Tag Archives: Україна

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.2)

(продовження)

***
Ясна річ, окреслити бодай тематику розмов Шевченка з Данилевським дуже непросто. Справа ускладнюється ще й тим, що рецепція ідей Данилевського в українській традиції, здається, взагалі не вивчена[410]. Я можу пригадати хіба лиш не надто виразні вказівки на те, що теорія «азіатського ренесансу» Миколи Хвильового постала під впливом ідей Данилевського[411], або раніші «Чудацькі думки про українську національну справу» Михайла Драгоманова.

Драгоманов, який на відміну від Данилевського був свято переконаний у тому, що «різниця між східною й західною цивілізацією ніколи не була велика по суті»[412], цілком негативно поставився до книги «Росія і Європа». Мовляв, на сьогодні в росіян «старий гегельянсько-московський націоналістичний світогляд дуже підкопаний і систематично проявив себе недавно тільки в книзі Данилевського «Россия и Европа», писаній не спеціалістом гуманних наук, а натуралістом, котрий під кінець життя понаписував такі примітки на своїй книзі, котрі рівні тому, що він зрікається многого з того, що перше написав. Книга Данилевського пішла в ход більше серед такої публіки, котра з властивою наукою мало має діла, котра зветься в Європі шовіністами, державно-національними самохвалами, от як, напр[иклад], буланжисти серед французів[413], а наукові поваги в Росії навіть усміхаються над книгою Данилевського»[414]. Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.1)

Зустріч із природознавцем, філософом і публіцистом Миколою Данилевським (1822-1885), поза сумнівом, належить до найсвітліших подій у житті Тараса Шевченка часів його перебування в Новопетровському укріпленні. Недаром біографи великого поета ніколи не забували про цей епізод. Іще Олександр Кониський у своїй відомій книзі «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» писав: «Великою втіхою Шевченкові під оту тяжку годину стали листи приятелів його. Найпаче листування з Броніславом Залеським, присилка йому книжок приятелями, а більш за все приїзд – хоч на короткий час – з експедицією Бера молодого ученого українця Данилевського[380]. Данилевський вельми сподобався Тарасові. «Така людина, як Данилевський, – писав він 9 жовтня р. 1854 до Залеського, – в нашій пустині може закрутити і не мою голову. Доки він тут був, я майже не розлучався з ним. Він своїм перебуванням нагадував мені, одинокому, минулі дні прекрасні. Я був з ним щасливий, тим-то й не писав довго до тебе»[381]. Залеський теж був знайомий із Данилевським. Якраз перед цитованими Кониським словами в листі Шевченка сказано таке: «Мало не рівночасно з листом твоїм прибула до нас і експедиція Бера, а в оцій експедиції (як я тобі вторік писав) є також твій знайомий М. Данилевський (він пам’ятає [тебе] й кланяється тобі)…» [382]. А далі Кониський продовжує цитату з цього ж таки Шевченкового листа: «Ти, яко щирий друг, вибачиш мені, і серце твоє зрадіє з моїх коротких радощів. Данилевський тепер поїхав на якийсь час до устя Емби, а я користуюся з того і пишу до тебе[383]. Але все те, що я бажав би написати до тебе про М. Данилевського, не помістилося б і на 24 аркушах паперу. Тим-то скажу тільки, що він усіма сторонами людина прекрасна! От тільки шкода, що він людина учена, а то був би з його сущий поет»[384]. Continue reading

Федір Турченко: Пілсудський, Петлюра і тернистий шлях до польсько-українського братерства зброї

Ще один погляд на польсько-український союз 1920 року – розмова з українським істориком, професором Федором Турченком

Союз Пілсудського і Петлюри, незважаючи на те, що він зазнав поразки, залишається винятковим прикладом, коли поляки і українці в умовах війни і взаємної ворожнечі змогли об’єднатися перед обличчям спільного ворога, яким була червона Москва.

Шлях до цього союзу, який формалізував Варшавський договір від 22 квітня 1920 року, і результатом чого став похід польської армії і українських військ на Київ та спільна боротьба двох народів проти більшовицької Росії, був дуже тернистий і сповнений неоднозначностей. Continue reading

Леся Українка: «солодкий дим вітчизни»

Ушкалов Л.В. Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії / Л. В. Ушкалов. – Харків: Майдан, 2016. – 316 с. (сс. 239-249)

Восени 1901 року київський лікар Яновський після обстеження Лесі Українки висловив побоювання, що вона може захворіти на сухоти, і порадив їй поїхати на зиму до Італії. Батьки вирішили, що найкраще буде їхати в славетне курортне місто Сан-Ремо, де їхні родичі Садовські мали власну віллу на бульварі Каваллотті. Так і зробили. Отож, холодну пору 1901-1902 років Леся провела в Італійській Рів’єрі. Так само буде й наступного сезону. 31 жовтня 1902 року, в п’ятницю, поетка вже під’їжджала на потязі до Генуї. Ось Сампірдарена, остання станція перед Генуєю. Потяг рушає далі. Якийсь літній пан-італієць каже Лесі, показуючи рукою вдалину: «Он наша Генуя». Поетка дивиться в той бік і помічає сиву легку імлу. Їй здається, що то туман. Ні, – каже італієць, – то не туман, а фабричний дим. І цей дим налягав прозорим покривалом на «суворі та непишні» будинки передмістя, в яких мешкали бідняки… Continue reading

