Tag Archives: Харків

Павло Грабовський. Автобіографія

Автобіоґрафія Павла Грабовського*

Родив ся я 1864 року в Охтирському повітї, Харківської губернїї. Батько мій був паламарем у слободї, занедужав на сухоти і помер у молодому віцї, лишивши пятеро дїтий ; так жили вбого, а тепер стало іще гірше. Менї було всього віcїм лїт і я ходив до школи; вчив дякон і вчив погано. По десятому роцї мати віддала мене до охтирської бурси, де я перебув пять лїт і з початку не мав великого нахилу до науки, бо вчитель-піп відбивав усяку охоту вчитись: він приїхав з якоїсь великоруської ґубернїї, нї слова не розумів по нашому, сьміяв ся з нас, як Українцїв, і всїх подїлив на два табори — коханців, з котрими поводив ся ласкаво, і нелюбих, до котрих був суворий і несправедливий ; я належав до останнїх і був певний, що після еґзамену мене виженуть. Одначе якимсь чудом мене не вигнали; я почав учитись і в 1879 р. перейшов до харківської семінарії. Continue reading

Василь Іванович Ткаченко – полковник, кандидат військових наук, начальник кафедри славнозвісного КВІРТУ

Ткаченко Василь Іванович народився 14 січня 1929 року в с. Миропілля Сумської області. 1949 року закінчив Харківський технікум промислового транспорту, і в тому ж році був призваний на військову службу. З 1949 по 1952 роки навчався в Гомельському радіотехнічному училищі ППО країни.

Після закінчення училища проходив службу в Білоруському військовому окрузі на посадах командира взводу, начальника радіолокаційного комплексу П-20, командира радіолокаційної роти.

У 1956 році вступив до Харківської артилерійської радіотехнічної академії на командний факультет, з 1958 року – продовжив навчання у Військовій командній академії ППО (м. Калінін), яку у 1960 році закінчив із золотою медаллю. Continue reading

Про рід і родинні зв’язки Хоружинських

КАТЕРИНОСЛАВСЬКІ РОДИЧІ ІВАНА ФРАНКА

4 травня 1886 р. у храмі св. Павла колегії Павла Галагана у Києві Іван Франко взяв шлюб із донькою дворянина Харківської губернії, на той час вже покійного титулярного радника Федора Васильовича Хоружинського Ольгою [1].

Ольга Хоружинська та Іван Франко у день весілля. Київ, 1886 р.

Відтак галичанин І. Я. Франко (1856 – 1916), який, як з’ясовується, був шляхетського походження[2], поріднився своячництвом і сватівством із кількома дворянськими родами Слобожанщини та Катеринославщини: Куликовськими, Тамановими, Рубановими, Харченками, Гнидіними та ін. У Катеринославі, зокрема, мешкала сім’я його шурина/швагера (брата дружини) Івана Федоровича Хоружинського. Continue reading

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.1)

МОЩЕНКО
Костянтин Васильович
1876 – 1963

До 145-річчя від дня народження

Кость Васильович Мощенко (19.05.1876, м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії — 16.09.1963, м. Дорнштадт, земля Баден-Вюртемберґ, Німеччина) — український громадський діяч, музейник, етнограф, художник, архітектор, краєзнавець, дослідник українського народного мистецтва. Діяч доби Української Центральної Ради, дійсний член Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні, яке було створено в Києві 12 травня 1917 р., голова Комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва на Полтавщині, створеного в Полтаві у червні того ж року.

*** Continue reading

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ. «…Следовательно, все аресты по Краснопольскому району проводились по списку, утвержденному руководством вышеуказанного управления…»

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Замість передмови

О.О. Сопільняк, 1903 р.н., уродженець Полтавської області. З 1937 р. по 1941 р. та з листопада 1945 р. по грудень 1949 р. – начальник Краснопільського райвідділення НКВС (НКДБ, МДБ). На час допиту, як свідка, інспектор відділу кадрів і спецроботи Сумської меблевої фабрики.

