Tag Archives: Краснопілля

Герой Радянського Союзу Калінін Олексій Миколайович

150430_1_O_Kalinin1
Все більше й більше років віддаляє нас від закінчення останньої війни, яка прокотилася нашою місцевістю. Все менше залишається її ветеранів та очевидців, все важче краєзнавцю-аматору зібрати матеріали щодо окремих подій, пов’язаних з тими історичними часами. І тим важливіше зараз задокументувати свідчення старожилів, оцифрувати старі світлини, з розрізнених фактів вибудувати чітку картину боїв за свою малу батьківщину. Цей нарис буде присвячено висвітленню подвига Олексія Калініна, здійсненого при визволенні Самотоївки, в якому я намагатимусь подати матеріал, маловідомий пересічному читачеві.

Олексій Миколайович Калінін народився 1-го жовтня 1922-го року в селі Коса-Ешем Пермської області Російської Федерації в селянській сім’ї. В недалекому часі після народження сина родина перебирається до села Новозиряново на Алтаї. Рідна мати Олексія помирає, коли тому виповнилося три роки. Батько оженився на жінці, якій до чужого сина було байдуже. Розлучившись і з нею, знаходить собі ще одну дружину. Та ця жінка стала відноситись до малого ще гірше, навіть поставила вимогу перед батьком – або вона, або син. Батько вибрав нову пасію, а син залишився жити з першою мачухою. Коли ж виповнилось 12 років, то й зовсім осиротів, бо помер і батько. Так, ще зовсім малим, Олексій зазнав немало лиха – і холод, і голод, і повна байдужість – мачуха часто навіть зовсім виганяла його з дому. Все ж, світ не без добрих людей – один з товаришів хлопця привів його до своєї хати, розповів матері про злиденне життя свого товариша. Ганна Степанівна Дев’яткіна, не зважаючи на те, що сама виховувала чотирьох дітей, залишила хлопця жити. Споряджала його до школи, щоб хоча б початкова освіта була, та він відмовився, з малих літ подався пасти телят. Особливо ж йому добре вдавалося доглядати за кіньми, дорослі скоро це примітили й довірили йому їх цілий табун, а всі хлопці цьому заздрили. Високий, русявий, кремезний парубок тримався в стороні від інших, для молодших був за старшого брата, першим зі школярів записався до гуртка “Ворошиловский стрелок” і навчився стріляти дуже влучно. Працював у радгоспі, та раптом – війна…
Continue reading →

І тоді старший сержант кинувся вперед і закрив амбразуру дзота своїм тілом…

150430_O_Kalinin1
Калінін Олексій Миколайович
01.10.1922 – 09.08.1943
Герой Радянського Союзу

Калінін Олексій Миколайович – помічник командира взводу 2-го батальйону 764-го стрілецького полку 232-ї стрілецької дивізії 38-ї армії Воронезького фронту, старший сержант.

Народився 1 жовтня 1922 року в селі Коса Ешем нині Кочевського району Пермської області в селянській родині. Росіянин. Жив і навчався в селі Новозиряново нині Заринського району Алтайського краю. Рано залишившись без батьків, виховувався в сім’ї товариша. Освіта початкова. Працював у колгоспі.

У Червоній Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з липня 1941 року. Закінчив школу молодших командирів. Воював на Воронезькому фронті. Брав участь у Курській битві.

Помічник командира взводу 2-го батальйону 764-го стрілецького полку (232-а стрілецька дивізія, 38-а армія, Воронезький фронт) комсомолець старший сержант Олексій Калінін 9 серпня 1943 року в бою при прориві ворожої оборони в районі хутора Вовківка (нині в межах селища міського типу Краснопілля) Сумської області України здійснив безприкладний подвиг.
Continue reading →

І ЗНОВУ БУЛИ БОЇ…

150401_M_Kuroedov
Біографія Миколи Івановича Куроєдова почалася в мальовничому, закинутому серед лісів і пагорбів селі з поетичною назвою Ясенок. Народився він 14 квітня 1919 року в родині селянина-бідняка. Батьки його працювали на поміщика і куркулів. Змалку хлопець тягнувся до знань: спочатку навчався в місцевій початковій школі, а в 1935 році почав навчатися у восьмому класі Краснопільської середньої школи.

