Category Archives: Сторінки історії

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ. «…Следовательно, все аресты по Краснопольскому району проводились по списку, утвержденному руководством вышеуказанного управления…»

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Замість передмови

О.О. Сопільняк, 1903 р.н., уродженець Полтавської області. З 1937 р. по 1941 р. та з листопада 1945 р. по грудень 1949 р. – начальник Краснопільського райвідділення НКВС (НКДБ, МДБ). На час допиту, як свідка, інспектор відділу кадрів і спецроботи Сумської меблевої фабрики.

За поданням Головного військпрокурора УРСР від 8 лютого 1957 р. військколегія Верховного Суду УРСР 23 квітня 1957 р. відзначила, що „со времени совершения Сопильняком преступления прошло свыше 18 лет”, і прийняла рішення про передачу матеріалів щодо фальсифікації ним слідчих справ до партійних органів. (Сопільняк особисто ініціював арешт 17 педагогічних працівників, причому на 11 осіб [5 директорів шкіл і 6 вчителів] очолюване ним райвідділення НКВС не мало будь-яких компрометуючих матеріалів. До всіх заарештованих трійкою при Харківському облуправлінні НКВС була застосована ВМП. [ДАСО, ф.П-1, оп. 1, спр. 324, арк. 237] ). Continue reading

Унікальний храм у Грунівці

Землі Грунівки та навколишніх сіл у 19 ст. були подаровані князям Барятинським. Останнім володарем села був Барятинський Віктор Іванович (1823 – 1904) – князь, капітан першого рангу, учасник оборони Севастополя (1853-56), вів дослідницьку археологічну роботу, був учасником розкопок Херсонеса Таврійського. Continue reading

Найстарший ліквідатор Дмитро Якович Соколов: «Першу річницю аварії я зустрів на Чорнобильській АЕС»

Світ уже ніколи не буде таким, яким був до 26 квітня 1986 року. Аварія на ЧАЕС змінила його назавжди. Саме цього дня людина зрозуміла, що вона не всесильна, і будь-які, навіть найпередовіші технології, що задумувались як такі, що мають нести благо, можуть в одну мить стати смертоносними.

26 квітня 1986 року світ перевернувся. Але він не перестав існувати, в першу чергу завдяки простим людям, які ні до енергетики, ні до яких-небудь спецпідрозділів стосунку не мали, були простими роботягами, тими, що якщо вже беруться за якусь роботу, навіть небезпечну, то роблять її на совість. До таких належить і 72-річний Дмитро Якович Соколов – найстарший в Краснопіллі ліквідатор аварії на ЧАЕС. Continue reading

Ларікове «золото»

«Щоразу, коли бачу у вашій газеті звернення розповісти про людей із цікавими долями, хочу зателефонувати, але все ніяк не наважувався, сумнівався, що історія мого роду когось зацікавить, зрештою, таки зібрався з духом, а ви вже вирішуйте, варта ця історія уваги, чи ні», – така телефонна розмова відбулась із жителем Мезенівки Василем Яковичем Ларіковим, а ще через деякий час він завітав до редакції, щоб розповісти трагічну, але разом з тим дивовижну історію життя своїх пращурів, про їх поневіряння, пов’язані із міфічним золотим скарбом, який зламав не одне життя з родини Ларікових. Золото і по цей день залишається лише міфом, а ось страждання вони принесли цілком реальні. А почалося все з буремних подій 1905 рокуContinue reading

ПАРАСОЧКИНИ. Історія однієї заможної самотоївської сім’ї

Сто років тому, 27 березня 1921 р., Надзвичайною сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ухвалено постанову «Про заміну продрозкладки податком», котра ознаменувала перехід до життя в умовах нової економічної політики (НЕПу) – однієї з найколоритніших сторінок історії. Напевне, – якби НЕП не був у 1929 р. скасований та підступно змінений на політику суцільної колективізації – сьогодні б ми жили не гірше, ніж у таких «соціалістичних» країнах, як Франція чи Швеція. Тоді у народі набули надзвичайного піднесення почуття важливості власної участі у процесі будівництва країни нового ладу, зміцнення особистих господарств та кустарного виробництва, вільний найм робочої сили і ринкові відносини, ліквідація неписьменності (лікнеп), всеохоплююча культосвітня та оздоровчо-спортивна робота, українізація державного сектору… Continue reading

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading

Ряснянська комуна (до 100-річчя)

Після буремних подій 1917-1920 рр. та остаточної перемоги більшовизму, перед молодою державою нового типу постало непросте завдання – швидко відновити господарство, основою котрого з глибини віків було сільськогосподарське виробництво. У мріях ідеологів комунізму результат бачився, як створення «держави-комуни», де не буде приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку.

