Category Archives: Знані земляки

Сергій Наумов: Пантелеймон Куліш як співтворець «українського проекту» ХІХ ст. (I)

«Національний проект» є одним із ключових концептів у сучасних теоріях і емпіричних дослідженнях націєтворення «історичного» чи «довгого» ХІХ ст. Переконливим свідченням імплементації цього концепту в суспільну й, зокрема, історичну свідомість можуть бути як частота вживання в текстах, очевидна й без проведення контент-аналізу, так і його присутність у тематиці статей і дисертаційних досліджень молодих науковців як за кордоном, так і в Україні.

З точки зору його ґенези «національний проект» трактується переважно як специфічна, одна з численних реакцій інтелектуалів на суспільні реалії (модернізацію, становище населення, політику влади тощо) під впливом націоналізму або виключно як результат засвоєння ідеології націоналізму та запозичення його схем. Змістовно він виглядає як процес створення певною соціальною групою (як правило, купкою інтелігентів – «будителів нації»), яка претендує на провідну роль, нового («національного») образу, нового уявлення суспільства про себе (як про «націю») і прищеплення його достатньо довільно визначеному людському колективу. Continue reading →

Віта СЕМЕРЕНКО: «Дякую тренерові, що підставив у важку хвилину плече»

Українська біатлоністка – про підготовку до олімпійського сезону

Одна з найтитулованіших біатлоністок в українській історії розповіла Sport.ua, як разом із сестрою збирається пробиватися на свою четверту Олімпіаду і хто її надихає на нові звершення. Continue reading →

На «Площі зірок» у столиці засяяли три нових спортивних зірки, дві з них – сестрам біатлоністкам Віті і Валі Семеренко

На «Площі зірок», що поруч із ТРЦ «Гуллівер» у центрі Києва, 9 серпня відкрили три нових спортивних зірки. 42-гу, 43-тю і 44-ту. Присвячені вони олімпійським чемпіонкам — гімнастці Стеллі Захаровій, яка тріумфувала в командній першості у Москві-1980, а також сестрам біатлоністкам Віті і Валентині Семеренко, які тріумфували у складі естафети в Сочі-2014. Continue reading →

Відійшов у вічність Михайло Прудник – відомий письменник-гуморист, земляк, який розпочинав свій журналістський шлях в районній «Перемозі»

Колектив Краснопільської газети «Перемога» з сумом повідомляє, що 7 серпня пішов у засвіти Михайло Прудник – відомий письменник-гуморист, земляк, колишній головний редактор журналу «Перець». Не дожив навіть до свого 70-ліття.

Михайло Прудник народився 19 листопада 1952 р. в с. Мозкове Краснопільського району на Сумщині. Continue reading →

Олександр Ігнатуша. Православна церква і російська агресія в Україні (1919–1920 рр.): Ч.1. Ідейні орієнтири та характер діяльності (III)

(закінчення)

***

Цю пронизаність релігійною ідеєю, релігійним духом у поєднанні з месіанською російською ідеєю Врангель зберіг до кінця свого головнокомандування на українській землі. Про це свідчить текст його наказу від 12 жовтня 1920 р., що підводив підсумок піврічній роботі уряду півдня Росії у сфері громадського управління. Серед положень, які свідчили про успіхи, Врангель називав децентралізацію управління (реформа земельного і місцевого земського самоуправління), позапартійний підхід при формуванні керівних органів, допомогу жертвам війни і біженцям, відновлення правопорядку, торгівельну політику. Continue reading →

Олександр Ігнатуша. Православна церква і російська агресія в Україні (1919–1920 рр.): Ч.1. Ідейні орієнтири та характер діяльності (II)

(продовження)