Коли юнакові виповнилося дев’ятнадцять, перед ним відкрилися широкі дороги на землі. Та він, заздрячи птахам, мріяв про польоти в безмежних просторах повітряного океану. Тож, образно висловлюючись, Микола Куроєдов почував себе «на сьомому небі», коли в листопаді 1938 року його було прийнято курсантом Харківського авіаційного училища штурманів. І не помітив, як настав 1940 рік, і навчання закінчилося. Перед ним постала реальна можливість літати в бездонній блакиті неба. Це радісно хвилювало і трохи турбувало: як воно буде? Чи справиться він з отими підхмарними польотами, коли пташині зграї здаються під тобою маленькими пір’їнками, або краплинами дрібно порваного й пущеного за вітром паперу.
Continue reading →

Все, що він створив – залишилось людям!

150220_O_Tarasenko
Художник Олександр Петрович Тарасенко народився 27 травня 1918 року в селищі Краснопілля в сім’ї робітника. Ще в дитинстві Олександр захоплювався малюванням. З часом потяг до малюнків зростав і він обрав його своїм основним фахом. Але, перш, ніж здійснилася заповітна мрія, юнак пройшов немало важких років університетів життя.

Колишній курсант вищого військово-морського училища, під час служби на військовому кораблі і гадки не мав, що доведеться колись передчасно залишити море. Мріяв присвятити себе улюбленій справі. Війна перекреслила мрії. Він став піхотинцем. З першого дня «братішка», або «полундра», як жартома називали його друзі-солдати, припав побратимам до душі. Він завжди був попереду: і в розвідці, і в бою, в лавах автоматників 722 стрілецького полку 206 Червонопрапорної орденів Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького Корсунь-Шевченківської дивізії. А коли між боями залягала тиша, або випадали вільні години в обороні, Тарасенко брав олівця і малював. Пейзажі, портрети однополчан. Солдатські листи доносили їх з фронту матерям, дружинам, коханим.
Continue reading →

ВАША «ТЕРИТОРІЯ СПОРТУ»

150207_fc1
В останні роки у містах широкої популярності набули фітнес-центри та різного роду спортивні заклади. Пояснюється це, напевно, усвідомленням населення важливості здорового способу життя та прагненням до цього. У цьому плані не стало винятком і Краснопілля, 6 лютого тут урочисто відкрили фітнес-центр «Територія спорту».

Ідея створення цього спортивного осередку належить В’ячеславу Сіробабі, якому за підтримки та с150207_fc2прияння сумських засновників вдалося зал центру оснастити новими тренажерами, які відповідають найсучаснішим вимогам.

– Зал настільки досконало обладнаний, що там цілком комфортно можуть тренуватися як початківці, так і ті, хто добре знайомий із фізичними вправами, – розповідає В’ячеслав Миколайович. – Адже метою фітнес-центру є залучення якомога більшої кількості людей до здорового способу життя.
Continue reading →

Андрій Григорович Косарев – історик, краєзнавець, педагог

150130_Kosarev1
Краєзнавцем, звичайно, треба народитися. Але цього мало, треба зуміти і ним стати, гідно пронести це почесне звання за життя. Це надзвичайно важко і не кожному, навіть яскравому від народження таланту, таке по плечу. Скільки їх, які подавали великі надії на творчому старті, згасли передчасно і залишили після себе лише гіркоту жалю за втраченим. Андрій Григорович Косарев зумів пронести цю пристрасть через роки, не зрадивши своєму покликанню ні помислом, ні ділом і ставши істинним краєзнавцем-дослідником.

