Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ТАЙНА

Leave a reply

ТАЙНА

Тайну можна бачити скрізь. Навіть коли ввечері в садку глухо падають у траву стиглі яблука, у цьому можна бачити тайну. «Якась тайна, — писав Довженко в «Зачарованій Десні», — і сум, і вічна неухильність закону почувалися завжди в цьому падінні плоду». Зрештою, наш світ — то одна суцільна тайна, один бездонно глибокий символ. Колись Гнат Михайличенко писав у своєму «Блакитному романі»: «У темних проваллях одвічної тайни снувалась легенда аорист. Знаки незнані і давні Твою тамували блакить. Чийсь придорожній надгробок з дикого каменю дороговказом шлях Твій відзначив, нудьгу невимовну й байдужу у душу Тобі навівав. Пітьму безкрайних світів Ти зором незрячим своїм пронизав і застиг в бутті». Ось вона — дуже красива й натхненна хвала таїні. Містика українського символізму. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПОРОЖНЕЧА

Leave a reply

ПОРОЖНЕЧА

Образ порожнечі зринає в Шевченка досить часто. Наприклад, у поемі «Тризна» він говорить про зяючу «порожнечу життя»: «Страдал он. Жизни пустота / Пред ним могилой раскрывалась…» І тут-таки поет змальовує образ «межі вічності», яка чорніє десь далеко-далеко «в пространстве мрачном и пустом».

А що то за порожнеча: космічна чи душевна? Святий зна. Та, в усякому разі, цей образ змушує пригадати похмуру візійну замальовку з «комедії» «Сон»:

«Лечу, лечу, а вітер віє,
Передо мною сніг біліє,
Кругом бори та болота,
Туман, туман і пустота». Continue reading →

ПАРАСОЧКИНИ. Історія однієї заможної самотоївської сім’ї

Leave a reply

Сто років тому, 27 березня 1921 р., Надзвичайною сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ухвалено постанову «Про заміну продрозкладки податком», котра ознаменувала перехід до життя в умовах нової економічної політики (НЕПу) – однієї з найколоритніших сторінок історії. Напевне, – якби НЕП не був у 1929 р. скасований та підступно змінений на політику суцільної колективізації – сьогодні б ми жили не гірше, ніж у таких «соціалістичних» країнах, як Франція чи Швеція. Тоді у народі набули надзвичайного піднесення почуття важливості власної участі у процесі будівництва країни нового ладу, зміцнення особистих господарств та кустарного виробництва, вільний найм робочої сили і ринкові відносини, ліквідація неписьменності (лікнеп), всеохоплююча культосвітня та оздоровчо-спортивна робота, українізація державного сектору… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. БЕЗОДНЯ

Leave a reply

БЕЗОДНЯ

У 1743 році найбільший геній Росії XVIII століття Михайло Ломоносов написав своє знамените «Вечернее размышление о Божием величестве при случае великого северного сияния»[1], де є чудесні рядки: «Открылась бездна, звезд полна; / Звездам числа нет, бездне дна»[2]. Він говорив про неосяжну для людського розуму безодню космосу.

А через два десятки років найбільший геній України XVIII століття Григорій Сковорода напише в Харкові свою 11-у пісню «Саду пісень», де є так само блискучі рядки: «Бездна дух єсть в чоловіці, вод всіх ширший і небес. / Не наситиш тим вовіки, що пліняє зрак очес». Сковорода говорить про безодню людського духу. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. БЕЗКОНЕЧНІСТЬ

Leave a reply

БЕЗКОНЕЧНІСТЬ

Шевченко часто говорить про безконечність, безмір, безкрайність. Здебільшого ці окреслення мають суто психологічний характер, тобто йдеться про щось таке, що насправді має і початок, і кінець, але в координатах людської психіки перетворюється на безконечне.

Наприклад, це може бути та безконечність, яка «розпочинається» одразу біля тебе. І тоді чи вже велика розкішна майстерня Брюллова, чи крихітна поетова мансарда, розташована «десь під небесами» на Васильєвському острові, ураз стає безкраїм українським степом. Стіни, ці непроникні кордони поетової реальності, його «території інтиму», обертаються вікнами в безмежний паралельний світ. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. КІНЕЦЬ

Leave a reply

КІНЕЦЬ

Улітку 1853 року Шевченко заходився вивчати гальванопластику, тобто техніку електролітичного копіювання. І от у зв’язку із цим 11 червня в листі до Семена Гулака-Артемовського він робить одне іронічне й прецікаве зауваження щодо самого себе: «Не думаю, щоб із цього щось вийшло, тому що я від природи вийшов якийсь незакінчений: учився живопису й недовчився, пробував писати — і вийшов з мене солдат, та ще який солдат!» Що може означати оце «незакінчений»? Очевидно, усе залежить від того, як розуміти, що таке «кінець». Continue reading →

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Leave a reply

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЧАС

Leave a reply

ЧАС

Мені здається, Гі Дебор мав рацію, коли казав: «Людина — це час. Осягнення людиною власної природи нерозривно пов’язане з розумінням розвитку всесвіту». Час. Яка проста й водночас незбагненна річ! «Чи не всяк знає ці слова: час, життя, смерть…? — писав колись Сковорода. — Нам здається, що ми їх розуміємо. Та якщо попросимо кого-небудь пояснити, тоді всяк задумається. Хто може пояснити, що означає час, якщо не сягне божественної висоти? Час, життя й усе інше існує в Бозі».

Мабуть, такі думки навіяла нашому старому філософові Августинова «Сповідь»: «Отже, що ж таке час? Коли ніхто не питає мене про це, я знаю, але як тільки йдеться про пояснення, я вже не знаю»[1]. Принаймні це місце зі «Сповіді» колись було в нас дуже популярне. Згадаймо хоч би «Фізику» Феофана Прокоповича: «…Усі нібито відчувають час, коли рахують години, дні, роки, коли говорять, що багато або мало часу минуло, чи залишається, проте, якщо б когось тоді запитати, що таке час, то нелегко дати відповідь. І на це вже давно звернув увагу Августин». Continue reading →

Ряснянська комуна (до 100-річчя)

Leave a reply

Після буремних подій 1917-1920 рр. та остаточної перемоги більшовизму, перед молодою державою нового типу постало непросте завдання – швидко відновити господарство, основою котрого з глибини віків було сільськогосподарське виробництво. У мріях ідеологів комунізму результат бачився, як створення «держави-комуни», де не буде приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку.

На думку мрійників-стратегів, подати приклад швидкого подолання відстані від тотальної розрухи і бідності до щасливого ситого майбутнього мають сільськогосподарські комуни, базовані на експропрійованих поміщицьких та монастирських економіях. Серед найбільше знедолених селян знайшлися і прихильники такої політики. Так як свого майна та засобів виробництва вони майже не мали, вступаючи до комуни – нічого не втрачали, готові були жити у гуртожитках, переселятися на будь-які відстані у пошуках кращої долі. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МИТЬ

Leave a reply

МИТЬ

У Святослава Гординського є такі чудесні рядки:

«Де — межі моря і людських хотінь?
Ось промайнула чайка по блакиті:
Прижмуриш вії — і не зловиш миті,
Несхопної, як перелітна тінь»…

Мить — річ, на перший погляд, зовсім проста. Хто ж не знає, що це такий собі антонім тривання, якийсь найкоротший відтинок буття, сказати б, «буттєва неподілка», «атом тривалості» чи що. Та, з другого боку, це щось напрочуд багатогранне й таке невловиме, що його суть легко-легко, ніби граючись, тікає від твого розуму. Continue reading →