя. Це надзвичайно важко і не кожному, навіть яскравому від народження таланту, таке по плечу. Скільки їх, які подавали великі надії на творчому старті, згасли передчасно і залишили після себе лише гіркоту жалю за втраченим. Андрій Григорович Косарев зумів пронести цю пристрасть через роки, не зрадивши своєму покликанню ні помислом, ні ділом і ставши істинним краєзнавцем-дослідником.

Свого часу його історичні нариси, розвідки з історії Краснопільщини часто друкувалися на шпальтах районки, сьогодні вони відкриті для користування в районному архіві, і, як зазначає його завідуюча Т.Й.Яремчук, охочих ознайомитися з матеріалами А.Г. Косарева не бракує як з числа держслужбовців, так і вчителів історії, їх учнів.

Беру до рук автобіографію краєзнавця, якому наприкінці минулого (2012 – ред.) року виповнилося б сто років, а на початку цього (2013 – ред.), 10 січня минув 21 рік його світлої пам‘яті.

«Народився 29 листопада 1912 року в селі Великий Бобрик в родині селянина бідняка. Мій батько Косарев Григорій Григорович і мати Галина Іванівна мали шестеро дітей… Рідна моя мати померла від тифу у 1921 році… У жовтні 1932 року вступив на навчання в Сумський педагогічний інститут, але через рік був змушений перервати навчання, бо у 1933 році з голоду помер мій рідний батько і мачуха Косарева Мотрона Степанівна… У 1938 році з відзнакою закінчив історичний факультет Харківського педагогічного інституту… Працював учителем історії в Конотопському педагогічному училищі, директором Краснопільської середньої школи…17 вересня 1941 року призваний в Радянську Армію… 28 лютого 1942 року був тяжко поранений… За участь в боях нагороджений орденом «Червона Зірка»… У 1934 році одружився на Васюковій Поліні Павлівні. Мали п’ятеро дітей. Син Віктор помер тримісячною дитиною, син Ростислав був убитий німцем у 1943 році, за те, що сказав тому, що я, його батько, б’ю на фронті фашистів… Борис, Микола, Таїсія здобули вищу освіту, працюють інженерами… Після війни працював вчителем історії, директором Краснопільської середньої школи, директором Грязнянської вечірньої середньої школи, завідуючим Краснопільським відділом народної освіти… Працюючи на ниві народної освіти, партійних та інших органах я весь час збирав краєзнавчий матеріал…» Continue reading

Тимофій Богатир: людина і теплохід (ч.І)

1225_Bohatyr1
БОГАТИР ТИМОФІЙ КИРИЛОВИЧ
(1905 – 1977)

КЕРІВНИК ГІДРОМЕТЕОРОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ c 1939 по 1973 рр., постійний представник України у Всесвітній Метеорологічній Організації (ВМО)
Тимофій Кирилович Богатир народився 15 травня 1905 р. в с. Пушкарному (нині с. Грабовське) Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина-бідняка Богатиря Кирила Архиповича (1874 – 1941).

 

1225_Bohatyr2

 

Сестра Анастасія Кирилівна із сином Павлом біля хати, в якій народився Тимофій Богатир

 

Continue reading

Хоробрість меж не знає

1224_I_Oliynyk_krasnews
Народився Іван Федорович Олійник в Рясному 1909 року, там навчався в місцевій школі. Відслуживши в армії строкову службу, прибув до Рясного, де до служби працював у колгоспі їздовим. Потім виїхав до брата у Миколаївську область. Там опанував спеціальність токаря і працював у радгоспі «Друга п’ятирічка» та Ковалівській МТС Варварівського району.

Брав участь у визвольному поході на Західну Україну, у радянсько-фінській війні 1940 року. Пережив фашистську окупацію. На фронт потрапив після визволення місцевості від окупації.

На початку травня 1944 року війська 8-ї гвардійської армії здійснили стодвадцяти-кілометровий перехід з району Маяки в район Григорополь і Пугаченки. Так опинилася на Дністровському плацдармі мінометна рота 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії, в якій служив Іван Олійник. Гітлерівці кидались в скажені контратаки. Тяжкі бої на плацдармі закінчилися лише в кінці травня, коли виснажений противник перейшов до оборони.

Мужність і стійкість проявили тут мінометники. Командир мінометного взводу неодноразово відзначав хоробрість навідника Івана Олійника, який влучно бив по ворогу.
Continue reading