Category Archives: Герої нашого краю

Одна з вулиць у Бердянську віднині носить ім’я нашого земляка, уродженця Миропілля Віталія Піддубного

160126_V_Piddubnyi
Одна з вулиць у Бердянську віднині носить ім’я нашого земляка, уродженця Миропілля Віталія Піддубного.

Про це написав у фейсбуці громадський активіст Ігор Касьянов із Бердянська. “Сегодня добились чтобы улицу Куйбышева переименовали в улицу Виталия Поддубного (Сват). Слава Україні! Герої не вмирають! …Огромное спасибо за поддержку при голосовании, и вообще продвижении наших патриотических, украинских названий хочу сказать проф. Лыману И.И. и Зубрицкому И.И. Поверьте там надо было еще повоевать почти за каждое новое название”.

Віталій Піддубний народився 4 жовтня 1977 р. у с. Миропілля. До війни жив у м. Бердянськ, працював будівельником. Був активним учасником самооборони Бердянська. В цьому громадському формуванні про нього звучать найкращі відгуки, зрештою саме із Самооборони Бердянська пішов добровольцем в батальйон “Донбас”, був стрілком, брав участь у багатьох операціях по звільненню України від російських найманців.
Continue reading

Ці дні в історії району. 18-24 січня

160121_daysЦі дні в історії району. 18-24 січня

Відбулись зміни у керівництві відділу внутрішніх справ РДА, Леонід Жаботинський увійшов до десятки найкращих вітчизняних атлетів століття, у Краснопіллі запалюють зірок естради, вирішено збудувати в Краснопіллі цегельний завод потужністю більше трьох мільйонів штук цегли на рік, продовжується реалізація товарів за талонами. Такими подіями, і не лише, запам’яталися дні в історії району в різні роки.
160121_V_Trofimov
1944. 19 січня рядовий 1255 стрілецького полку 379 стрілецької дивізії 6 гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту Трофімов Володимир Васильович (уродженець смт Угроїди) в бою за с. Батово Псковської області першим увірвався в траншеї ворога, знищив 11 фашистів, загинув у цьому бою, закривши своїм тілом командира роти. Указом від 4 червня 1944 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

1959. Багато учнів Покровської семирічної школи живе на віддалених хуторах. Тому при школі організовується гуртожиток. Вже придбано 25 комплектів постільних речей, ліжка тощо. Для майстерень Краснопільських середніх шкіл №1 і №2 надійшли вдосконалені рейсмусові верстати. Учні Прохідської, Думівської, Виднівської, Ступівської і Гниличанської початкових шкіл одержали класні дошки.
Continue reading

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ЙОГО ВАЖКО ВІДДАВАЛА ЗЕМЛЯ, АЛЕ ЛЕГКО ПРИЙНЯЛО НЕБО

151220_O_Shkurko01Краснопільщина знову в жалобі – 10 грудня в м. Біла Церква поховали героя, краснопільчанина підполковника Олександра Шкурка, який віддав своє життя за Україну… Квіти, вінки, військовий оркестр, траурна хода і сльози… Попрощатися з героєм прийшли тисячі містян, однополчан, військових побратимів. Віддати шану земляку прибула делегація з Краснопільщини у складі голів райдержадміністрації, районної ради, селища Краснопілля, активістів волонтерського руху. З моменту отримання інформації, що Олександр Вікторович потрапив у полон, у рідних офіцера, у всіх краснопільчан не зникала надія на повернення його додому. Це сталося через півтора року, та повернувся він у цинковій труні…
151220_O_Shkurko02
Олександр був тричі похований. Спочатку бандитами у Сніжному, потім волонтерами на Алеї тимчасово неідентифікованих захисників України на Краснопільському кладовищі міста Дніпропетровськ, і ось 10 грудня Олександра Шкурка поховали як Героя на Алеї Слави Білоцерківського кладовища «Сухий Яр». Його важко віддавала земля, але легко прийняло небо…

Олександр Шкурко народився 7 лютого 1979 року у Краснопіллі, тут пішов до школи. У Краснопільській ЗОШ І-ІІІ ступенів залишилась добра пам’ять про хлопця. Continue reading

Взірець своєї професії

150711_V_SmirnovЗакінчувалася друга зміна, а з нею і трудовий тиждень. Віктор Павлович, витираючи тільки що зроблений ним корпус насоса, прикидав, як краще розпорядитися двома вихідними днями. Роздуми перервав начальник цеху:

– Привезли заготовку!

І Віктор Павлович зрозумів: відпочинок переноситься. Напередодні директор передав йому прохання Костянтина Івановича Брехова, міністра хімічного і нафтового машинобудування: обробити сталевий корпус насоса. Випливало з цього, що від нього, розточувальника Смірнова, вміння залежить, як швидко піде сибірська нафта по новому трубопроводу. Трубопровід вже прокладено.

