Category Archives: Краєзнавство

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (IV)

Leave a reply

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (IV)

(продовження)

Храм Успіння Пресвятої Богородиці у Великій Рибиці

Перший храм у Великій Рибиці був дерев’яний. Про дату його будівництва ми дізнаємося з документів, знайдених серед архівів Миропільського Білгородського монастиря. Уривки з цього документа, який має назву «Грамота царей Иоанна и Петра Алексеевича Белгородскому воеводе боярину Борису Петровичу Шереметьеву», взяті нами у відомого українського історика А.І. Багалія: «а в прошлом в 189 году после смерти деда велено мною землею и всякими угодьи владети бабки Агафьи и деди его Матвею и отцу его Ивану и по старым межам и урочищам и бабка его в том поместье после смерти мужа своего построила церковь в имя Успения Пресвятые Богородицы». Continue reading →

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (III)

Leave a reply

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (III)

(продовження)

Храм Святої Великомучениці Параскеви П’ятниці у Бранцівці

У с. Бранцівка перший храм був збудований дерев’яний майже одночасно із заснуванням поселення у 1696 році. Він був освячений на честь св. Параскеви. Дерев’яний храм часто руйнувався, його неодноразово перебудовували, останній раз у 1778 році. Нарешті у 1814 році був збудований новий, тепер уже кам’яний храм, котрий теж був освячений на честь св. Параскеви. Храм побудував на свої кошти поміщик Василь Миколайович Логачев. Дерев’яна дзвіниця цього храму була побудована 1842 року, а в 1895 році церкву розширили на кошти прихожан. Стояла вона на найвищому місці при виїзді з села, біля дороги, що веде на Мезенівку. Continue reading →

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (II)

Leave a reply

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (II)

(продовження)

Храми Краснопілля

Храм Успіння Пресвятої Богородиці

Перші храми в Краснопіллі будувалися в середині XVII ст. Згадаємо лише про найперший храм фортеці Краснополь, а от про решту маємо відомості лише з 1730 р.

Отже, безперечно, Успенський храм у центрі Краснопілля свою історію веде з початку будівництва фортеці, але відомості про нього маємо лише з 1730 р. Остання дерев’яна Успенська церква в Краснопіллі була побудована 1782 року на кам’яному фундаменті. Приходові належали села Веселе і Хмелеве, хутори: Ступівка, Гребельки, Петровський і Ярковський з 1099 душами прихожан. 1838 року церковний староста казенний селянин Юхим Максимович Дзюбан власними зусиллями відновив іконостас на суму 550 рублів і закупив дубове дерево на нову огорожу навколо храму. Continue reading →

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (I)

Leave a reply

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ДІДОРЕНКО
Леонід Дмитрович
(23.10.1926 – 20.01.2016)

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (I)

«Бережіть собори ваших душ…»
(О. Гончар «Собор»)

Напевно, мало хто із сьогоднішнього молодого покоління не читав роману Олеся Гончара «Собор», що включений до шкільної програми старших класів, у якому відображено на прикладі старого зруйнованого собору велику руїну в душах самих людей.

Тоталітарний режим побудови «світлого комуністичного майбутнього» насправді знищив те світле, яке живило наш український народ і вказувало йому шлях протягом століть його хресного ходу через терни поневолення сусідніми державами: панською Польщею, цісарською Австро-Угорщиною і царською Росією – до свого світлого майбутнього, своєї кінцевої мети – Волі. Із отриманням Україною незалежності почалося і відродження духовності, повернення до духовних витоків і надбань наших предків. Continue reading →

З історії робітничого поселення Грязне

Leave a reply

На території нашого краю маємо унікальне адміністративно-територіальне утворення – поєднання великого робітничого поселення Грязне з невеликим селом Чернеччина. Грязне, котре значно переважає за станом та кількістю населення Чернеччину, підпорядковується останній. Навіть сама назва «Грязне» не вживається в офіційному документообігу, як окреме село, а тільки як історична частина Чернеччини. Continue reading →

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.2)

Leave a reply

До 145-річчя від дня народження

***
/ закінчення /

Віддавши близько двадцяти років свого життя роботі в Полтавському музеї, К.В.Мощенко болісно переживав розлуку з ним. І хоч без роботи не залишився – читав лекції з архітектури в Полтавському індустріальному технікумі – відчутного задоволення вона не приносила [29]. Добре, що на допомогу прийшли друзі – М.Я.Рудинський, який з 1925 р. став вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН, відомий мистецтвознавець, співробітник Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка в Києві Д.М.Щербаківський, з яким Костянтин Васильович познайомився ще в 1905 р. За їх пропозицією К.В.Мощенко в травні 1925 р. переїхав до Києва, де отримав змогу продовжити роботу в музейних закладах [30]. Continue reading →

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.1)

Leave a reply

МОЩЕНКО
Костянтин Васильович
1876 – 1963

До 145-річчя від дня народження

Кость Васильович Мощенко (19.05.1876, м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії — 16.09.1963, м. Дорнштадт, земля Баден-Вюртемберґ, Німеччина) — український громадський діяч, музейник, етнограф, художник, архітектор, краєзнавець, дослідник українського народного мистецтва. Діяч доби Української Центральної Ради, дійсний член Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні, яке було створено в Києві 12 травня 1917 р., голова Комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва на Полтавщині, створеного в Полтаві у червні того ж року.

*** Continue reading →

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ. «…Следовательно, все аресты по Краснопольскому району проводились по списку, утвержденному руководством вышеуказанного управления…»

Leave a reply

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Замість передмови

О.О. Сопільняк, 1903 р.н., уродженець Полтавської області. З 1937 р. по 1941 р. та з листопада 1945 р. по грудень 1949 р. – начальник Краснопільського райвідділення НКВС (НКДБ, МДБ). На час допиту, як свідка, інспектор відділу кадрів і спецроботи Сумської меблевої фабрики.

За поданням Головного військпрокурора УРСР від 8 лютого 1957 р. військколегія Верховного Суду УРСР 23 квітня 1957 р. відзначила, що „со времени совершения Сопильняком преступления прошло свыше 18 лет”, і прийняла рішення про передачу матеріалів щодо фальсифікації ним слідчих справ до партійних органів. (Сопільняк особисто ініціював арешт 17 педагогічних працівників, причому на 11 осіб [5 директорів шкіл і 6 вчителів] очолюване ним райвідділення НКВС не мало будь-яких компрометуючих матеріалів. До всіх заарештованих трійкою при Харківському облуправлінні НКВС була застосована ВМП. [ДАСО, ф.П-1, оп. 1, спр. 324, арк. 237] ). Continue reading →

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Leave a reply

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading →

Ряснянська комуна (до 100-річчя)

Leave a reply

Після буремних подій 1917-1920 рр. та остаточної перемоги більшовизму, перед молодою державою нового типу постало непросте завдання – швидко відновити господарство, основою котрого з глибини віків було сільськогосподарське виробництво. У мріях ідеологів комунізму результат бачився, як створення «держави-комуни», де не буде приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку.

На думку мрійників-стратегів, подати приклад швидкого подолання відстані від тотальної розрухи і бідності до щасливого ситого майбутнього мають сільськогосподарські комуни, базовані на експропрійованих поміщицьких та монастирських економіях. Серед найбільше знедолених селян знайшлися і прихильники такої політики. Так як свого майна та засобів виробництва вони майже не мали, вступаючи до комуни – нічого не втрачали, готові були жити у гуртожитках, переселятися на будь-які відстані у пошуках кращої долі. Continue reading →