ТЮРМА

Пам’ятаєте початок повісті Панаса Мирного «Лихі люди»? Чудовий літній ранок. Сходить сонце. Прокидається земля. Встають люди. Словом, життя. І поруч із цією розкішною, напоєною свіжістю картиною вранішнього пробудження світу — темна споруда тюрми: «Одна тільки тюрма не раділа тому ранкові. Небілена з початку, почорніла від негоди, висока, у три яруси, з чорними, заплутаними в залізні штаби вікнами, обведена високою кам’яною стіною, наче мара яка, стояла вона над горою і понуро дивилася у крутий яр. Про неї байдуже, що небо було ясне, що сонце світе любо, що люди гомонять так дуже… Німа і мовчазна, від неба вона крилася чорною залізною покрівлею з червоними від іржі, мов вирвані зуби, верхами; від світу куталась у свій бурий цвіт та померки вузького двору — не видно було, щоб і сонце над нею світило; від гомону затулялася високою огорожею — товстою кам’яною стіною. Все кругом неї було тихе, мертве. Людей не видко… І справді, там не жили люди — там мучилися та скніли тисячі злодіїв, душогубів, там кам’янів, омліваючи серцем, жаль, тисячами замирали почуття, тисячі розумів німіли, мішалися… Темне, як і сама будівля, зло царювало у тій страшній схованці…». Continue reading →