Свого часу його історичні нариси, розвідки з історії Краснопільщини часто друкувалися на шпальтах районки, сьогодні вони відкриті для користування в районному архіві, і, як зазначає його завідуюча Т.Й.Яремчук, охочих ознайомитися з матеріалами А.Г. Косарева не бракує як з числа держслужбовців, так і вчителів історії, їх учнів.

Беру до рук автобіографію краєзнавця, якому наприкінці минулого (2012 – ред.) року виповнилося б сто років, а на початку цього (2013 – ред.), 10 січня минув 21 рік його світлої пам‘яті.

«Народився 29 листопада 1912 року в селі Великий Бобрик в родині селянина бідняка. Мій батько Косарев Григорій Григорович і мати Галина Іванівна мали шестеро дітей… Рідна моя мати померла від тифу у 1921 році… У жовтні 1932 року вступив на навчання в Сумський педагогічний інститут, але через рік був змушений перервати навчання, бо у 1933 році з голоду помер мій рідний батько і мачуха Косарева Мотрона Степанівна… У 1938 році з відзнакою закінчив історичний факультет Харківського педагогічного інституту… Працював учителем історії в Конотопському педагогічному училищі, директором Краснопільської середньої школи…17 вересня 1941 року призваний в Радянську Армію… 28 лютого 1942 року був тяжко поранений… За участь в боях нагороджений орденом «Червона Зірка»… У 1934 році одружився на Васюковій Поліні Павлівні. Мали п’ятеро дітей. Син Віктор помер тримісячною дитиною, син Ростислав був убитий німцем у 1943 році, за те, що сказав тому, що я, його батько, б’ю на фронті фашистів… Борис, Микола, Таїсія здобули вищу освіту, працюють інженерами… Після війни працював вчителем історії, директором Краснопільської середньої школи, директором Грязнянської вечірньої середньої школи, завідуючим Краснопільським відділом народної освіти… Працюючи на ниві народної освіти, партійних та інших органах я весь час збирав краєзнавчий матеріал…» Continue reading →

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (II)

150116_Didorenko_history1
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/01/15/leonid-didorenko-ryadky-z-istoriji-ridnoho-krayu-i/)

***
У 1708-1709 роках була проведена адміністративно-територіальна реформа, результатом якої стало створення Київської губернії, що включала і деякі нинішні російські території. Отже, поряд з гетьманською владою запроваджується і губернське правління на чолі з князем Голіциним. При гетьмані постійно знаходився російський резидент. А в 1722 році цар створив у Глухові Малоросійську колегію, яка фактично перебрала на себе владу на Україні. На чолі полків стають росіяни. Російським чиновникам цар надає в Україні земельні маєтності. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. на українських землях поступово запроваджуються загальноросійські органи влади і управління, суд, становий поділ, адміністративна і правова системи.

Феодальні відносини не були скасовані і поступово відбувається закріпачення основних товаровиробників. Остаточно це сталося у 1783 році. Панівна верхівка українського суспільства – козацька старшина й українська шляхта – була зрівняна у правах з російським дворянством.
Continue reading →

Леонід Дідоренко: Рядки з історії рідного краю (I)

150115_Didorenko_history1
«Сумська Швейцарія» – так називають чарівний куточок Сумщини, в якому затишно ховається наша Краснопільщина.

Краснопільський район розкинувся на південно-західних схилах Середньо-Руської височини, простягши свою територію, котра становить площу в 1350 кв.км, на відстань між крайніми точками поверхні на 60 км з півночі на південь і біля 40 км з заходу на схід.

Стан клімату зумовлений віддаленістю району від морів. Відстань до портів Балтики становить 1000 км, а до портів Чорного моря — до 400 км. Район відноситься до однієї з найбільш континентальних частин України.