Але виявилося, що насоси з чавуну для Півночі не годяться. Один за одним виходили вони з ладу. Пробували посилити бічні стінки. Не допомогло. Тоді прийняли рішення: замінити їх сталевими. Терміново.
Continue reading

ВІН УСІМ ЇМ БУВ БАТЬКОМ…

150518_O_Hadiatskyi_1
Олександр Васильович постояв ще мить біля криниці і попрямував подвір’ям училища до свого будинку… Дрімає під місяцем навчальне містечко. Два п’ятиповерхових учнівських гуртожитки, двоповерховий навчальний корпус із 40 класами-кабінетами, лабораторіями, клубом, спортзалом, майстерні, гаражі, де стоїть понад сто тракторів, екскаваторів, трактородром і автодром.

Виросло профтехучилище. Вже кілька років воно діє як середнє професійно-технічне. Йому присвоєно звання «Краще профтехучилище системи Міністерства меліорації і водного господарства СРСР».

Росло училище, ріс з ним і Олександр Васильович Гадяцький, педагог, інженер-механік, меліоратор, директор Лебединського середнього меліоративного профтехучилища, Герой Соціалістичної праці. Ні, це училище для нього – не тільки навчальний заклад. Бувало, втомлений, повернеться директор чи з відрядження, чи з навчального поля, прийде ось сюди, на подвір’я профтехучилища, пройдеться поміж соснами, постоїть біля криниці, згадає своє дитинство, юність, вкотре окине оком училище, яке для нього не лише навчальний заклад. Це його життя.
Continue reading

Антикризовий менеджер свого часу

150518_F_Iskrych
На високих пагорбах над річкою Прикіл мальовничо розгорнулося село Великий Прикіл. Колись це було гомінке село з своєю школою, переповненою галасливою дітворою, правлінням колгоспу. Ось у цьому селі 6 червня 1924 року народився Іскрич Федір Маркович, котрий залишив помітний слід у розвитку сільського господарства нашого району.

Рано, 14-річним хлопцем, розпочав він свій трудовий шлях у колгоспне виробництво. У 1938 році став рахівником колгоспу у своєму селі. А з жовтня 1939 до вересня 1941 року працював у Миропільському райкомі комсомолу на посаді технічного секретаря, а згодом – завідуючим обліком. Далі життя закинуло його на Тамбовщину.

Як і для всіх юнаків, у ті часи Велика Вітчизняна війна відбилася на його подальшій долі. В серпні 1942 року Ф. М. Іскрич став курсантом військово-технічного училища, а вже у березні 1943 року – він у діючій Армії – командир взводу. Не минали молодого воїна кулі і осколки. Був двічі поранений. На все життя на його обличчі глибоким шрамом закарбувалася печать війни.

За мужність і відвагу, проявлену в боях з фашистами, відзначений орденами Вітчизняної війни І-го та ІІ-го ступенів, медаллю «За відвагу» та багатьма іншими медалями.
Continue reading

В боях за висоту 199,7… (ч.2)

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/05/05/v-boyah-za-vysotu-199-7-ch-1/)
***
Таким чином, що ж ми маємо? Те, що, згідно хроніки бойових дій, боїв поблизу Думівки не могло бути 14-го серпня, висоти 199,7 поблизу Думівки теж немає. Де і що шукати? Очевидно, відповідь могла б дати безпосередньо сама фронтова карта-кілометрівка або ж ще більш детальніша мапа РККА довоєнного друку – та, по якій і воювали червоні командири. Довгий час такі карти були засекречені і доступні вузькому колу дослідників. На щастя, в Росії була розроблена програма, присвячена 70-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, дякуючи якій багато раніше недоступної інформації про цю війну було розсекречено і перейшло у вільний обіг для дослідження істориками та краєзнавцями. Підтвердились і факти, що бій за висоту 199,7 відбувся 13-го серпня, а Вдовитченко помер 14-го серпня. І, нарешті, була знайдена карта-кілометрівка РККА з чітко позначеною висотою 199,7. Ось тепер я можу винести на суд громадськості свою детальну реконструкцію подій 12-14-го серпня, під час яких і звершив свій подвиг Герой Радянського Союзу Вдовитченко І.Г.
OLYMPUS DIGITAL CAMERA
2011-й рік. Надія Григорівна Герасікова (Вдовитченко), красноярузські ветерани та школярі, самотоївські школярі в краєзнавчому музеї “Пам’ять” Самотоївської ЗОШ. Засновник та керівник музею  – Вдовіченко Євгенія Анатоліївна (друга зліва).
Continue reading

В боях за висоту 199,7… (ч.1)

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка

Ось вже близько 70-ти років пройшло з часів, коли на українській землі останній раз гриміли бої. Та й у наші дні, дякуючи розсекреченим архівам, виявляються все нові й нові подробиці хроніки тих часів, розрізнені дані сплітаються в один логічно довершений ланцюжок, розвінчуються застарілі міфи. Про виявлення історичної правди обставин одного з таких епізодів – подвигу Героя Радянського Союзу Івана Григоровича Вдовитченка, який тісно пов’язав між собою Самотоївку та Красну Яругу, – я й розповім вам у цьому нарисі.