На думку мрійників-стратегів, подати приклад швидкого подолання відстані від тотальної розрухи і бідності до щасливого ситого майбутнього мають сільськогосподарські комуни, базовані на експропрійованих поміщицьких та монастирських економіях. Серед найбільше знедолених селян знайшлися і прихильники такої політики. Так як свого майна та засобів виробництва вони майже не мали, вступаючи до комуни – нічого не втрачали, готові були жити у гуртожитках, переселятися на будь-які відстані у пошуках кращої долі. Continue reading

Леонід Дідоренко: Живуть старі назви вулиць

5 років тому, 20 січня 2016 року, завершився земний шлях нашого видатного земляка, Почесного громадянина селища Краснопілля Дідоренка Леоніда Дмитровича – краєзнавця, історика, поета, літописця Краснопільщини і щирого патріота рідної землі.

Внесок Леоніда Дідоренка у формування історичної пам’яті земляків переоцінити неможливо… Пропонуємо чудовий нарис Леоніда Дмитровича про старі споконвічні назви краснопільських вулиць, кутків, хуторів. У них закарбувалася сама історія нашого селища і краю.

Живуть старі назви вулиць

Чимале наше селище Краснопілля: майже на 7 км тягнеться воно з заходу на схід і 5 км з півночі на південь. Не враховуючи Новодмитрівки, Михайлівки та селища Михайлівського, які підпорядковані селищній раді. Continue reading

Корнієнко Олег. Фортеці слобідського прикордоння

Хвилі ріки … зі сходу сягають до міста,
З заходу мури міські, там захищає гора
Феофан Прокопович
«Опис Києва»

Будівництво фортець і укріплень в період заселення та утворення Слобідської України та Сумського полку зокрема було найактуальнішим питанням для осадців. З огляду на перманентну загрозу татарських нападів, новопоселенці засновували переважно міста та містечка і лише зрідка – села. Козаки та цивільне населення самостійно зводили переважно невеликі укріплені споруди за «козацьким звичаєм», що давали змогу відбитися від набігів кочівників – інших ворогів тут на той час не було. Значні ж фортеці споруджувалися, як правило, під пильним наглядом присланих із Москви воєвод, із урахуванням їхніх побажань, а інколи й за спеціально розробленими планами. Фортифікація Слобідської України мала переважно еклектичний характер, оскільки в ній поєднувались як московські, козацькі, так і європейські традиції фортифікаційного будівництва. Continue reading

Голодомор 1932-1933. Найжахливіші сторінки історії Самотоївки

Голодомор 1932-1933 рр. – найжахливіші сторінки історії Самотоївки, котрі сталися внаслідок спротиву селян політиці суцільної колективізації.

Окрім самої колективізації, керівництво СРСР ставило завдання залякати українське селянство, зробити його слухняним та покірним. У Самотоївці до колгоспів вступали дуже неохоче, адже ще у старі часи більшість селян тут були досить успішними одноосібниками. Для керівництва процесом, до села направили члена ЦК Комсомолу України, уродженця села Залізняк Вірчака Івана Петровича. Це був справді «спеціаліст високого гатунку», – до Самотоївки добре натренувався на «розкуркуленні» у Нижній Сироватці (1930 р.) та Бездрику (1931 р.). У Самотоївці ж він пробув до кінця 1933 р., виявляючи чудеса пошуку захованого зерна в селянських обійстях. Не відставали від нього і місцеві «активісти»: Шевченко Яків, Петренко Митрофан, Кучерявий Костянтин, та, особливо – Леонов Василь, який, називаючи себе «оком партії», по жорстокому та принциповому ставленні до селян міг заткнути за пояс і самого Вірчака. Continue reading