Краснопільський район межує з Сумським, Тростянецьким, Великописарівським районами Сумської області та Красноярузьким, Грайворонським районами Бєлгородської області, Суджанським і Бєловським районами Курської області Російської Федерації.
150115_Didorenko_history2
Через територію Краснопільщини проходили торгівельні шляхи, в тому числі й шлях трансєвропейського значення, який пов’язував Поволжя з Середнім Подніпров’ям та Західною Європою (Булгар-Київ). Шлях від Булгар до Києва через Вороніж містить біля 1400 км, або 40 днів звичайного переходу. При 20 зупинках шлях Булгар-Київ займав два місяці (40 днів дороги плюс 20 дньовок). Долаючи шлях від Києва до Вантіта – кордону стародавньої Русі на Сході, – мандрівники чи то купці п’яту зупинку робили на околиці Миропілля, де відомі кургани і городище X ст. поблизу Білогірського монастиря. Серед білогірських знахідок багато сіверянських височних кілець та інших типових для місцевих курганів речей. Та поряд з ними є речі і далекого привозу. Така, наприклад, бронзова качечка прикамського типу й своєрідна бляшка із зображенням людини і двох звірів (коня, вовка) теж характерна для Прикам’я VIII-ІХ ст. Залишили після себе проїжджі і скарби, знайдені в наші часи (в Миропіллі був знайдений скарб з 295 арабських монет).
Continue reading →

Олійник Іван Федорович – повний Кавалер ордена Слави з Рясного

1224_I_Oliynyk
Олійник Іван Федорович – старшина мінометної роти 117-го гвардійського стрілецького полку 39-ї гвардійської стрілецької дивізії 8-ї гвардійської армії 1-го Білоруського фронту, гвардії сержант – на момент представлення до нагородження орденом Слави 1-го ступеня.

Народився 26 грудня 1909 року в селі Рясне нині Краснопільського району Сумської області в сім’ї селянина. Українець. Закінчив 5 класів. Працював у колгоспі. З 1933 року жив у місті Нова Одеса Миколаївської області (Україна). Працював токарем, а потім в радгоспі Миколаївського району.

У Червоній Армії в 1931-1933 роках, в 1939-1940 роках і з квітня 1944 року. Учасник походу радянських військ у Західну Україну 1939 року і радянсько-фінляндської війни 1939-1940 років.

Учасник Великої Вітчизняної війни з травня 1944 року. Відзначився в боях при форсуванні річок Південний Буг, Вісла, Одер, звільняв Польщу, штурмував Берлін.
Continue reading →

Дудко Федір Іванович. Повний Кавалер ордена Слави

1224_F_Dudko
Дудко Федір Іванович – командир гарматної обслуги винищувально-протитанкової артилерійської батареї 20-ї танкової бригади 11-го танкового корпусу 1-ї гвардійської танкової армії 1-го Білоруського фронту, старшина – на момент представлення до нагородження орденом Слави 1-го ступеня.

Народився 25 вересня 1903 року в селі Гребениківка нині Тростянецького району Сумської області в сім’ї селянина. Українець. Закінчив 4 класи. Був бригадиром рільничої бригади в колгоспі у Чуйському районі Киргизької РСР.

У Червоній Армії з 1941 року. Учасник Великої Вітчизняної війни з листопада 1941 року. Відзначився при звільненні Харкова, Новоукраїнки, Первомайська, Дубоссар, форсуванні Дніпра (район Дніпрокам’янки), Південного Бугу, під час Корсунь-Шевченківської та Яссько-Кишинівської операцій. Воював у Польщі, Німеччині. Член ВКП(б)/КПРС з 1944 року.

Командир гарматної обслуги 672-го артилерійського полку (213-а стрілецька дивізія, 53-а армія, 2-й Український фронт) старший сержант Федір Дудко в бою біля села Шпакове, 30 кілометрів на північний захід від міста Кіровограда України, 27 січня 1944 року прямою наводкою підбив танк, брав участь у відбитті 4 контратак противника і завдав ворогові значних втрат у живій силі.
Continue reading →