Іван Григорович Вдовитченко народився 22-го квітня 1924-го року в селищі Красна Яруга Бєлгородської області Росії. У своїх батьків – Григорія Степановича та Дар’ї Іванівни, він був восьмим з одинадцяти дітей. Сім’я була середнього достатку, мала кріпке господарство, та все ж, як і було заведено в ті часи, дитинство закінчувалося швидко і діти йшли працювати з юних літ. От і Іван, після закінчення семи класів, у 1940-му році, влаштувався електриком до місцевого цукрового заводу. Ще зі шкільних років він захоплювався технікою – постійно щось майстрував, умів навіть шити взуття, добре грав на струнних музичних інструментах. Іван був відкритою для спілкування людиною, з широким колом друзів, та найкращим його товаришем був Микола Бондарєв.
150506_I_Vdovytchenko1

 
Сім’я Вдовитченків (Іван вгорі).

 

Continue reading

Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка

150505_I_Vdovytchenko1
Вдовитченко Іван Григорович

Народився Іван Григорович Вдовитченко 24 квітня 1924 року в с. Красна Яруга Ракитянського району Бєлгородської області в сім’ї робітника. Закінчив 7 класів. Працював електриком місцевого цукрового заводу. В лютому 1943 року був призваний до лав Червоної Армії. Воював на Воронезькому фронті.

Бої йшли на території Сумської області. Підрозділи 764-го стрілецького полку, долаючи впертий опір противника, вийшли до населеного пункту Думівка. Дальшому просуванню наших військ заважала висота 199,7 між Великим Бобриком і Верхньою Сироваткою. Ця висота була перетворена німцями в опорний пункт.

На світанку 13 серпня 1943 року фашистська піхота при підтримці трьох важких танків і вогневих засобів, розташованих на висоті, розпочали атаку підрозділів 3-го батальйону стрілецького полку. В жорстокому бою артилеристи із протитанкових гармат підбили дві ворожі машини. Але третьому танку вдалося прорватися до окопів, де оборонялися бійці 8-ї стрілецької роти цього батальйону.
Continue reading

ПОВІТРЯНИЙ МИСЛИВЕЦЬ

150505_V_Nagornyi_1
Віктор Сергійович Нагорний народився 26 жовтня 1922 року в селі Угроїди, нині селище Краснопільського району Сумської області, в родині робітника. Закінчив 7 класів початкової середньої школи, працював слюсарем на заводі в місті Суми, займався в аероклубі. З 1940 року в Червоній Армії, рік по тому закінчив Чугуївську військову авіаційну школу пілотів. З серпня 1942-го в діючій армії. До вересня 1942 року служив у 297-му ВАП; потім – 27-му ВАП; по травень 1945 – в 293-му ВАП.

До лютого 1944 року командир ланки 293-го винищувального авіаційного полку (11-й змішаний авіаційний корпус, 15-а Повітряна армія, 2-й Прибалтійський фронт). Літаючи на Як-1, брав участь у боях під Сталінградом. Ядро 293-го авіаполку, яким командував Олександр Іванович Кетов, складали майстри стрімких атак, справжні радянські аси Григорій Олійник, Микола Логвиненко, Сергій Сафронов. 24 серпня 1943 року всім трьом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Схожі на них були Григорій Яроцький, Іван Мороз, Микола Спєвак. Віктор Нагорний виявився гідним служити поряд з такими асами. Він зарекомендував себе відважним льотчиком, відмінно володіючи технікою пілотажу. До лютого 1944 року старший лейтенант В. С. Нагорний здійснив 169 бойових вильотів, беручи участь у 59 повітряних боях, збив особисто 19 і в складі групи 6 літаків супротивника.

1 червня 1944 року за мужність і військову доблесть, проявлені в боях з ворогами, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Всього до травня 1945 зробив близько 250 бойових вильотів, збив 25 літаків противника особисто і 6 – у групі з товаришами. Після війни продовжував служити у ВПС. У 1950 році закінчив Вищу офіцерську льотно-тактичну школу. З 1960 року підполковник В. С. Нагорний – в запасі. Жив у місті Суми. Працював на заводі електронних мікроскопів. Трагічно загинув 12 липня 1964 року. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (двічі), Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки (чотири рази), медалями.
Continue reading