***

Факт співпраці білогвардійців з православною церквою і роль церкви у планах білогвардійців показали вже перші документи генерала Денікіна. У Тимчасовому Положенні про управління територіями, зайнятими Добровольчою армією, яке було затверджене 3 вересня 1918 р., значилось, що Російська православна церква є первенствуючою в областях, які займає Добровольча армія [29, с.510]. Такий її статус поширювався на усі українські території, окуповані денікінцями. Ця ідея первенствуючого статусу РПЦ підкреслювалася у документах, які штаб верховного головнокомандуючого розсилав військовому та церковному командуванню зайнятих українських територій. Поряд із цим, звернемо увагу на два наступних пункти положення. Вони виразно підкреслюють російський національний характер режиму, що у своїй основі суперечив державницьким і національно-культурним прагненням та ідеалам українського народу. Четвертий пункт згаданого положення проголошував державний статус російської мови на окупованих територіях. У п‘ятому пункті зазначалось: “Державним прапором служить національний російський 3-х кольоровий (біло-синьо-червоний) прапор” [29, с.510]. Continue reading →

Олександр Ігнатуша. Православна церква і російська агресія в Україні (1919–1920 рр.): Ч.1. Ідейні орієнтири та характер діяльності (I)

Російська агресія проти України 2014 р. актуалізувала проблеми історії військових конфліктів між Україною та Росією і сюжетів, пов‘язаних з військовою присутністю та агресією росіян в Україні. Російсько-український конфлікт загострив ситуацію у середовищі православної церкви, організаційно підпорядкованої Московському патріархатові. Перед кліром і віруючими УПЦ спалахнули старі питання лояльності до вищого церковного керівництва, яке знаходиться поза межами України і яке підтримує офіційну позицію Кремля. Збурилося й середовище інших церков. У контрастному світлі війни за українську державність зринули виклики національної ідентичності, вибору політичних шляхів розвитку України. Знов підсилено залунала багаторічна ідея консолідації православних навколо одного духовного центру в Україні і створення єдиної помісної української церкви.

З огляду на зазначені обставини, наша увага виокремлює факт російської військової присутності в Україні, що мав місце у 1919–1920-х рр. Він показовий з огляду на можливість встановлення історичних паралелей, що доводять типовість українсько-російських конфліктів, зокрема, у духовній сфері. Continue reading →

Пам’яті Віталія Піддубного

ПАМ’ЯТАЄМО ГЕРОЯ…

Віталій Піддубний («Сват»): “Мамулічко, ніколи не плач! Коли навіть загину, вам ніколи не буде соромно за мене. Ви будете пишатись мною!”

Народився Віталій 4 жовтня 1977 р. у с. Миропілля Краснопільського району (нині – Миропільської територіальної громади, Сумського р-ну), Сумської обл. У 1984 – 1994 рр. навчався в Миропільській загальноосвітній школі. Continue reading →

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.). ч.3

(закінчення)

***

Безперечно, революція 1905 р., у всій багатоманітності проявів політичної свідомості, кинула виклик клерикальній ідеології в Україні, чим спричинила посилення останньої. Але ні політичної організації, ні чіткої програми реформ українські клерикали не мали. Про споріднений клерикалізму рух маємо говорити, передусім, як про явище, спричинене офіційним становищем осіб з державної та церковної адміністрації: політиків, чиновників, вищої ієрархії.

Серед парафіяльного духовенства цей рух був, скоріш, явищем ситуативним. Підкоряючись службовому обов’язку та ієрархічній дисципліні, а інколи й прямому адміністративному тиску можновладців, парафіяльні священики, як головна ідеологічна сила конфесії, мусили закликати до підтримки царського уряду, навіть якщо це суперечило їх демократичним переконанням. Continue reading →

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.) ч.2

(продовження)

***
Серед бажаних вдосконалень адміністративного характеру єпископами і духовенством пропонувалось збільшення числа митрополичих округів. При цьому прихильники реформ покликувались не тільки на старий римсько-візантійський досвід, а й на сучасний стан церковної організації в сусідніх православних народів. Журнал “Киевские Епархиальные Ведомости” в 1905 р. нагадував, що і в сучасній Греції церковні округи за розмірами не перевищували часом наших повітів, надаючи високої згуртованості церковним громадам [18.-С.247].

Відомості з газет та інших джерел про церковне життя сусідніх народів, приклади церковно-визвольного руху балканських народів стверджували церковних діячів в Україні в необхідності оновлення церковного устрою. Continue reading →