За поданням Головного військпрокурора УРСР від 8 лютого 1957 р. військколегія Верховного Суду УРСР 23 квітня 1957 р. відзначила, що „со времени совершения Сопильняком преступления прошло свыше 18 лет”, і прийняла рішення про передачу матеріалів щодо фальсифікації ним слідчих справ до партійних органів. (Сопільняк особисто ініціював арешт 17 педагогічних працівників, причому на 11 осіб [5 директорів шкіл і 6 вчителів] очолюване ним райвідділення НКВС не мало будь-яких компрометуючих матеріалів. До всіх заарештованих трійкою при Харківському облуправлінні НКВС була застосована ВМП. [ДАСО, ф.П-1, оп. 1, спр. 324, арк. 237] ). Continue reading

Мигаль Василь Дмитрович – професор з успенської багатодітної сім’ї, в якій виросло два доктори наук

Мигаль Василь Дмитрович (12.09.1937, с. Успенка, нині у складі смт Краснопілля Сумської обл.) – доктор технічних наук (2003), професор (2008). Вищу освіту здобув у Харківському інженерно-економічному інституті (1963). Працював у НДІ ВО «Харківський електромеханічний завод» (1956–93), з 1977 – завідувач віброакустичною лабораторією; у Харківському технічному університеті сільського господарства (1993–2003); у 2003-2018 – професор кафедри технічної експлуатації і сервісу автомобілів Харківського автомобільно-дорожнього університету; з 2018 – професор кафедри тракторів і автомобілів Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка. Основний напрям наукових досліджень – вібраційна надійність і діагностика колісних машин. Continue reading

Alma mater пам’ятає свого видатного вихованця

25 лютого 2019 року передчасно пішов із життя український літературознавець, педагог, письменник, професор Леонід Ушкалов.

Два роки без ученого — це багато й мало. Багато, бо україністика втратила видатного дослідника української словесності, який прикладом свого життя утверджував ідеал сучасного науковця-гуманіста, наставника студентської молоді, багатогранного вченого з його енциклопедичними знаннями, проникливим розумінням літератури, філософії, релігії й широтою наукових пошуків та узагальнень. Мало, бо час осмислити зроблене ученим ще не настав. Continue reading

Олександра УШКАЛОВА: «Запах дощу…» і квіти…

Пошана до життя вимагає
від кожного жертвувати частинкою
власного життя заради інших.
Альберт Швейцер

Тепер я точно знаю, що близькі люди — найдорожчі у світі!

Коли не стало мого дорогого чоловіка, мій світ перекинувся догори дриґом… Буквально за кілька днів після біди я опинилася в чужому місті, у чужій квартирі, з дітьми, але без нього… Я не розуміла, що сталося, що відбувається… Усе є, а його немає… Я хотіла все повернути назад, хотіла хоча б на хвильку опинитися у моєму старому світі. Хотіла, щоб було щось, що хоч якось нагадує про нього, створює відчуття його присутності. Continue reading

Олександр Козир: Запах дощу над Краснопіллям

ЗАПАХ ДОЩУ НАД КРАСНОПІЛЛЯМ

Така вже людська сутність: запам’ятовувати певні шматки з дитинства навіть до свого відходу в інший світ. Для нашого земляка, у майбутньому доктора філологічних наук, професора Леоніда Ушкалова це також не було винятком. Він мешкав на околиці селища Краснопілля і, мабуть, чи не найглибше від своїх однолітків спізнав принади довколишньої природи, її красу, адже його хатка розташовувалася на вулиці Зеленій, що в колишньому так званому Савченковому хуторі. Тут навколо чисте повітря, свіжість і прохолода від ставка, який за десяток-другий метрів від житла. А навколо лісові багатства, що й кликали постійно до себе хлопця. І він був зачарований цією красою, у його серце все це відкладалося, зберігалося у пам’яті. Continue reading

Володимир Брюханов – поет, журналіст, подвижник з Осоївки

Якось мені до рук потрапив один з номерів газети «Червоний Гірник». Коли я поділився враженнями від прочитаної статі, мій тато розповів мені, що його дідусь, мій прадід, теж друкувався у «Червоному Гірнику». Я і раніше чув, що мій прадід був письменником та поетом, але тепер мене це зацікавило ще більше. Тому я вирішив більше дізнатися про свого дідуся і загалом про цю газету.

Перший номер «Червоного гірника», головної у наш час Криворізької газети, побачив світ у неділю, 7 грудня 1924 року. Серед документів, які зберігаються у нашій родині після дідуся, є цікаве видання відомої на Криворіжжі історичної письменниці і журналіста Тетяни Петрівни Воронової «Газета і місто. 70 років разом», яка дослідила весь шлях становлення «Червоного гірника» від народження до сучасності. Continue reading