До питання про «вільну любов» в українській літературі

Ушкалов Л.В. Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії / Л. В. Ушкалов. – Харків: Майдан, 2016. – 316 с. (сс. 230-238)

4 листопада 2014 року професор Торонтського університету Максим Тарнавський прочитав блискучу гостьову лекцію в Харківському педагогічному університеті імені Сковороди, присвячену реінтепретації творчості Нечуя-Левицького. А потім була дружня розмова за кавою. І в ході тієї розмови пан професор сказав, що планує ближчим часом приступати до вивчення творчості Франка. Тоді я одразу чогось подумав: як було б чудово написати хоч одну статтю про Франка-візіонера! А ще краще – цілу книжку про ті теми, які в історії української літератури досі залишаються табуйованими. Нав’язуючись до незабутнього Юрія Шевельова, її можна було б назвати коротко й стильно: «Не для дітей». Continue reading

Краснопільська ОТГ – найспортивніша громада України!

У Ворохті фінішували всеукраїнські фінальні змагання серед об’єднаних територіальних громад. За нагороди змагалися збірні сільських, селищних ОТГ з 21 області. Протягом трьох днів спортсмени виборювали командну першість з 6 видів спорту на звання кращої спортивної ОТГ 2019 року.

Головний приз здобула команда Краснопільської ОТГ. Вона – найкраща спортивна громада України.

Наша команда – переможець змагань з міні-футболу, друге місце здобуто в змаганнях з настільного тенісу, четверте місце – з гирьового спорту та шашок, п’яте місце – шахи. Continue reading

Павло Грабовський і питання національно-духовного відродження України

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Автор статті доводить, що питання національно-культурного відродження України було для П. Грабовського визначальним, а радянське літературознавство свідомо виводило на передній план питання революційності й інтернаціоналізму письменника.

У недалекому минулому дослідники життя і творчості П. Грабовського зазвичай наголошували на революційності й інтернаціоналізмі письменника. Наприклад, О. Мазуркевич та М. Якименко один із параграфів свого посібника[2] назвали «Інтернаціоналізм революційного патріота», брошуру В. Панченка затитуловано «Поет революційного гарту»[3]. Насправді ж Павло Арсенович уважав себе передусім патріотом, причому не абстрактної держави, а України. У листі до відомого громадського діяча й журналіста, редактора журналу «Зоря» Василя Лукича (В. Левицького) писав: «В мені завжди жив перш над усе українець; прихильність до рідного слова та люду перевертала все інше…» [1, с. 293]. Continue reading

Сергій Наумов. Рецензія на “Окупація України 1918 року: Історичний контекст – стан дослідження – економічні та соціальні наслідки”

Окупація України 1918 року: Історичний контекст – стан дослідження – економічні та соціальні наслідки
(Матеріали міжнародної наукової конференції) / Упор. Вольфрам Дорнік, Стефан Карнер; Переклад з нім. мови Миколи Кушніра. Чернівці: Зелена Буковина, 2009. 205 с.

Серед вад сучасної української історіографії, численних хоча б з огляду на те, скільки про них говориться і пишеться, є і брак колористики, повноспектровости. Складається враження, що її творцям і споживачам — дуже б не хотілося, щоб ці множини взаємно перекривалися, — бракує чогось істотного, чогось такого, що дало б можливість зрештою заявити на весь світ про своє «Я»; заявити так, щоб до цього «Я» прислухалися і про його існування не забували. Continue reading

Де наші – там перемога!

Нещодавно в Коломиї відбулись відразу декілька чемпіонатів України з пауерліфтингу. У змаганнях юніорів 4 вікової групи чемпіонату України брав участь атлет з Краснопілля В’ячеслав Коноваленко, який зайняв 2 місце у ваговій категорії до 59 кг, вижавши у присіданні 145 кг, в жимі – 105 кг і в становій тязі – 182,5 кг. Continue reading

«Еліти – неодмінна ознака життєздатного суспільства»

Леонід Ушкалов — про походження, спадок і актуальність української аристократії

Леонід Ушкалов (5 листопада 1956) — український літературознавець і письменник, доктор філологічних наук, професор. Народився у містечку Краснопілля на Сумщині. З 1977-го по 1982 р. навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. Після закінчення університетського курсу працював на посадах викладача, доцента й професора на кафедрі української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. У 1989-му в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України захистив кандидатську дисертацію («Творчість Григорія Сковороди і антична культура»), а в 1996 — докторську («Література українського бароко в її зв’язках із філософією»). Є автором академічних розвідок з історії української літератури, філософії та богослів’я, науково-популярних праць, дитячих книжок. Упорядник, перекладач, автор передмов, приміток і коментарів до численних видань, присвячених Григорію Сковороді, Тарасу Шевченку, Григорію Квітці-Основ’яненку, Павлу Тичині, Максиму Рильському, епохам українського бароко й Розстріляного Відродження.

Тож коли наша газета вирішила дослідити тему аристократичної складової української культури, кращого співрозмовника, аніж Леонід Володимирович, годі було уявити. Continue reading